— Ну щодо Ліди, хто ж її не знає в нашому селі. Вона вже з усіма встигла перебрехатися, повз нікого не пропустить і не поступиться. Тобі з нею важко буде. Ти мужик спокійний, терплячий, але терпець теж має свій кінець

Григорій стояв біля могили матері, її щойно поховали, сліз не приховував, вони текли самі собою по голених щоках. Односельці вже почали розходитися. А Григорій усе стояв, доки його не торкнув за руку дід Василь.

— Йдемо Гришка, ходімо. Стій не стій, не повернути Аню. Все ж таки віджила вона своє — вісімдесят сім років. Мені теж через рік буде вісімдесят сім. Не знаю, як ще потопчу я цю землю.

Григорій глянув на діда і слухняно пішов з ним у бік села, йшли повільно, дід усе говорив.

— Тобі, Гришка вже майже сорок років, а ти досі не одружений. Не добре це. Ось поховав матір, тепер шукай господиню до хати. Твої друзі вже давно родини мають, дітей. А ти? Ти скромний, Гришка, скромний. Треба спритнішим бути.

— Так, діду Василь, так. Я й сам уже задумався про це, ще мати була жива, вона теж мені про це казала. Думатиму, — погоджувався Григорій.

Син Ані сорокарічний Григорій, тяжко переніс те, що матері більше немає. Він молодший і пізній, два старші брати загинули в різний час, один був військовий, а інший в автоаварії. У великому будинку, який відбудував сам, залишився один, зовсім один. До цього він жив цілком благополучно, мати готувала, прала, він за господарством дивився. Вона до останніх днів ходила, а потім заснула і більше не прокинулася.

Григорій завжди повертався до чистого будинку, де пахло смачно, особливо коли мати пекла пироги. Із матір’ю Григорій жив і радів, він у неї залишився сам.

Хоч і давно вже говорила вона йому, щоб дружину привів у будинок, але він не міг визначитися, яка йому потрібна дружина. Не можна сказати, що він не мав жінок, ходив до них, зустрічався, але до одруження справа не доходила, хоча жінки були не проти.

Григорій подобався їм, поступливий і спокійний. Не пив і шкідливих звичок не мав, працював і загалом по господарству все вмів робити.

У кожному селі є самотні чоловіки. І причини у цьому різні. Хтось із них спився і веде неналежний спосіб життя, хтось не хоче працювати і утримувати сім’ю, хтось надто сором’язливий, скромний, хтось лінивий і живе на пенсію батьків.

Григорій до жодної категорії не належав. Якось так сталося, що не зустрів він у молодості своє кохання, були стосунки, але не серйозні, так і минув час.

Після тридцяти років з молоденькими дівчатами йому спілкуватися стало важче, а його ровесниці всі заміжні. Він навіть у клуб перестав ходити, а що там робити, там одна молодь.

Так і минали дні, роки, він залишався неодруженим. А тепер йому треба ухвалювати серйозне рішення, він зрозумів, що таке самотність.

Не може чоловік жити один без дружини, от і замислився. Перебрав у думці всіх своїх знайомих жінок, з якими колись зустрічався, навіть у сусідньому селі було кілька таких знайомих. Але на жодній не зупинився.

Щоправда жила у сусідньому селі Галина, вона виховувала сина, з чоловіком давно у розлученні. Симпатична жінка. Була ще самотня Ліда місцева, але дуже скандальна, про це Григорій знав і навіть боявся її гострого язика. Вона могла все що хочеш сказати, незважаючи ні на кого.

— Сходжу до діда Василя, він мудрий, давно живе на цьому світі. Сходжу за порадою. Може, що й порадить слушне, — вирішив Григорій.

Дід Василь пив чай, сидячи за столом тримав у руках блюдечко і голосно сьорбав з нього чай. Звик по-старому пити чай із самовару, з кухля чай переливав у блюдце і пив з нього. Це в нього був ритуал, з почуттям, до ладу. Бабу Маруся свою поховав ще років десять тому, ось і жив один.

— Привіт, Гришка, проходь, —  привітався дід, доки той заходив у двері.

— Привіт, — відповів він.

— Давай до столу, чай питимемо, він у мене на травах корисний, візьми там на полиці кухоль. Адже не просто так прийшов, чую я…

Григорій налив собі із самовару чай і промовив:

— Так, діду Василь, вгадав, не просто так я прийшов, хочу послухати твоєї поради, як жити далі. Вирішив я одружитися, дружину не можу вибрати.

— Є в мене в сусідньому селі жіночка з дитиною. Ну, ось не знаю, чи підійде вона мені для життя. А ще я заходжу до нашої Ліди-бухгалтерки, ну ти її знаєш. Але характер у неї не дуже, скандальна, хоча вродлива. Ось скажи, кого з них мені за дружину взяти?

— Ну щодо Ліди, хто ж її не знає в нашому селі. Вона вже з усіма встигла перебрехатися, повз нікого не пропустить і не поступиться. Тобі з нею важко буде. Ти мужик спокійний, терплячий, але терпець теж має свій кінець. Не зможеш з нею жити, та й не дай Боже мати таку дружину, — відповів дід і трохи подумавши, говорив далі.

— Ну, а ту жінку з дитиною я не знаю, але скажу тобі так. Вона вже була заміжня. Вона тебе порівнюватиме з тим чоловіком, ну, а свою дитину завжди ставитиме наперед. Це кожна нормальна мати так робить. Одружитися тобі треба з жінкою самотньою, без дітей, заведете своїх. Ось тобі моя порада.

Григорій задумливо дивився на діда Василя.

— А на кому мені одружуватися, все одно потрібна господиня в будинку. Хата хороша, велика, для себе старався, господарство. Ну, з господарством сам розберуся. Виявляється, не так просто одружуватися.

— А ти одружися з Марією, будеш щасливий усе життя, — раптом сказав дід.

— Як на Марії? Ні, діду Василь. Ну, що ти. Вона стара діва, руда і некрасива. Напевно, через таку зовнішність її й заміж ніхто не взяв. Працьовита, добра і весела, але…  — промовив Григорій.

— А ти придивись, ніяка вона не страшна, ну руда, зате вона одна така у нас на все село, звикнеш до її зовнішності. Вона як усміхнеться, немов сонечко світиться. Значить її дуже сонечко любить. Зате дружина з неї добра і дбайлива вийде. Одружися, Гришка, не пошкодуєш. А більше не можу нікого порадити тобі. Ти за порадою прийшов, ось тобі моя порада.
Весь вечір думав Григорій над дідовими словами.

— А що, мудрий дід поганого не порадить. Придивлюся до Марії.

Почав придивлятися до жінки, зустрів Марію, йшла з крамниці із сумкою. Наздогнав він її, взяв торбу з рук.

— Привіт, Маріє, — усміхнувшись, привітався.

— Доброго дня, — співучим голосом відповіла вона і теж усміхнулася, а Григорій аж злякався від її посмішки.

— Проте, яка гарна посмішка, і справді, наче сонечко вся світиться, — згадав він слова діда Василя.

Марія здогадалася, що Григорій не просто так підійшов до неї. Вона була молодша за нього на шість років, заміжня ніколи не була і чоловіків у неї не було. Та й не зустрічалася вона ні з ким.

Сама з великої родини, у сім’ї була старшою, домашні турботи були на ній, мати з батьком працювали у колгоспі.

Вона стежила за молодшими і не було часу на гулянки. Так і залишилася самотньою, звали їй у селі «старою дівою».

— Слухай, Маріє, а давай погуляємо з тобою ввечері, звичайно, ми вже далеко не молоді, ну, а що тут такого. Хочеться мені з тобою поспілкуватися, дізнатися одне про одного ближче. Якщо ти не проти звісно.

— А чого? Ні, не проти. Згодна я, — весело відповіла вона.

Гуляли за селом, Григорій дивувався, коли Марія розповідала цікаві історії, виявляється вона за своє життя багато прочитала книжок, а він жодної. Робота, господарство та вечорами телевізор.

Коли він говорив щось смішне, вона сміялася, сміх її розсипався, як дзвіночок і так було радісно йому на душі. Вночі не спалося Григорію. Правий виявився дід Василь.

— Гарна дівчина ця Марія. А я раніше й не звертав уваги, не придивлявся, всі говорили руда та руда. А вона справді не красуня, але така сонячна з теплим поглядом. А посмішка … тільки за одну посмішку можна все віддати. І чого це я повз ходив, навіть не дивився на неї.

Довго Григорій не став ходити туди сюди. Пройшло три місяці після смерті матері,

Григорій запропонував Марії вийти заміж. У селі плітки крутилися навколо них.

Всі говорили, що Григорій погуляє з нею, та кине, ну кому потрібна така руда. І раптом весілля.

Правда, як весілля на все село не було, тому що старі радили, ще мало часу пройшло після похорону, не варто проводити таке гучне свято. Прислухалися Григорій із Марією.

Посиділи в них вдома родичі та деякі друзі, а хто й сам заходив без запрошення. Поруч із нареченим сидів дід Василь замість батька.

Закінчилися веселощі, настали будні. Село все ще гуло від розмов, але потім усе затихло.

У селі з’явилася нова родина. Чоловік із дружиною з першого дня розуміли одне одного.

Тільки-но Григорій подумає, а Марія вже знає, що він скаже. Він часом дивувався своїй дружині.

Господиня з Марії чудова, поки з ранку Григорій доглядав худобу, годував, дружина вже смажила йому пишні оладки і робила чай на сніданок. Увечері після роботи на нього чекала гаряча вечеря, а якщо лягав на диван, під рукою вже лежали свіжі газети та пульт від телевізора.

Марія дбайлива дружина, розума. Григорій бачив тепло та турботу дружини і сам старався і дбати про неї, допомагав у всьому.

Жили щасливо, і він уже й не помічав її недоліки, руде волосся здавалося найпрекраснішим на світі. А дружина найпрекраснішою дружиною у всесвіті.

Вони кохали одне одного вже зрілим коханням, серйозним, не те, що в молодості. Кохання їх було саме зрілим.

Марія ходила селом з животом і посміхалася всім своєю гарною усмішкою. Вже й односельці не казали, що вона негарна. Потім з’явився син Назар, теж руденький. А Григорій говорив:

— Тепер у мене два сонечка вдома. Два милих і лагідних сонечка.

Одне тільки затьмарило Григорія, помер дід Василь, ховали всім селом, приїжджала звичайно його дочка з чоловіком, вона з родиною жила далеко, Григорій їй повідомив. Але односельці допомогли їм, діда Василя всі любили, мудрий та добрий був.

Життя провжувплося, з’явилася донька у Григорія з Марією, дочка схожа на нього, а він трохи засмутився, що вона не руденька, було б три сонечка в будинку. А сонця чим більше, тим світліше і тепліше.

Григорій нізащо б не проміняв свою Марію на будь-кого, навіть на королеву краси, так він усім говорив у селі. Вдячний був дідові Василю, гарну пораду дав тоді Григорію.