Ольга Миколаївна йшла з трояндами в руках, обличчя світилося від щастя. І здавалося, що всі на неї дивляться. Боже, яка радість! Кавалер допоміг сісти. Сам сів, дивилися одне на одного й усміхалися. Раптом щастя завалилося, немов його змела снігова лавина. Офіціантка підійшла, а це, між іншим, невістка

Син хотів матері розповісти, що його дружина звільнилася з роботи й знайшла нову:

— Знаєш, умовляв-умовляв, щоб нічого не змінювала, але не зміг. А влаштувалася вона…

Мати перебила:

— Про цю курку нічого знати не хочу. Калічить твоє життя, влізла в нашу сім’ю, впилася в тебе, як кліщ. У мене голова починає боліти, коли про неї чую. Так що замовкни.

Ось така жінка — Ольга Миколаївна. Можна сказати, що непримиренна свекруха. І ніхто її не переконає, що невістка недостойна її сина.

Та якось Ользі Миколаївні доля милостиво посміхнулася. Познайомилася вона з дивовижним чоловіком. Так довго сама жила, думала, що не бачити щастя. А тут — таке!

Несподіване знайомство, і з’явилася нагода влаштувати особисте життя.

Так що не до невістки — нехай хоч у Космос летить — все одно Ользі Миколаївні. Не може вона про неї думати, коли такий чоловік. Залицяється гарно, дарує квіти, і голова в Ольги Миколаївни закрутилася від можливого щастя.

Сьогодні в ресторан запросив.

Треба сходити в перукарню, про вбрання подумати, а син лізе зі своєю мерзенною дружиною — дурепою сільською. Давно б їх розлучила, якби не дитина. Маленького шкода, що без батька залишиться. Так що терпіти доведеться.

Свекруха й невістка майже не зустрічаються. Син приводить до матері дитину, щоб із бабусею побачитися, а вона до них ні-ні. Востаннє чотири роки тому бачилися, коли маленький Олежка зʼявився на світ.

Після розмови із сином одразу Ольга Миколаївна про невістку забула.

Одягнулася і пішла в перукарню — за записом. Сидячи в кріслі, жартувала, і знайома перукарка Марина сміялася. Це важливо, коли в майстра гарний настрій, тоді все вийде.

І справді: Ольга Миколаївна ніби десяток років із плечей скинула — такий свіжий, такий молодий вигляд.

Не можна себе ображати. Не можна відмовляти собі в приємному.

І Ольга Миколаївна в магазині довго вибирала сукню, щоб у ресторан піти. Дорогу купила, не скупляючись: біс із ними — з грішми. Раз живемо, тим паче — такий чоловік є!

Сьогодні в ресторані обов’язково заміж покличе. Відчуває це Ольга Миколаївна, навіть знає, що так і буде.

Зустрілися, як завжди, у сквері. Чоловік подарував букет білих троянд — так символічно. Замовив таксі, і парочка вирушила в ресторан. Галантно прийняв пальто, віддав гардеробнику, попід руку повів сідати.

Ольга Миколаївна йшла з трояндами в руках, обличчя світилося від щастя. І здавалося, що всі на неї дивляться. Боже, яка радість! Кавалер допоміг сісти. Сам сів, дивилися одне на одного й усміхалися.

Раптом щастя завалилося, немов його змела снігова лавина. Офіціантка підійшла, а це, між іншим, невістка!

Ольга Миколаївна напружилася й злегка поблідла. Кавалер узяв меню, дамі запропонував:

— Вибирай, дорога.

Невістка зробила вигляд, що не знає, хто за столом. Професійно привітне обличчя:

— Підійду пізніше.

А Ольга Миколаївна малодушно стала просити покинути заклад. Чоловік здивувався:

— Не розумію, а що сталося? Прекрасний же ресторан.

І тоді Ольга Миколаївна, як то кажуть, розкололася:

— Розумієш, офіціантка — моя невістка, і ми одне одного ненавидимо. Я не хотіла, щоб вона про тебе знала, це моє особисте життя. Гидота, і тут вона, скрізь вона.

І ледь не заплакала. Чоловік не зрозумів:

— І що? Робота така, нехай працює. Ми прийшли відпочивати. Як твою невістку звати?

Ольга Миколаївна сказала, що Оленою.

Зробив знак рукою, щоб офіціантка підійшла, а свекруха подумала: «Яка ж мерзенна. Могла б з іншою помінятися. Ні, навмисне сюди лізе».

Підійшла, чоловік сказав:

— Здрастуйте ще раз, Олено. Ми з Ольгою Миколаївною ось такі страви вибрали.

Свекруха удавано посміхнулася. А кавалер далі:

— У нас, Олено, свято. Я зробив Ользі Миколаївні пропозицію, і ми скоро одружимося.

Свекруха дуже здивувалася, зраділа, але свою радість не видала. На губах та ж удавана усмішка.

Олена сказала:

— Вітаю, дуже рада. Зараз усе буде, відпочивайте, будь ласка, приємного вечора.

І пішла.

Поклала долоню на чоловічу руку:

— Правда, що заміж?

Відповів:

— Цим не жартують.

Олена принесла замовлені страви:

— Смачного!

Несподівано з’явився господар закладу. Подарував Ользі Миколаївні квіти й сказав:

— Вітаю вас, вечеря за наш рахунок.

І запитав:

— Можете відгук на сайті ресторану залишите?

Кавалер кивнув і одразу — у телефоні — написав.

Потім довго сиділи, навіть танцювали. І в Ольги Миколаївни почалося нове життя.

Шлюб відсвяткували в іншому ресторані — так вирішили. Із запрошених — син нареченого з дружиною та син із дружиною Оленою — нареченої. Маленький Олежка ночував у другої бабусі.

Дві молоді пари одразу подружилися — нові родичі.

Ось так буває.

Чоловік в Ольги Миколаївни з’явився, і з невісткою Оленою стосунки налагодилися. Напевно, тому, що чоловік дуже хороший. А від добрих людей багато залежить. Якби не він, то все залишалося б по-старому.

Нехай поруч із вами будуть тільки хороші люди.

Ось така от чудова історія, коли чиєсь добре серце змогло розтопити багаторічну кригу між рідними людьми. Іноді, знаєте, досить однієї світлої події, щоб зрозуміти: ворогувати даремно — і жити приязно набагато легше.

А ви вірите, що поява по-справжньому хорошої людини здатна змінити на краще навіть дуже складні сімейні стосунки?