— Ну мамо. Ось у нас тата немає. Але це нічого. У моїх друзів багато в кого немає, і ніхто не скаржиться. Тільки у всіх моїх друзів мами заміж хочуть, і постійно виходять

— Мамо, мені потрібно з тобою поговорити на чоловічу тему, — серйозно заявив Назар і пильно втупився своїми блакитними, блакитнішими за небо, очима.

Ось це добрий ранок. Наталя поставила тарілку з яєчнею і чашку какао перед сином, присіла поруч.

— Уважно вас слухаю, Назарчику.

Син взяв виделку, почав колупати жовток.

— Мамо, а ти чому заміж не виходиш? — раптом запитав він.

Так, питання справді чоловіче. Тут одразу й не відповіси.

— Послухай, синку. Я ось так, швидко, не можу тобі відповісти. І взагалі, тобі до школи пора. Увечері постараюся пояснити, гаразд?

Вона погладила сина по русявій маківці, і пішла у ванну. «Не чому, а навіщо», — подумки поправила вона сина.

І справді, навіщо? Заміжньою Наталя ніколи не була і не прагнула. Так уже сталося.

Вона рано почала жити самостійно, і таке життя її повністю влаштовувало. Відмінне навчання в інституті, потім цікава робота, успішна, непристойно успішна кар’єра.

Настільки успішна, що до тридцяти років вона вже зробила все — і квартиру купила, і багато мандрувала світом, загалом пожила для себе. А вже романи були всілякі —різного ступеня цікавості та запаморочливості.

Про те, що чекає дитину вона дізналася випадково, і нерозумно якось, чи то пігулку забула випити, чи то цикл підвів, але так уже сталося. Її хлопець зніяковів від новини, що звалилася на нього, щось почав бурмотіти про «не готовий» і «плани», в які «сімейне життя» зовсім не входить.

А Наталя раптом зрозуміла, що саме зараз, не раніше і не пізніше, вона має народити. Рішення вона прийняла спокійно, спокійно дала «не готовому до цього всього» татусеві відставку і пішла в декрет.

Син народився якийсь надзвичайно сонячний, із блакитними, блакитнішими за небо, очима. Енергійний і життєрадісний, він зробив її життя повним, настільки повним, що нікому іншому в цьому житті просто не було місця.

Почалося звичайне життя молодої мами, з безсонними ночами і дитячими хворобами, перший зуб, перший крок, перше слово, дзвінкий сміх і трохи пізніше — нескінченні «чому». І ось у шість років він запитав «чому». Чому, чому…

Наталя берегла свій внутрішній світ, своє житло, свій розмірений, зрозумілий розпорядок, де все було зручно, чисто і затишно. Звісно, ще до появи Назара в неї бували в гостях чоловіки, але вже за кілька годин гість починав обтяжувати.

Її турбував сам факт, що вона не може робити що хоче. Наприклад, узяти й лягти спати. Просто так, не пояснюючи нічого. Або дивитися по телевізору те, що спаде на думку. І взагалі…

Буде тут ходити, шкарпетки розкидати. Назару вона розкидати шкарпетки дозволяла. Ні, вона сердилася, і лаялася, але якось не всерйоз.

Наталя чекала з деяким побоюванням іншого запитання. «Де мій тато», — ось це запитання. Як тут поясниш?

«Я зустрічалася з чоловіком, повідомила, що чекаю дитину, він злякався і втік, а ми залишилися»? Звучить так, ніби він, батько, козел якийсь. Але ж це не так.

Обидва були дорослими людьми, планів серйозних не будували, до сімейного життя не прагнули. Він вільний чоловік із власними планами. Вона не старшокласниця, що залишилася з животом перед самим випускним. І тут не так усе просто.

Але такого питання не було. Було про «заміж». Що це таке, взагалі?

Їм було добре удвох, і ніхто не був потрібен. Навіщо?

Увечері Наталя так усе й пояснила. Не хочу заміж, і все. Мені добре жити ось так, як зараз. «Хочу халву їм, хочу печиво».

— Ти краще скажи, чому тебе це турбує. Тобі навіщо мене заміж віддавати закортіло?

— Ну мамо. Ось у нас тата немає. Але це нічого. У моїх друзів багато в кого немає, і ніхто не скаржиться. Тільки у всіх моїх друзів мами заміж хочуть, і постійно виходять.

— Тааааак. Це ти звідки знаєш?

— Розповідали, — відповів Назар.

— І як це, виходять заміж швидко за кого?

— Ну там, злі дядьки всякі. Або які працювати не вміють.

— Ну і навіщо мені такий чоловік?

— А тобі такий не потрібен. Тобі потрібен хороший. Ти красива, добра, розумна і весела завжди. Не те, що тітка Тетяна, — Назар поморщився, згадавши якусь тітку Тетяну. Може, маму приятеля, яка «виходить заміж за кого попало».

— Тобі, мамо, потрібен хороший чоловік. А то ж я виросту, і поїду далеко-далеко. А ти одна залишишся, у старості.

— Ти що це, мене кинеш?
— Ні, звісно. Просто тітка Тетяна Ігорю так завжди каже, коли заміж виходить.

Ясно, все-таки є якийсь Ігор, і звідси такі думки у голові в Назара.

— Я не знаю, мамо. Але мені здається, чоловік хороший нам би не завадив.

Ця розмова засіла в голові в Наталі. Здається подумаєш, дитина, хіба мало які фантазії в неї в голові. Але Наталя одного разу для себе вирішила, що все, що в її дитини в голові серйозно. Це для неї – ну немає чоловіка, і немає. А він – хлопчик.

Йому потрібне чоловіче спілкування. Старший товариш. Співрозмовник. Наставник. Приклад.

Як це буває у хлопчиків? Невідомо. Наталя не хлопчик, це вже точно. І їй не зрозуміти. Але виходити заміж, щоб у дитини був батько, це ж… маячня.

І все ж, волею-неволею, вона почала приміряти на знайомих чоловіків, переважно колег, цю роль. Ніхто, звісно, ніяк не підходив.

То мовчазний, то навпаки, то пузо товсте, то сорочка м’ята. Дедлайнів би навчилися дотримуватися, яке батьківство.
Минуло місяці три.

Одного разу Наталя забирала сина з басейну — Назар займався плаванням. Він надзвичайно радісно плюхнувся на заднє сидіння авто, і заявив:

— Усе, я знайшов!
— Що знайшов? — поцікавилася Наталя. Настрій був гарний. Її команда вкотре виграла важливий тендер, і вона передчувала отримання законних привітань, премії та інших бонусів найближчими днями. Звісно, не обійтися без заздрощів і перешіптувань деяких колег, ну так… не звикати.

— Чоловіка тобі знайшов.
Обличчя Назара було сяючим і захопленим, ніби він теж виграв якийсь, свій власний, тендер.

— Хм. І хто ж твій обранець?
— Наш тренер! — переможно заявив син.

О, боже. Тільки цього не вистачало. У мріях своїх Назар вже одружив Наталю з молодим, надто красивим тренером і як же складно буде його розчаровувати.

— Мамо, ти не розумієш. Він хороший. Він не п’є, це точно. Він же на спорті. У нього немає дружини. Я все дізнався. Гроші він заробляє нормально, бо ти на плавання купу грошей витрачаєш. Сама казала. А в нього, — Назар зробив багатозначну паузу, – три дитячих групи, чотири юнацьких і три дорослих! Він майстер спорту, так-так! Не смійся! І сильний, і добрий. і машина в нього здорова, не те що твоя…

Наталя реготала. Ні, це правда, весело.

— Машина, це, звісно, аргумент, з удаваною серйозністю зазначила вона, — треба подумати! —і вона знову зареготала.

— Мамо, ну мамо. Ну, ти йому подобаєшся. Він весь час запитує про тебе всяке.

— Це про що?

— Де в мене батько, і заміжня ти чи ні. Я кажу — немає в мене ніякого батька, а мамі чоловік не потрібен, їй і так добре. Зі мною. Коротше, ти з ним підеш на побачення. Я домовився.

— Сину, — Наталя несподівано посерйознішала, — ти хочеш мені щастя, дякую. Але є речі, які запланувати неможливо. Вони просто трапляються, або ні.

— Ось цього я і боюся, — так само серйозно відповів Назар, — Трапиться якесь… непорозуміння.

Наталя припаркувала машину біля будинку, і вони піднялися із сином у квартиру. Він був засмучений.

Задзвонив мобільний Назара.

— Так, Олеже Юрійовичу, — серйозно, і навіть якось басом відповів він.

Що? Олег Юрійович? Тренер? Ось що за новини?

— Так, Олегу Юрійовичу, вона вже зняла чоботи і може з вами поговорити, — він упевненим жестом простягнув матері слухавку.

— Алло?
Наталя сторопіла від несподіванки, звісно, але відповісти довелося.

— Наталю Володимирівно, добрий вечір, —низький і впевнений голос у слухавці викликав довіру, — Це пролунає дивно, але я запрошую вас з Назаром у вихідні в кіно. Якщо Ви, звісно, не зайняті.

— Вибачте… Це якось дуже несподівано.

— Не хвилюйтеся. Ми просто сходимо в кіно. Я не доставлю вам жодних неприємностей. Якщо що, Назар Вас захистить.

— Справді? Це як?
— У мене з ним була чоловіча розмова. Він попередив: якщо я почну займатися пиятством, або тягнути з вас гроші, або ще якось вас ображу, він мене втопить. У басейні.

— Хм. Це змінює справу. Якщо тільки в кіно…

Справді, Наталя давно нікуди не ходила з Назаром… і тренер начебто не зовсім уже… чужий.

— У вас абсолютно особливий, дивовижний син. Мені не терпиться познайомитися ближче з його мамою. У суботу, о п’ятій, я заїду? Вийшли нові Марвел.

— Так, мабуть. Назар їх любить.
— Ось і домовилися.

Наталя натиснула відбій і жартівливо стукнула телефоном по русявій маківці. Його очі сяяли.

— Який ти…
— Який?

Особливий, дивовижний син. Але вголос не сказала. Нічого. А то подивися-но, знахабнів.