— О, подивіться, хто прийшов! — вигукнула Лера, ставши в дверях, коли Тамара Петрівна приїхала провідати онука через пару тижнів після їхнього роз’їзду. — Згадала баба про внука, приперлася, бачте! Тамара Петрівна стояла і не вірила власним вухам: куди ж поділася та вихована, лагідна дівчинка?

— Така вже мила була спочатку, справжня «щебетуха», ввічлива, слова грубого від неї не почуєш, — розповідає Тамара Петрівна про свою колишню невістку. — Я й повірити не могла, що все так обернеться.

Син Тамари Петрівни побрався три роки тому. Наречену привіз знайомити з мамою десь за півтора місяця до весілля. Лера Тамарі Петрівні тоді дуже припала до душі, та й син просто світився від щастя.

Мати з розчуленням спостерігала, як він оберігає свою обраницю: то пальто подасть, то перевірить, чи не дме з вікна, коли всі сіли до столу. Одне слово — справжня ідилія.

Сама дівчина здавалася дуже інтелігентною, приязною, легко йшла на контакт.

Охоче розповідала про себе, хвалилася, як любить куховарити. Та й вигляд мала такий — ну просто «чемна дівчинка».

Тамара Петрівна тоді заспокоїлася, хоча одне маленьке «але» все ж муляло: невістка ні того разу, ні в наступні гостини навіть не подумала запропонувати допомогу на кухні.

Навіть свою порожню чашку зі столу до мийки не донесла. «Ну, мало що, — подумала тоді жінка, — може, соромиться ще дитина».

— І взагалі, я вирішила, що то дрібниці, — ділиться вона з подругою. — Нас же всіх по-різному виховували. Я, наприклад, свого часу дуже хотіла свекрусі сподобатися, мені аж ніяково було: мама чоловіка біля плити крутиться, а я сидітиму й чекатиму, поки мене обслужать? Але ж люди різні бувають…

Чоловік Тамари Петрівни давно пішов із сім’ї — виявився неабияким ледарем та любителем чарки.

Проте після розлучення вона змогла зберегти чудові стосунки зі своєю колишньою свекрухою.

Та їй неабияк допомагала: і з дитиною підсобить, і грошима виручить, і добрим словом підтримає. І це при тому, що її власний син про дитину після розлучення взагалі забув.

Тепер уже ні чоловіка, ні його матері немає серед живих. А коли колишня свекруха хворіла, Тамара Петрівна її провідувала і до останнього намагалася бути поруч.

— Просто мені на неї нема за що ображатися, — каже вона. — Так, дітей ми виховуємо самі, але іноді й у золотих батьків виростає таке… Вона й сама страждала через те, як її син поводиться. А наше розлучення нічого не змінило: ми залишилися родичками, мій син — її рідний онук, і вона про це ніколи не забувала.

Квартиру свекруха заповіла доньці, але синові Тамари Петрівни залишилися всі її заощадження.

Цих грошей вистачило, щоб, коли хлопцеві виповнилося вісімнадцять, мати купила йому окреме житло.

Довелося, звісно, взяти невеликий кредит, але Тамара Петрівна виплачувала його з грошей від оренди, а згодом, коли син відучився й пішов працювати, він уже й сам закрив той борг.

Гарна двокімнатна квартира, затишна, хоч і далекувато від материнського дому. На той час, як син вирішив привести туди Леру, там уже все було облаштовано до дрібниць.

Тож, на думку Тамари Петрівни, невістці не було на що нарікати — ні на чоловіка, ні тим паче на неї, колишню свекруху.

Але перш ніж стати колишньою, Лера прожила в шлюбі три роки.

Тепер у них є онучок, якому скоро три, а розійшлися молоді півтора року тому. Син тоді пояснив коротко: просто втомився від вічних істерик та безпідставних звинувачень.

Тамара Петрівна й сама помітила, що син якось дуже швидко згас. Списувала все на втому — він брав підробітки, щоб сім’я мала все найкраще. А потім він відверто зізнався, що тримається лише заради дитини.

— Мамо, вона істеричка, просто некерована. Я й сам був шокований, коли це вперше проявилося. Була ж нормальна дівчина, а щойно дізналася, що чекає на дитину — і понеслося…

Скандал Лера могла вчинити на рівному місці. Буквально з повітря.

Не так подивився, не так зайшов у кімнату, не так відповів. Усе це супроводжувалося криком, на підлогу летіло все, що потрапляло під руку, і її зовсім не обходило, що вона лякає маля.

— Усе не так, — скаржився син. — Дихаю не так, сиджу не так, спати лягаю не в той час. Дитину не так тримаю, не так годую. Вечерю не приготував, посуд не помив…

Тамара Петрівна тоді дуже здивувалася: а як же розповіді про те, що Лера обожнює куховарити й створювати затишок? Виявилося, це було правдою лише до весілля.

А потім майбутню маму домашні справи раптово перестали надихати.

Спершу вона прикривалася поганим самопочуттям, а згодом і приводи стали не потрібні: просто кричала, що має займатися тільки дитиною, а чоловік мало заробляє, міг би й помічницю найняти, бо вона не служниця, а дружина.

Син Тамари Петрівни протримався, поки синові не виповнилося півтора року, а тоді таки сказав: «Досить».

Лера благала дати їй місяць, присягалася, що зміниться… але її вистачило на два тижні, а далі натура знову взяла своє.

Звісно, Лера та її батьки в усьому звинуватили сина: мовляв, виставив жінку з дитиною на вулицю.

Кинув дружину в декреті, негідник, не був готовий до труднощів.

— А що, він мав сам піти зі своєї квартири? Лері її лишити? — гірко посміхається Тамара Петрівна. — Онука шкода, дуже шкода. І передусім тому, що в нього мати не зовсім при собі. Кожна людина заслуговує на спокій. Син справно платить аліменти і на дитину, і на неї саму, намагається не втрачати зв’язок із малим. Але спілкування з Лерою — це якесь пекло.

— О, подивіться, хто прийшов! — вигукнула Лера, ставши в дверях, коли Тамара Петрівна приїхала провідати онука через пару тижнів після їхнього роз’їзду. — Згадала баба про внука, приперлася, бачте!

Тамара Петрівна стояла і не вірила власним вухам: куди ж поділася та вихована, лагідна дівчинка?

— Таке лилося на весь під’їзд, що соромно слухати було, — згадує жінка. — Тільки тоді я до кінця зрозуміла слова сина. Там і лайка була така, що вуха в’янули… Жах.

Тепер кожна спроба побачити онука стає справжнім випробуванням.

Домовлятися доводиться з батьками Лери, бо від самої «колишньої» одразу сиплються повідомлення довжиною в простирадло з прокльонами на адресу сина і самої Тамари Петрівни.

Кожен приїзд — це стрес.

Лера все одно виходить і починає кричати, що «бабуся раз на місяць — то взагалі не бабуся». І це ще найм’якше, що можна переповісти.

— Каже, що бачити мене не хоче, що ненавидить нас усіх, обзиває… просто серце крається, — зітхає Тамара Петрівна. — Як на гріх, малого в садочок не віддали, Лера звільнилася, сидить удома. Одне зрозуміла: якщо дівчина лагідна до весілля — це ще не гарантія, що вона залишиться такою на все життя.

Цю історію нам прислала читачка, чиє серце болить за спокій рідного сина. Життя — штука непроста, і фасад, який ми бачимо спочатку, часто не має нічого спільного з тим, що ховається всередині.

А чи траплялися у вашому житті, любі наші читачі,  такі «перетворення», коли за маскою доброти ховалася зовсім інша людина?