— От чому вона у вас така відлюдькувата? — бідкалася Маргарита Сергіївна, шкандибаючи слідом за невісткою. — Бабуся й так рідко заходить, а внучка тільки п’ятами накивала. Я вже далеко не молода, щоб за нею тут вашими хоромами бігати. Хотіла їй шоколадку смачну дати, але після такої поведінки — передумала

— Ну куди ти знову, Соню?! Яка невихована дитина! Ще й футболка брудна. Знову мамину помаду чіпала? — гукнула навздогін онуці Маргарита Сергіївна. — Ану вернися зараз же!

Однак десятирічна дівчинка на слова бабусі навіть не озирнулася — забігла в кімнату й миттю клацнула замком.

— Тільки-но приходжу, вона одразу втікає, — досадливо буркнула жінка і втомлено присіла на пуф у передпокої.

Дарина з кам’яним обличчям, удавши, ніби нічого не сталося, запросила свекруху до кухні.

— От чому вона у вас така відлюдькувата? — бідкалася Маргарита Сергіївна, шкандибаючи слідом за невісткою. — Бабуся й так рідко заходить, а внучка тільки п’ятами накивала. Я вже далеко не молода, щоб за нею тут вашими хоромами бігати. Хотіла їй шоколадку смачну дати, але після такої поведінки — передумала!

Молода жінка лише скоса зиркнула на свекруху, яка ніяк не могла вгамуватися.

— Більше й не прийду до вас, раз мені тут не раді, — підсумувала гостя.

Після цих слів Дарина не витримала. Намагаючись зберігати спокій, вона поставила перед свекрухою горнятко чаю і стримано запитала:

— Маргарито Сергіївно, а ви самі не помічали, з чого починаєте розмову з Сонею, коли до нас приходите?

— Що не так? Я й рота розкрити не встигаю, як вона вже зникає, — обурено відказала жінка, склавши руки на животі.

— З докорів ви починаєте. То те в неї не так, то інше, — м’яко натякнула невістка.

— З яких таких докорів? — насупилася свекруха. — Просто дитина не привчена поважати старших, от і все! Від сватів вона теж так бігає?

— Ні, з моїми батьками вона спілкується залюбки, бо вони розмовляють із нею по-людськи, — зітхнула Дарина, розуміючи, що свекруха її зовсім не чує.

— Вам не вгодиш, — проворчала Маргарита Сергіївна і присьорбнула чаю, даючи зрозуміти, що тему закрито.

Дарина, аби не роздмухувати сварку, перевела розмову на домашні справи.

Свекруха неохоче підтримала бесіду, але в гостях затримуватися не стала — допила чай і почала збиратися додому. Щойно двері за нею зачинилися, Соня визирнула зі своєї кімнати й пошепки запитала:

— Мамо, бабуся вже пішла?

— Пішла, донечко.

— Мамусю, ну чому вона постійно до мене прискіпується? Наступного разу кажи їй одразу, що мене немає вдома. А я тихенько сидітиму в себе, поки вона не піде, — змовницьки промовила дівчинка.

Дарина лише мовчки кивнула. Вона й сама не знала, як переконати свекруху змінити тон. Кілька разів просила чоловіка поговорити з матір’ю.

Дмитро запевняв, що розмову мав, але жодного результату це не дало. Маргарита Сергіївна приходила і знову, наче за сценарієм, починала з повчань та критики.

Одного разу Соня не витримала й нагрубила бабусі, і та образилася до глибини душі. Розуміючи, що далі буде тільки гірше, Дарина зважилася на один хитрий метод.

Спершу довелося довго вмовляти доньку допомогти, бо та вже взагалі не хотіла бачити бабусю.

Дарина вирішила знімати на телефон те, як свекруха з порога починає «виховувати» онуку. Маргарита Сергіївна собі не зраджувала: то футболка не така, то зачіска кудлата, то носки різні…

Кілька вихідних поспіль невістка записувала ці сцени. Свекруха, здавалося, навіть не помічала, що Дарина постійно ходить за нею з телефоном.

Коли матеріалу назбиралося достатньо, Дарина змонтувала невеличке відео і відправила Маргариті Сергіївні. Жінка була готова до того, що свекруха образиться і зовсім перестане до них ходити.

Однак Маргарита Сергіївна, подивившись відео кілька разів, зателефонувала невістці й ледь чутно запитала:

— Даринко, це що… я справді так поводжуся? Невже правда? Ой, як же мені соромно перед Сонечкою…

Наступного дня вона прийшла без попередження. З порога лагідно покликала:

— Сонечко, підійди до мене, будь ласка.

Дівчинка нерішуче наблизилася, вже за звичкою готуючись почути чергове зауваження.

— Яка ж ти у нас красуня! Весь час дивуюся — і в тата вродилася, і в маму. Навіть трохи мого є, — схвально мовила бабуся. — Я тут подарунок приготувала. Два квитки на мультфільм. Мені сказали, що він зараз дуже модний і крутий.

Здивована Соня невпевнено взяла квитки.

— У неділю разом сходимо? Чи ти зайнята, і я дарма купила? — усміхнулася Маргарита Сергіївна.

— Ні, я вільна! Звісно, бабусю, підемо! Дякую велике! — Соня не втрималася і міцно обійняла стареньку.

Маргарита Сергіївна раптом розплакалася. Так давно онука не горнулася до неї. Жінка зрозуміла, що сама власноруч будувала стіну між ними, замінюючи ласку нескінченними причіпками.

Коли дівчинка побігла до себе, бабуся звернулася до невістки:

— Даринко, дякую тобі, що показала мені, яка я зануда. Це ж скільки я дитині нервів зіпсувала… Навіть не помічала за собою. Вона мене сьогодні вперше за довгий час бабусею назвала, а я вже й думала, що вона мене зовсім не любить…

Невістка лише лагідно всміхнулася.

Вона навіть трохи корила себе за те, що не вигадала це раніше.

Урок не пройшов даремно: Маргарита Сергіївна виправилася і нарешті стала для Соні тією самою улюбленою бабусею, до якої хочеться бігти назустріч, а не ховатися по кутках.

Цю історію розповіла нам наша читачка, а ми лише трохи підправили її, щоб вона зазвучала тепліше. Знаєте, у народі кажуть: «Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш», але іноді дуже корисно подивитися на себе збоку, щоб зрозуміти, яку саме мелодію ми несемо в дім до своїх рідних.

А чи траплялося у вашому житті таке, що погляд зі сторони допомагав змінити стосунки на краще, або, можливо, ви самі знаєте спосіб, як лагідно відкрити очі близькій людині на її помилки?