Одного разу колишня дружина чоловіка просто мовчки, ігноруючи мене і навіть не дивлячись у мій бік, розпрощавшись із сином, вставала і йшла, мені нічого не говорила, вдруге вона взагалі продовжувала сидіти на кухні з дитиною, і пішла лише за пів години, ми, до речі, живемо в однокімнатній квартирі, тому я навіть не почала готувати їсти – якось не по собі було

Дитина чоловіка від першого шлюбу зі своєю матір’ю у нашій квартирі. Ми з чоловіком живемо разом із його дитиною від попереднього шлюбу. Точніше дитина живе половину часу у мами, половину у нас. Чоловік дуже любить дитину, балує її.

Я не заперечую, мені уваги теж не менше. А ще я чекаю дитину, намагаюся мислити позитивно. Не ревную та не страждаю.

Начебто все нічого, але два рази траплялася така історія: я, прийшовши додому з роботи, заставала мати дитини в нашому будинку.

Одного разу вона просто мовчки, ігноруючи мене і навіть не дивлячись у мій бік, розпрощавшись із сином, вставала і йшла, мені нічого не говорила. Вдруге вона взагалі продовжувала сидіти на кухні з дитиною, і пішла лише за пів години.

Ми, до речі, живемо в однокімнатній квартирі, тому я навіть не почала готувати їсти – якось не по собі було. Поговорила з чоловіком, на що він сказав, що це, звичайно, неприємно, але розмовляти на цю тему він ні з ким не буде і нічого не заборонятиме.

Що робити? Самою з одинадцятирічною дитиною розмовляти чи матері її зателефонувати? При ньому я не стала лаятися, намагаюся контролювати себе у будь-що.