— Ну ти й вигадала, мамо, гостей борщем пригощати, — з гидливістю принюхався чоловік до повітря на кухні. Міцно пахло томатною засмажкою та торішньою капустою. — Вони там по фастфудах і ресторанах ходять, у столиці ж… Ти б їм щось цікавіше приготувала, а то — борщ. Фе

— Ну ти й вигадала, мамо, гостей борщем пригощати, — з гидливістю принюхався чоловік до повітря на кухні. Міцно пахло томатною засмажкою та торішньою капустою. — Вони там по фастфудах і ресторанах ходять, у столиці ж… Ти б їм щось цікавіше приготувала, а то — борщ. Фе!

— Тефтелі ще будуть, салат, он, з майонезом, і млинці, — ображено проричала Ірина. — Нарізка також… А взагалі відчепися краще від мене, старий дурню, без тебе розберуся. Чеши звідси, поки не отримав по голові ополоником.

А ні, стій! Залишися. Каструлю через п’ять хвилин вимкни, я пішла, — різко передумала вона і зірвала з себе фартух.

— Куди ти?

Чоловік розгублено поправив сімейні труси й боязко скосив праве око на плиту.

— Туди! Їх зустріну, за десять хвилин сказали, що будуть. Заодно хліба докуплю, дехто ж ніяк не наїсться.

Вона стала поправляти перед дзеркалом зачіску. Підкручені короткі пасма, що мали типову довжину для жінок її віку, лежали, як треба, але Ірині вкрай не подобалися.

Минули ті часи, коли вона була квітучою красунею, довго трималася… А нині зів’янення, яке ніхто ще не зміг зупинити.

— Та що ж вони — малі? Самі піднімуться, — здивувався чоловік.

— Ой, усе, Петре, не миготи перед очима, розберуся без тебе. Про каструлю не забудь і одягнися, заради Бога, а то ходиш в одних трусах.

— Ти чого така зла сьогодні? — почав ображатися й чоловік.

— Не знаю! — відрізала Ірина. — Ох, не зрозуміти тобі, чоловіче.

І вона пішла, перевалюючись стегнами, до ліфта.

Чого зла, чого зла! Будеш тут доброю, коли син щороку-півтора приїжджає з новою дівкою, та такі вони всі, пробач Господи, вульгарні та гордовиті, що й не знаєш, як підступитися.

То вегетаріанки вони, то дієтчиці, то занадто солоно їм, то жирно, то ножа не вистачає — ви чули? — ножа їм обіднього не вистачає, яким під час їжі в ресторанах користуються.

Та в них цих ножів від роду не було і нічого, вижили. Сидять, значить, ці дівки, носом вертять, нічого з Ірининих страв їм не подобається.

І вирішила Ірина цього разу і зовсім не старатися, а так — приготувати основне, повсякденне — і все. Їсти захочуть, голодними не залишаться.

Вулиця зустрічала Ірину приємною травневою свіжістю, і жінка, вдихнувши чистого повітря, встигла прийти до тями перш, ніж помітила сріблясту автівку сина.

Павлику вже тридцять сім, і ні чину не має, ні звання, заробляє у своїх інтернетах, усе возиться з якимись програмами, а час іде, поспішає, ох!

Йому б сім’ю нормальну і дитинку! Як Ірині хочеться онука! Усі її подруги вже наняньчилися, одна Ірина тягнеться по світу обділена! І дівчата в Павла всі, як одна, з примхами — не хочуть йому дарувати дітей, тільки гроші подавай.

— Мамо, ну чого ти вийшла, ми б самі піднялися, привіт, — обіймає Павло матінку. — Ось, знайомся, це Поліна.

— Добридень! — привітно киває їй дівчина.

— О! — виривається в Ірини. — Доб… доброго дня… «Ну, нарешті, хоч одна на звичайну людину схожа, без витребеньок, і на тому спасибі», — з полегшенням думає Ірина і солодко-солодко посміхається новій пасії сина. — «Нехай, нехай хоч з цією все складеться, наче на вигляд нормальна, трохи на сільську дівчину схожа, ну та гаразд, аби була хорошою».

— Ну що, ходімо?

— Зажди, мамо, там у багажнику пакет з напоями і коробка з подарунком для тебе від Поліни.

— Тааак?? — протягнула заінтригована Ірина, а Поліна засяяла черговою усмішкою.

— Ага, вона в мене займається охороною природи, борець за чистоту довкілля, і подарунок доречний — удома подивишся.

Ірина миттю скисла, вирішивши: «Ні, поспішила я з висновками, все-таки ще одна дивакувата».

— Мамо, ти пакет сама візьми, будь ласка, а я коробку… Поліні не можна важке, — попросив син і крякнув, витягаючи з автівки важкий короб.

Те, з яким таємничим виглядом при цьому перезирнулися закохані, залишилося для Ірини непоміченим. Подумки вона вже ховала нові стосунки сина, тому пакет взяла кисло, як робот, і завела молодих до під’їзду.

Після звичайної метушні привітань сіли за стіл. Поліна борщу анітрохи не здивувалася, взяла ложку і почала сьорбати. Розповідала вона про свою роботу неохоче, соромилася. Якою вона там була дуже дрібною ланкою в службі з екологічного нагляду, Ірина і не розчула до пуття.

— Робота хоч офіційна? — уточнила Ірина.

— Так, я оформлена.

— Ось бачиш, Павлику, один ти без оформлення, трудова книжка вже десять років, як припадає пилом. А якщо захворієш раптом? А як же пенсія? Час швидко летить, а тобі вже тридцять сім!

Ірина навіть підвелася, настільки її мучило це питання.

— Ой, мамо, та не доживу я до тієї пенсії, не переймайся.

— Це тобі так здається, а ось прийде час і сядеш на дупі рівно, — без сумнівів заявила Ірина.

— Ой, усе, відчепися, будь ласка, ти мені травлення псуєш. Тату, подай млинець і сир.

Щось Павло хотів таке сказати, збираючись підняти тост, та щоразу його перебивав батько, схоплюючись і проголошуючи свої побажання.

— Дуже смачний борщик, Ірино Сергіївно, я соромилася попросити добавки, — встала Поліна. — Давайте я допоможу вам прибрати зі столу.

Жінки взялися стягувати посуд на кухню. Побачивши природний безлад, що утворився, і не дуже чисту плиту, Поліна сплеснула руками.

— Там же подарунок ваш! Трохи не забула!

Поліна розпакувала коробку і стала розставляти перед Іриною різні засоби, пояснюючи:

— Це дуже класні, натуральні засоби для дому. Вони повністю розчиняються у воді та не псують довкілля, бо їх роблять з овочів і фруктів. Я користуюся майже всіма, бо дуже дбаю про екологію, — з любов’ю розповідала вона, а Ірина все ще підозріло дивилася на коробку.

– А хочете, ми просто зараз що-небудь випробуємо? — загорілася Поліна і стала в цей момент надзвичайно гарненькою. — Наприклад, давайте я оброблю цим плиту, а поки засіб діє, я помию посуд?

Злякана Ірина затулила спиною плиту:

— Ох, ні, дитинко, тільки не плиту, я її не мила три дні, соромно. Не встигла сьогодні.

— Та годі вам, я в селі жила, яких тільки плит не бачила, — засміялася Поліна. — Ну добре, ви самі на неї попшикайте, а я потім тільки губкою проведу, вона вже буде чиста.

Поліна вправно впоралася з посудом. Ірина сиділа, катала крихти хліба по столу, і то одне запитувала в дівчини, то інше: де вчилася, хто батьки, як познайомилися з Павлом.

Здобуті відомості були чемні й порядні та Ірину задовольняли. А потім Поліна взялася за плиту — без зусиль провела губкою і весь бруд з легкістю відстав.

— Хороші ти мені подарувала речі, Поліночко, спасибі, — зізналася Ірина.

Вона все ще чекала каверзи. Каверзи були завжди. Тут із вітальні застукав по келиху Павло і закликав усіх знову зібратися вже на дивані. Міцно обійнявши свою дівчину і ніжно поклавши їй руку на живіт, він проголосив:

— Загалом, кхе-кхе, мамо, тату… Ми з Поліною вирішили одружитися.

— Ах! Ох!

— Це ще не все… — зупинив Павло передбачуваний потік вигуків і не втримався, поцілував Поліну, яка тут же почервоніла. — Взимку чекайте онука.

— Ось це щастя, Господи! Ось це радість! — схопилася, розводячи руками Ірина. — Почула Пресвята Богородиця мої молитви, духи небесні змилостивилися! Іди ж, Поліночко, дорога моя, сонечко, янгол наш, обійму тебе, — розкрила вона обійми назустріч Поліні та зупинила Павла, який зробив занепокоєний зайвий рух. — Я обережно, не смикайся! Краще за тебе знаю, як поводитися з жінками які виношують дитинку!

— Ірино Сергіївно, — шепоче їй, обіймаючись і не тая сліз Поліна. — А ви зі мною рецептами поділитеся? Я так смачно готувати, як ви, не вмію, особливо борщ.

— Ой, По-лі-ноч-ка! — вигукує Ірина, втрачаючи від щастя розум. — Та це ж моя мрія була: передати невістці свої знання, а нерозтрачену любов — онукові! Ось така у мене була скромна і тільки завдяки тобі тепер здійсненна МРІЯ!

Ось такою теплою історією поділилася наша дорога читачка!)

Бажаємо щоб і ваші мрії збувалися!