Одного разу я повернувся з роботи, а син каже, що вони з мамою переїжджають до «хорошого дядька»

Ми із дружиною зіграли весілля дуже рано. Їй на той момент було 18 років, мені 19. Кохали одне одного дуже сильно, і я її на руках носив у прямому розумінні. Коли Ніні було 20, вона чекала дитину. Я так чекав на цю дитину, дні рахував, коли ж я стану батьком. Але життя, як відомо, штука непередбачувана. Тому в мене народилися одразу двоє хлопчиків. Я був такий щасливий, що важко описати словами. Це, щоб ви розуміли, хотів передати атмосферу.

Все було просто чудово. Кохана дружина, двоє синів. Але коли Саші та Кирилу було по 10 років, наші з Ніною стосунки почали псуватися. Вона різко до мене охолола, часто могла не з’являтися ночами вдома чи приходити в нетверезому стані.

Я питав, куди вона ходить, але у відповідь отримував докори, що вона теж жінка і хоче погуляти з подругами. Я людина від природи не ревнива, та й дружині довіряю, тож тему швидко проїхали. Плюс жодних сумнівів чи доказів достовірних не було. До того ж на роботі тоді був завал, а я сам сім’ю забезпечую.

Коли дітям було по 11 років, мені в очі тицьнули ще один сюрприз. Просто одного разу прийшовши додому, я побачив як дружина та хлопчики збирають речі. Виявилося, що я і є справжнім зрадником, адже зраджую мамі. Так мені син сказав. А другий лише підтвердив, що вони переїжджають до «хорошого дядька».

Звичайно, я одразу з Ніною поговорив, на що вона каже: «Ти сам винен, мені уваги не приділяв, а про дітей забув. А що я їм скажу, що я винна?». Дружина і пояснила все барвисто нашим спільним дітям і виставила мене винним.

Зараз синам по 18 років. Я повторно одружений і маю 7-річного сина, з Юлею, своєю другою дружиною, познайомився через пару місяців після весілля. Але я так і лишився зрадником. Чому незрозуміло. І головне, що діти вірять.