— Ой, мені б квіти! — Так! — бадьоро сказав продавець, потираючи долоні. — Будемо обирати! — А знаєте, — сказала Аня, — оберіть на свій смак, — це подарунок для дівчини мого віку, ми з нею навіть схожі. Продавець багатозначно підняв палець угору, наче зосереджуючись на чомусь важливому. Потім попрямував до троянд

Аня вийшла на вулицю, як була у святковій сукні, накинувши пальто з капюшоном та прихопивши сумочку. Десь там, далеко, небо видалося їй строкатим, у розрізнених хмарах, схожим на леопарда — якесь хиже, недобре небо.

Удома їй зовсім не хотілося сидіти.

Залишитися самій у день народження з ласки людини, якій повірила…

Такого з нею ще не траплялося. Родичі запрошені на суботу (вирішили відзначати на вихідних), а сьогодні, у звичайний робочий день, мав прийти він — із подарунком та квітами… Та годі, нехай без подарунка і навіть без квітів — та й не в цьому річ.

— Це просто низько і підло — покинути мене саму в мій день народження, — не могла заспокоїтися Аня. Вона тричі телефонувала йому, подумавши, що, може, щось трапилося, адже сам напросився, сам обіцяв…

Він відповів на третій дзвінок, щось бурмотів про термінове замовлення, а в цей час долинав сміх. Вона відімкнула телефон і більше не набирала цей номер. Добре, що далеко не зайшло в них, а то було б ще болючіше. А так — усього лише не прийшов у її свято.

Почало швидко сутеніти, як це буває пізно восени. Вечірні вулиці спалахнули різнокольоровими вогнями, й одразу стало якось святково. Аня побачила квіткову крамницю і зупинилася навпроти.

— Ну, і що такого? — подумала вона. — Зайду й куплю.

А самій від цієї думки хотілося розридатися: купувати самій собі квіти в день народження вона ще ніколи не намагалася. Але чомусь зараз їй захотілося саме букет. У суботу будуть гості, будуть квіти, але це в суботу, а ось саме сьогодні — її день.

Дзеленькнув дзвіночок, коли вона відчинила двері квіткової крамниці. Продавчиня, фарбована білявка, запитально глянула на неї.

— Добридень, — усміхнулася їй Аня.

Продавчиня кивнула, потім не кваплячись підвелася зі стільця, продовжуючи запитально дивитися. Від строкатості гарних букетів Аня не могла зосередитися на жодному: подобалися всі.

— А допоможіть обрати хризантеми — вони ж у вас свіжі? — спитала вона.

— У нас усі квіти свіжі, — монотонно відповіла продавчиня, — вибирайте, які вам до вподоби. — Аня подивилася на білі хризантеми, які хотіла взяти, але помітила, що листя в них уже поникле, і самі квіти були не першої свіжості.

— Може, ви мені самі щось запропонуєте, свіжіше, — попросила Аня.

— Дівчино, звідки я можу знати ваші смаки? Усі квіти перед вами, вибирайте, вже три квіточки можна обрати.

Аня вже потяглася до тих самих хризантем, але раптом відсмикнула руку. Вибирати квіти під байдужим поглядом продавчині геть перехотілося. Вона попрямувала до виходу, почувши слідом невдоволене:

— Гм…

— Що ж то за день такий, навіть квіти проти мене, — вона попрямувала в бік дому, кинувши це безглузде заняття — вибирати самій собі букет.

На розі стояв невеличкий павільйончик, у якому крізь шибку добре було видно квіти у великих білих вазонах. На павільйоні навіть не було вивіски, лише за наявністю товару Аня зрозуміла, що це теж квітковий. Вона зайшла й оглянула приміщення: усередині нікого не було.

— Добридень, є хто-небудь? — сказала вона досить голосно, чекаючи побачити продавчиню.

З підсобки з величезним вазоном у руках вийшов чоловік. — Зараз, зараз, уже йду, квіти несу.

— А-а-а, продавець де? — спитала Аня, трохи розгубившись.

— Так ось він я, тобто я продавець, — чоловік поставив на підлогу вазон, поправив окуляри, — усі мої квіти вітають вас.

І одразу ж неприємний відбиток від попереднього квіткового салону випарувався, наче й не було його. Тепер вона стояла в маленькому павільйоні, де білі, червоні, жовті, помаранчеві, рожеві, бузкові та ще якісь строкаті квіти дивилися на неї, ніби показуючи своїм виглядом: «Дивися, ми всі тебе чекаємо, ми хочемо тобі сподобатися».

— Ой, мені б квіти!

— Так! — бадьоро сказав продавець, потираючи долоні. — Будемо обирати!

— А знаєте, — сказала Аня, — оберіть на свій смак, — це подарунок для дівчини мого віку, ми з нею навіть схожі.

Продавець багатозначно підняв палець угору, наче зосереджуючись на чомусь важливому. Потім попрямував до троянд.

— Ці трояндочки не дуже великі, але вони чудово тримаються і прегарно постоять.

Аня усмішкою привітала вибір господаря павільйону. — Як у вас тут добре, таке відчуття, що у вас тут усі квіти добрі разом із продавцем.

Похвала була приємна. — А я ще й цибулю вирощую, — пакуючи квіти, сказав він і одразу ж зніяковів від свого непотрібного одкровення. Навіщо ця фраза, він і сам не розумів, можливо, від радості, що переповнювала його.

— Цибулю?! — перепитала Аня.

— Так, вирощую в теплиці, постачаю в магазини. Але квіти, звісно, привізні, я сам по них їздив.

— А в мене сьогодні день народження, — зізналася Аня, хоча ще за хвилину до цього й у думках не мала говорити про це.

— Стоп! — Знову, піднявши багатозначно палець угору, зосередився продавець. Знову попрямував до вазона з трояндами, і замість п’яти, він вибрав одинадцять троянд.

— З Днем народження! Це за рахунок мого закладу.

Аня позадкувала до виходу, вибачаючись і відмовляючись від подарунка. — Ні, я не візьму, я не можу… Я просто так сказала… Ви про цибулю, я про день народження…

— Будь ласка, візьміть, у мене теж сьогодні подія, — благально подивився на неї чоловік, — перший день, як відкрив павільйон, навіть вивіску ще не встиг повісити. Я всіх покупців в обличчя запам’ятав, уявляєте?! А тут іменинниця — це ж удача! Нехай у вас і в мене буде все добре!

Минув рік.

Аня в ошатній сукні поглядала у вікно, скоро прийде Андрій. Але проґавила, він уже подзвонив у двері. Тримаючи в одній руці букет, а іншою поспішно пригладжуючи світле волосся, стояв із урочистим виглядом.

— З Днем народження, кохана!

А потім був подарунок, потім були слова любові й освідчення, загалом усе було.

— Андрійку, а ти квіти, напевно, в тому кіоску брав, — поцікавилася Аня.

Андрій, любитель солодощів, потягнувся по черговий шматочок торта. — Так, тут поруч, недалеко від твого будинку, — він подивився на неї запитально, — ні, я не тому, що мені тут ближче, просто тут квіти завжди свіжі.

— Я помітила, — відповіла вона, — по твоїх букетах помітила. Рік тому я там купувала букет — просто так. І господар магазину, він тоді ще за прилавком стояв, вибрав мені найкрасивіші троянди. А ще він сказав, що вміє цибулю вирощувати… Смішно якось вийшло.

— Так і сказав?

— Так, чомусь так сказав. Швидше за все, хвилювався, він же тільки відкрився.

Андрій із поважним виглядом відсунув блюдце. — Між іншим, я теж умію, і взагалі, вибирати найкрасивіші квіти для моєї нареченої — це тепер мій обов’язок.

Аня розсміялася. — Ти що, ревнуєш?

— Аж ніяк. Пишаюся.

І було тепло цієї нетеплої осені. Від слів, від квітів, від чаю… та просто тому, що любов.

***

Ця історія, надіслана нашою читачкою, є чудовим нагадуванням: як легко один добрий вчинок може зламати смугу невдач і задати новий, світлий ланцюжок щасливих подій.

Адже хто знає, може, саме та щира посмішка і той несподіваний букет від господаря крамниці подарували Ані ту легкість і віру, що й привели її до Андрія?

Чи траплялося у вашому житті, любі читачі, що найважливіші зміни починалися з найпростішого, зовсім випадкового жесту доброти?