— Ого… — Це кому ж ти так дорогу перейшов, чоловіче добрий? То був ніякий не відворот, а справжнісіньке, чорне прокляття. І наведене воно було не просто спересердя кинутим словом, а зроблено через сильне чаклунство

За пів століття свого життя Таїсія Степанівна бачила чимало, але зі справжніми, глибокими прокляттями їй доводилося стикатися лише двічі.

Першим із таких проклять невірного чоловіка «нагородила» власна дружина, коли той нахабно привів додому коханку, а законну половину виставив за двері, ще й відібравши в неї чотирирічного сина.

Жінка, розтерзана болем, навіть не підозрювала, яку страшну силу можуть мати її слова. У свій розпачливий крик «Бодай ти був проклятий!» вона не вкладала якогось магічного змісту, тож для чоловіка все обійшлося лише серйозним крахом фінансів.

Його бізнес почав тріщати по швах, борги росли як снігова куля, але він встиг дізнатися про справжню причину своїх бід до того, як усе розвалилося остаточно.

Знаюча людина те прокляття зняла, але суворо наказала повернути дитину матері, аби відвернути повторення біди в майбутньому. Чоловік послухався, і тепер у нього все гаразд.

А от другий випадок виявився куди складнішим.

За чиєюсь рекомендацією до Таїсії Степанівни звернулася молода жінка, яка понад усе мріяла стати мамою. Та всі її спроби обривалися на самому початку, бо лікарі, спираючись на генетичні аналізи, розводили руками і давали невтішні прогнози.

І в неї, і в чоловіка зі здоров’ям було все чудово, жодних спадкових хвороб у їхніх родинах зроду не було.

Зазвичай у таких випадках медики кивають на якусь загадкову «генетичну несумісність» і кажуть: «Ну, так буває». Але молоде подружжя опускати руки не збиралося. Почали ходити по ворожках, і до своїх бід начіпляли ще купу нових.

Бо ніхто до ладу в причинах не розбирався, а неозброєним оком було видно лише одне — на хлопцеві лежить відворот.

Ті «фахівці» відворот знімали, але все марно: наступна спроба зачати дитину закінчувалася тією ж трагедією. Відворот повертався, його знову «знімали», і ця гірка карусель крутилася вже досить довго.

— П’ять разів ти була при надії, чотири рази перервали лікарі, а востаннє ти сама втратила дитину. І все це за якихось три роки, — похмуро констатувала Таїсія Степанівна, зазирнувши в зболену душу своєї гості.

— Твоє тіло вже почало звикати до того, що все закінчується на одному й тому ж терміні. Зроби перерву хоча б на рік-два, дай організму перепочити і… як то кажуть зараз, перезавантажитися. Хіба лікарі тобі цього не радили?

— Лікарі радять змінити партнера, — гірко скривилася Еля.

— Ну, з медичної точки зору це найлогічніше рішення, — кивнула відунка. — Але це точно не відворот. Його роблять на двох, а на тобі його немає.

Усяку вигадану порчу з вас знімати бралися, замовляння на здоров’я і продовження роду читали — це я чітко бачу. Наміри були добрі, але накрутили стільки всього, що тепер за один раз і не розплутаєш.

— Мені казали, що ви самі не лікуєте, але можете дати контакти людини, яка професійно цим займається, — обережно перейшла до мети свого візиту дівчина.

— Можу, — погодилася Таїсія Степанівна. — Але тільки в тому разі, якщо ви самі не в силах свою біду подолати.

Багато чого можна виправити власними силами, без втручання потойбічного, тому в нас є домовленість: не давати адресу, поки не стане ясно, що без чаклунства тут ніяк.

— Чаклунства? — насупилася Еля.

— А ти як думала? — сумно всміхнулася Таїсія Степанівна. — Зробити порчу чи приворот, чи зняти їх — це все чаклунством зветься. Ти давай-но чоловіка свого клич, чого він там у машині ховається? На нього мені теж подивитися треба.

— Та Сергій уже в жаху від цього всього, — зізналася гостя. — Нікому не вірить. Останні два рази ж усе зривалося саме після того, як із нас той «відворот» знімали. Він і їхати сюди не хотів, і мене відмовляв.

Вірить чи не вірить, але відунка поставила жорстку умову: ніякої адреси не буде, поки вона не побачить обох.

Думала, Елі доведеться довго вмовляти свого зневіреного чоловіка переступити поріг, але ні — впоралася хвилин за п’ять. Гарний такий хлопець зайшов: високий, ставний, брови чорні, а погляд строгий і колючий.

— Ого… — захоплено й водночас стурбовано протягнула Таїсія Степанівна, змірявши хлопця уважним поглядом. — Це кому ж ти так дорогу перейшов, чоловіче добрий?

То був ніякий не відворот, а справжнісіньке, чорне прокляття. І наведене воно було не просто спересердя кинутим словом, а зроблено через сильне чаклунство.

Відворотна магія була приліплена до нього лише для відводу очей, щоб заплутати сліди, і жодної сили не мала. Але найгіршим було те, що людина, яка наслала на Сергія цю біду, вже пішла у засвіти.

Чаклунська сила застигла, і прибрати таку печатку — справа надзвичайно складна.

Було ясно, що адресу своєї знайомої відьми Таїсія Степанівна їм дасть обов’язково, але ж і самій кортіло дізнатися: чим цей хлопець заслужив таку кару? Звичайнісінька жіноча цікавість.

— Ану згадуй, — владно наказала вона. — Жінка, волосся і очі темні, погляд як у дикої кішки… Не любила вона тебе. Ой як не любила.

— На мачуху мою схоже, але вона давно померла, — гірко всміхнувся Сергій. — У неї й справді очі були моторошні. Мені в дитинстві часом здавалося, що вони в темряві світяться.

— А померла як?

— Від жіночої кровотечі, — погляд хлопця знову спохмурнів. — Мені тоді шість років було. У нас дитсадок був просто в дворі, через дорогу перейти, але батько суворо наказав, щоб вона мене забирала. Це навесні сталося.

Абрикоса біля під’їзду якраз цвіла. Вона по мене не прийшла, а батько тоді у відрядження поїхав. Я стояв на подвір’ї садочка, дивився на ту абрикосу і чекав.

Потім вихователька вирішила сама мене додому відвести, бо вже сутеніло. Двері квартири замкнені, на дзвінки ніхто не відповідає. Я ту ніч у сусідки перебув, а вранці батько примчав, але забрав мене аж надвечір.

Мачухи вже не було, а в квартирі страшно тхнуло хлоркою і кров’ю. Я цей запах, мабуть, довіку пам’ятатиму. Через два дні ми її поховали.

— М-да… — важко зітхнула Таїсія Степанівна. — Гірко, коли з дитинства лишаються такі страшні спогади.

Про рідну матір вона Сергія не розпитувала — і так бачила, що та пішла з життя, коли він був ще зовсім крихітним. Запитала лише, звідки хлопець знає, що мачуха померла саме від кровотечі, а не від чогось іншого.

— Це його батько нам розповів, — відповіла за чоловіка Еля. — У неї викидень стався. «Швидку» не викликала, втратила свідомість і стекла кров’ю. Коли в мене почалися проблеми з перший раз і Сергій йому розповів, свекор сам примчав і почав умовляти мене зробити переривання, а не чекати, поки воно само зірветься чи лікарі щось знайдуть.

— Виходить, вона сама зривала, — зробила висновок відунка. — А чому? Не хотіла дитини?

— Не знаю, — чесно відповів хлопець.

Таїсія Степанівна трохи помовчала, розмірковуючи, а тоді твердо заявила:

— Значить так, діточки… Якщо у вас справжнє кохання і думок про розлучення через ці біди немає, то зараз ви їдете додому, сидите там тихо, по бабках більше не бігаєте і дитину зробити не намагаєтеся.

Це не відворот, це важке прокляття. Зробила його на Сергія мачуха, але не перед самою смертю, а раніше, бо передсмертне було б набагато страшнішим.

Я поговорю з подругою і спитаю, чи візьметься вона таке знімати. А ти, Сергію, тим часом спробуй витягнути з батька причину, чому ця жінка вирішила позбутися дитини. Це 100% пов’язано, бо наслідки ви бачите самі.

На тому й розійшлися.

Відунка, звісно, трохи схитрувала — вона могла б дати адресу відразу, і її знайома сама б у всьому розібралася. Але тоді Таїсія Степанівна не дізналася б усіх деталей цієї заплутаної історії.

Подруга в неї була жінкою зі складним характером: зайвого не базікала, таємниці клієнтів берегла як зіницю ока — слова не витягнеш.

А цікаво ж, як воно все одне за одне зачепилося!

Таїсія Степанівна таки зателефонувала подрузі: коротко описала ситуацію і сказала, що направить до неї Сергія з Елею, щойно з’ясує всі причини.

Відьма погодилася взятися за цю справу, але одразу попередила: марних надій дітям не давати, бо працювати з прокляттями мертвих — це ходіння по лезу ножа.

Минуло кілька днів, і на порозі Таїсії Степанівни з’явився Сергій. І не сам, а з батьком. Розмова видалася довгою і дуже важкою, але відунка отримала всі відповіді, які шукала, і навіть більше.

Рідна мати Сергія померла на операційному столі, коли хлопчику було лише півтора рочка.

Позаматкова. Лікарі наполягали на терміновій операції, а вона все боялася, відтягувала. Дочекалася до того, що «швидка» довезла її до лікарні, але врятувати молоду жінку вже не змогли.

Після цієї трагедії батько Сергія твердо вирішив, що одного спадкоємця йому цілком достатньо. Для маленького сина найняв няню.

І ця жінка за три роки зуміла витіснити з душі вдівця весь той чорний біль, що там оселився. Він не кохав її до нестями, просто йому з нею було тепло, затишно і спокійно.

Про те, що більше не планує мати дітей, сказав їй відверто і відразу. Вона це ніби прийняла і змирилася. Вони побралися. А потім сталося непередбачуване — вона дізналася, що носить під серцем маля.

— Ми тоді страшенно посварилися, — зізнався літній чоловік, ховаючи очі. — Вперше за весь час. Вона плакала, кричала, що чужа дитина ніколи не замінить рідної. Питала, що б я робив, якби в мене мого Сергійка не було.

А я… я просто боявся, розумієте? Я ледь пережив смерть першої дружини і панічно боявся, що цей жах повториться. Я домовився через знайомих у приватній клініці про переривання, приніс їй візитку з номером лікаря і поїхав у те кляте відрядження на два тижні.

Сказав: «Щоб до мого повернення проблема була вирішена». А після розтину мені сказали, що вона намагалася зірвати це якимись отруйними травами…

— Усе ясно, — кивнула Таїсія Степанівна і швидко написала на клаптику паперу номер телефону своєї подруги.

— Вам, шановний, теж допомога потрібна. Я думала, що той відворот — це просто маскування прокляття Сергія, а виявляється, це ваше власне прокляття тягнеться за сином. Вона вас обох прокляла. Дивно тільки, що не вирішила просто піти від вас геть.

— Вона мене дуже любила, — глухо відповів батько Сергія.

Любов людини, яка знається з чорним чаклунством, — річ украй небезпечна.

Сьогодні вона заради тебе гори зверне, а завтра, збожеволівши від образи, зробить таку підлість, що довіку не відмиєшся.

Можливо, та нещасна жінка згодом і виправила б те, що накоїла в нападі гніву та відчаю, але доля розпорядилася інакше, і розхльобувати її гріхи довелося іншим.

Прокляття Сергія і його батька було спільним — одне на двох. До того ж, на старшому чоловікові висів приворот до другої дружини і відворот, який вона намагалася зробити незадовго до того, як випила смертельний відвар.

Подруга Таїсії Степанівни, вірна своїм правилам, не промовила ні слова про те, що їй довелося побачити, розплутуючи цей страшний клубок. Але згодом до відунки завітала щаслива Еля з подякою і сама все розповіла.

— Ви ж не попереджали, що ваша знайома вміє говорити з мертвими, — м’яко дорікнула дівчина Таїсії Степанівні. — Це нас і врятувало, звісно, але коли чуєш таке на власні вуха, кров у жилах холоне.

Суть того моторошного прокляття зводилася до одного: батько Сергія ніколи не побачить своїх онуків. «Вони помиратимуть задовго до народження — так само, як помре моя дитина. Здоровими і повними життя».

Це справді було страшно. Цих слів ніхто ніколи не чув, але вони були сказані, та ще й з усією чорною ненавистю зрадженої жінки.

Усі вагітності Елі протікали нормально.

Усі дітки могли б зʼявитися на світ здоровими і міцними, але прокляття через Сергія псувало кров дівчини, підкидаючи лікарям хибні результати аналізів.

А якби молоді дізналися про це раніше і спробували всупереч усьому зберегти дитину, мачуха хлопця навіть з того світу знайшла б спосіб завершити свою чорну справу.

І не лише з Елею — з будь-якою іншою жінкою на Сергія чекав би той самий трагічний фінал.

Цю порчу треба було знімати з корінням. І не лише її, а й весь той бруд, що налип на обох чоловіків роками і посилився спробами інших «спеціалістів» щось виправити.

Шар за шаром, ниточка за ниточкою, місяць за місяцем — понад рік пішло на те, аби вирвати цю родину з пазурів накинутої біди.

Елеонора цілком могла б розвернутися і піти від чоловіка та його страшних родових проблем. Вона ж була абсолютно здорова!

Відьма почистила б її за один сеанс — і все, йди собі, будуй нове життя. Але ні.

Як Сергій усі ці три важкі роки не звинувачував кохану дружину в тому, що вона не може народити йому нащадка, так і вона не відвернулася від нього, коли дізналася правду.

Вони кохали одне одного по-справжньому. І кохають досі. Нині в них підростає двоє чудових діток — старшому Микитці вже пішов третій рочок, а маленька Валентинка тільки-тільки навчилася тупати ніжками.

До речі, донечку Еля та Сергій назвали на честь тієї самої знайомої відьми — на знак глибокої вдячності за допомогу, без якої їхнє життя перетворилося б на суцільний біль.

Ось таку містичну, але напрочуд життєву історію переповів нам один із наших читачів. Ми лише трохи адаптували її, аби передати всю глибину тих подій.

Кажуть, що слова, сказані в гніві, можуть стати найстрашнішою зброєю, яка руйнує життя цілих поколінь.

А чи стикалися ви у своєму житті з тим, коли чиясь лиха думка або кинуте спересердя слово впливало на долі інших людей? Поділіться досвідом.