Одружилися проти волі свекрухи, але та змирилася, прийняла невістку тією мірою, як могла. Жили то у друзів, то у бабусі, до мами не підеш, одна кімната там

Прочитавши сповідь про третю дитину в сім’ї, напишу про своїх знайомих, які опинилися у такій самій ситуації. Це дуже католицька сім’я (це важливо). Одружилися проти волі свекрухи, але та змирилася, прийняла невістку тією мірою, як могла. Жили то у друзів, то у бабусі, до мами не підеш, одна кімната там.

Потім жити стали у дружини. Там найрозкішніша квартира в центрі міста, п’ятиметрові стелі, еркери, вид на воду, але з доважкою у вигляді старенького, немічного діда, якому квартира власне і належала, і хворій мамі дружини.

Живуть. З’являється перша дитина, слідом друга. В молодої мами зі здоров’ям було не дуже добре. Живуть бідно, чоловік не може працювати, скажімо так, за родом діяльності, живе на милостиню. Зате він може кричати і ображати дітей. Працює дружина, вона ж порається з погодками, вона ж веде хату, щось дід підкидає, у нього непогана пенсія була.

Тут діда не стало, квартиру успадковує мама дружини, подружжя радіє, що є де жити, розраховують, що мама вже доньку не покине, з дому не вижене. А маму благополучно розводять на цю квартиру шахраї, виселяють у орендовану кімнату в маленькому містечку, мамі оплачують кілька місяців, потім маму госпіталізують із загостренням емоційної хвороби, і в клініці її не стало.

Чоловік із дружиною та двома малюками їдуть у провінцію, з милості живуть у старому дерев’яному будинку. Дружина і на роботі, і вдома, і на городі чоловік кричить і ображає дітей.

Так минає кілька років, потім раптово дізнаються, що буде третя дитина. Лікарі з жахом, дружину попереджали, що не можна, не можна їй більше дітей, вона, звичайно, приймає рішення виношувати з ризиком для життя свого та дитини (католики ж, як ми пам’ятаємо). Родина переїжджає до столиці, винаймає квартиру. Третя операція, медики сльозно благають її не заводіти більше дітей. Живуть погано, бідно, грошей немає, житла немає, натомість троє дітей.

Крик і биття продовжуються. Близький друг сім’ї, подивившись на цей балаган, забирає старшого хлопчика і дивом влаштовує його до найпрестижнішої католицької школи в Європі на повний пансіон. Молодші дівчата залишаються з батьками, потихеньку підростають, життя потроху налагоджується. І тут раптово дізнаються про те, що буде четверта дитина.

Лікарі вже б’ються головою об стіну та повідомляють, що ризики надзвичайно високі. Подружжя навпаки, надихнуте. Попередні рази лікарі теж лякали, проте все ж таки живі! Що може йти не так?

А ось все пішло не так. У третьому триместрі дитини не стало, мати в буквальному значенні витягують із того світу. І як ви думаєте, хто ж винен? Звичайно не чоловік, який не знає слова «утримання» і не дружина, яка не знає слова «запобігання». Винні медики.

Ось так дорослі люди не подумали, що можуть залишити бездомними сиротами трьох дітей, ну або отримати матір, або дитину, або обох з хворобами. За непрацюючого, але зайнятого батька, без житла, без усього взагалі. А винні лікарі, які зробили все, щоб урятувати цю жінку та її дітей чотири рази!

Нині що з ними? Та все як і раніше. Старший на батьківщину так і не повернувся, одружився, дружина чекає дитину. Живуть погано, він ще студент, підробляє, грошей не вистачає, у них скандали. На батьків страшно ображений за те, що спихнули його на чужих людей приживалкою з милості. Із батьком не розмовляє. Середня дочка одружена, вже почала безупинно розмножуватися, через 3 місяці після появи першого малюка вона знову чекала дитину. Житла теж свого немає, мешкають у чоловіка. Молодша працює, вчиться, гуляє та бреше… Але вона ще маленька, може хоч там мізки на місце встануть.

Мораль? А нема її. Я зовсім навіть не проти дітей, але важливо розуміти, що будь-яка вагітність – це лотерея. Важливо пам’ятати, що недалекоглядно розраховувати на якусь спадщину. Важливо знати, що зараз діти – це розкіш, яку не кожен може собі дозволити, і зовсім не факт, що діти скажуть спасибі за дитинство в шумі та тісноті.

Так що ж, не народжувати тепер, спитають мене. Народжувати. Але рівно стільки, скільки може забезпечити і поставити на ноги.