Ось, значить, мамині закрутки привіз, рука не піднялася викинути. Частину роздав, та в селі у всіх свого вистачає. Стелажик ось роблю, якщо любите огірочки солоні або ікру кабачкову, то беріть, мені одному не з’їсти. А це лечо, ось салат «Мисливський», а нагорі варення малинове, та вишня є без кісточок

Квартира після того, як Ніна Михайлівна відійшла у вічність, стояла кілька років порожньою. Надія вже звикла, що вона єдина господиня в невеликому коридорчику на дві квартири, відокремленому від загальної частини під’їзду старими металевими дверима з обдертим дерматином.

І раптом одного разу вона почула звук дриля, подивилася у вічко — треба ж! В її коридорчику хазяйнував якийсь чоловічок у шортах і синій, схожій на спідню білизну, майці.

Вона тут же вийшла з квартири в коридорчик, а він побачив її і розплився в усмішці:

— Добрий день, господине, ну нарешті! А я ваш новий сусід, Григорій… Матуся моя восени спочила, хата стара, та й не було мені в ній щастя. Дружина пішла, дітей не нажили, ну я її і продав сусідові, він зі старшим сином будуватися надумав. А я вирішив міським стати, почати своє життя спочатку.

Ось, значить, мамині закрутки привіз, рука не піднялася викинути. Частину роздав, та в селі у всіх свого вистачає. Стелажик ось роблю, якщо любите огірочки солоні або ікру кабачкову, то беріть, мені одному не з’їсти. А це лечо, ось салат «Мисливський», а нагорі варення малинове, та вишня є без кісточок. Усе цього року, не погребуйте, а стелажик тонкий, він же не заважатиме? Як вас звати, забув запитати?

— Надя, — вона не стримала усмішки.

Це ж треба, за хвилину все своє життя розповів, та ще й запропонував почастуватися смаколиками! Метушливий який Гриша!

— А я так зрозумів, Надіє, що ви одна живете? Мені вже сусіди знизу розповіли, що ви їх заливали пару разів, то я над вами шефство беру, не проти? Пощастило мені, така сусідка симпатична! Якщо зварите картопельки, то я прийду з соліннями, мамчиною тушонкою і варенням. Заодно і сантехніку подивлюся, у мене хоч хата була і сільська, а воду в будинок я сам проводив, розумію в цій справі!

— Я не проти, картоплю зварити не проблема, — не змогла від такої наполегливої пропозиції відмовитися Надія.

А що, вона пані незаміжня, повненька, з нею ніхто не знайомиться, а на роботі у них одні жінки. А тут такий сусід активний з’явився, що відмовитися сил немає.

Гриша їй того ж дня налагодив душ і крани, нічого тепер не тече, не капає навіть.

Тушонку ж і лечо матусі Григорія, та з картопелькою, вони з’їли з великим апетитом, одне до одного придивляючись. Чай із вишневим варенням додав солодкості цьому пізньому обіду. І спати лягла Надія в дуже мрійливому настрої.

Гриша теж був задоволений, він-то думав, що міські всі тут прісні, а тут така сусідка виявилася апетитна, та ще й самотня, ось же пощастило йому!

І якось само собою повелося, що вони одне одному по дрібницях допомагати стали, а точніше — привід шукали зустрітися. А потім обідали або вечеряли разом.

Але одного разу Гриша рішуче осмілів:

— Надю, ми ж уже не діти, я один, ти теж, нас тягне одне до одного, то, може… спробуємо жити разом? Ти не ображайся, я чоловік простий, можу і одружитися з тобою, якщо ти не заперечуєш!

І Гриша залишився ночувати в Наді.

Ох і гарна була нічка, добре, що на завтра були вихідні й на роботу не вставати.

Снідали вони разом уперше, Надя йому оладки спекла, а в коридорчику на стелажі Гриша взяв полуничне варення — саме воно для такого випадку. Матір як знала, що Григорію полуничка знадобиться!

— Надю, так, може, нам дверцята між нашими квартирами зробити? — жартував Гриша, коли вони стали жити разом.

— Навіщо, — усміхалася Надя, — У нас же і так є свій коридорчик, двері квартирні розчинимо, та в нас із двох однокімнатних квартир із коридорчиком дивись які хороми виходять!

— І то правда, Надю, — зачаровано дивився на неї Григорій.

Ну все йому в ній подобалося, і очі добрі й веселі, як у мамки його в молодості. І повнота її м’якенька та пружна, і голос співучий і привабливий.

Ось же як йому пощастило, і справді життя заново вимальовується!

Їхнє спільне життя і справді стало налагоджуватися. Гриша, як виявилося, був не тільки майстром на всі руки, а й чудовим співрозмовником. Він розповідав Наді про своє сільське життя, про те, як учився всьому сам.

А Надія, вперше за довгі роки, відчула себе потрібною й бажаною. Вона ділилася з Гришею своїми переживаннями, розповідала про роботу, та про мрії, які здавалися їй нездійсненними.

А через місяців зо три, коли вони вже розписалися, Надя раптом за обідом огірочків солоних у чоловіка попросила, вона їх раніше не особливо любила, а тут на солоне потягнуло — сил немає.

Гриша від радості аж дві банки зі стелажа з коридорчика притягнув:

— Їж, кохана моя, ось моя матуся пішла, а огірочки ж як на підбір. Я ж їй їх солити допомагав!

— До чого пішла, ти про що? — уплітала огірочки Надя, наївно дивлячись на Григорія, а він аж розсміявся з неї:

— Ось відразу видно, що ти недосвідчена, а в нас сусідка Людка трьох на світ привела, і завжди до нас за мамчиними огірками прибігала, особливі вони чи що? Маля, мабуть, у нас буде, Надюсю, ось що, щастя ти моє! Не випадково я приїхав, відчував я, що знайду тут своє щастя, і не помилився.

А мамка, я думаю, на нас звідти порадіє, не дарма вона всього насолила та на варення наварила. Для невістки старалася, ось же дива які!

P. S. Влітку у Григорія і Надії зʼявилася донька. Але вони вже запланували й другу дитинку, якщо таке щастя, так можна і друге малятко на світ привести… Вони ж так довго чекали саме такого, сімейного щастя…

Від редактора: Цю історію нам надіслала одна з читачок, і ми нею так перейнялися, що вирішили поділитися з вами. Бо хто знає, де, в якому місці і в який момент на нас чекає доля?

Недарма ж кажуть, що щастя — не знайти його, а впізнати. А чи траплялися у вашому житті такі «випадкові» знайомства, які змінили все?