— Олена Петрівна після звільнення рахували останні копійки й розуміла, що на пенсію колишній вчительці не вижити, через кілька днів у неї вже не залишалося грошей навіть на хліб

— Хороша Ви вчителька, Олено Петрівно. Начитана, досвідчена, відданна своїй роботі, так не хочеться з вами прощатися. Але прийшли молоді кадри, гадаю, Ви й самі розумієте… — сказала директорка школи Тамара Михайлівна, вказуючи в бік молодої практикантки Жанночки.

Звичайно, Олена Петрівна все розуміла. Адже Жанночка не винна, що народилася на 35 років пізніше. Звичайно, досвіду в неї немає, нещодавно тільки закінчила педагогічний університет.

Старшокласникам у ровесники годиться, як вона з ними справлятися буде? Але робити нічого, потрібно давати дорогу молодим, Олена Петрівна ж уже три роки, як на пенсії.

Робити нічого, підписала заяву «за власним» і покрокувала до виходу. Олена Петрівна була дуже елегантною: біла сорочка, спідниця-олівець, підбори, парфум, завжди тримала спину прямо.

Її можна було порівняти з вітчизняною «класикою», але кому зараз це потрібно, якщо всюди повно новеньких іномарок?
Вона розуміла, що неможливо прожити на одну пенсію, тут же почала проходити одну за одною співбесіди.

Це її анітрохи не стомлювало, але настав день, коли всі вакансії скінчилися, а так ніхто і не передзвонив. Грошей до чергової пенсії не вистачило, а коли вона витратила ті, що отримала зі зданих у ломбард маминих сережок, Олена Петрівна зрозуміла, що тепер у неї залишилося два виходи зі злиднів: стати жебрачкою або піти красти.

Красти не хотілося, тому одного ранку вона вийшла в підземний перехід. Нанесла ледве помітний макіяж, звичну сорочку, спідницю і підбори, парфум вирішила не використовувати, раптом комусь не сподобається.

Так і простояла вона весь день у переході з прямою спиною і витягнутою рукою. На її тлі інші жебрачки більше скидалися на жертв якогось страшного катаклізму, на стареньку ж усі дивилися з побоюванням.

Через кілька днів вона усвідомила всю марність цієї витівки і почала вивчати тему злодюжок. Звісно, місцеві маргінали засмутилися, не побачивши «графиню» у своїх лавах, адже за її рахунок вони непогано піднялися.

Олена Петрівна тим часом ґрунтовно готувалася, для початку вибрала квартирну крадіжку. Вона вивчила будову замків за допомогою відеороликів в інтернеті та зрозуміла, що все не так складно.

Потім вирушила в магазин за інструментом, у неї якраз була дисконтна карта в господарському, що був неподалік. Консультант здивувався, почувши, що старенькій необхідно підібрати фомку, а вислухавши план злочину, і зовсім розсміявся.

Грабувати Олена Петрівна вирішила квартири в сусідньому дворі. А що, адже зручно, коли робота поруч із домом. Вибрала багатші двері, взялася за справу.

Поки намагалася зламати замок, привіталася з усіма, хто заходив у під’їзд, допомогла матусі з візочком і навіть спіймала невгамовного песика, що втік від господарів. Усі вони сказали їй багато приємних слів, але нікого навіть не збентежило те, що вона так довго щось робила біля чужих дверей.

Ось нарешті вона увійшла в темний передпокій. Поки вона намагалася віддихатися, до неї почав лащитися кіт, він явно був голодний. Їжі для кота, як і миски, на кухні не виявилося, лише пакет із продуктами стояв на столі.

У ванній пищала машинка, даючи зрозуміти про завершення прання. Олена Петрівна швидко спустошила барабан і розвісила білизну на сушарці в кімнаті.

Тут вона звернула увагу на дивний запах, ніби розпечений метал, а з під зачинених дверей сусідньої кімнати йшов дим. Вона побігла туди, миттю вимкнула праску з розетки і відчинила вікно, вже на автоматі полила квіти на підвіконні.

Кіт усе ніяк не вгамовувався, тоді Олена Петрівна сходила в магазин за вологим кормом. Квартира була набита дорогою технікою, але як старенькій її забрати?

Та й вона хотіла повернути все вкрадене з пенсії, але зрозуміла, що тут і кількох пенсій буде замало, вирішила нічого не красти.

Знайшлася товста пачка іноземних купюр, але де такими розплатишся? Тут їй на очі попався якийсь списаний папір — пояснювальна з приводу запізнення.

Тоді в старенькій прокинулась вчителья, виправила помилки, розставила коми, мало не поставила оцінку, але вчасно себе зупинила. Живіт заурчав, тоді вона згадала, що вона все ж таки на пограбуванні, тож Олена Петрівна пройшла на кухню і зробила собі бутерброд.

Знову натрапила поглядом на пакет із продуктами, розібрала: рис, овочі, фарш… Не втрималася і приготувала різото за своїм фірмовим рецептом, випробувала страву і вимила тарілку разом із рештою гори наваленого посуду.

Розставила все акуратно по поличках і помітила баночку, вщерть набиту дрібницею. Вона стояла серед спецій, відразу й не помітиш, але це якраз те, що було потрібно.

Олена Петрівна нарахувала 740 гривень здобичі й написала записку такого змісту:

— «Мені так шкода, що довелося Вас пограбувати! Але обіцяю, що з пенсії все поверну», — поставила підпис і свій номер телефону.

Потім Олена Петрівна ще раз пройшла на кухню і провела ревізію холодильника, всі протерміновані продукти склала в пакет і вирішила викинути дорогою додому. Протерши за собою підлогу в передпокої, старенька вирушила додому.

Увечері їй стало соромно за скоєне, як тільки вона, жінка з двома вищими освітами, могла вдатися до такого!? Вирішила вранці здатися поліції. Вона вже лягла в ліжко, але тут їй на телефон прийшло СМС:

«Дорогий злодію, не могли б ви грабувати нас частіше? Хоча б рази 2-3 на тиждень? За пограбування ми готові платити Вам 800 гривень, гроші будемо залишати в передпокої. Якщо цього мало, Ви тільки скажіть скільки, ми заздалегідь згодні. Свытлана і Михайло.»

Довго Олена Петрівна не могла заснути, а на ранок відповіла, що згодна. Пізніше все нові й нові люди просили її про пограбування, це були знайомі Михайла та Світлани, хтось пропонував навіть оплатити таксі до місця крадіжки.

А коли вона взяла відпустку, з поїзда її зустрічав цілий натовп охочих бути пограбованими. Їй необхідно було розширюватися, створювати ціле угруповання.

До того ж усе частіше просили винести старі меблі або полагодити кран, потрібні були чоловічі руки. Тут дуже доречно в школі знову відбулося звільнення за віком і без роботи залишилося ще кілька її колег, чим вона і скористалася.

Знала про чесність і доброчесність кожного з них і вже тим паче на своєму досвіді розуміла всю суть їхнього тяжкого становища.