Отакої! І на подарунок батькам знову складаюся тільки я! Шикарно! Дякую, родичі. — Настю, що ти робиш із мухи слона? Подаруємо ми щось, як кажуть у рекламі, «за доступною ціною». Складемося на бюджетний подарунок

Отакої! І на подарунок батькам знову складаюся тільки я! Шикарно! Дякую, родичі.

— Настю, що ти робиш із мухи слона? Подаруємо ми щось, як кажуть у рекламі, «за доступною ціною». Складемося на бюджетний подарунок.

— На грошове дерево? На жабку, що приносить удачу? Чи цього разу ти й Катя підете до кінця і презентуєте мамі з татом віршик власного авторства?

— Коли ми таке дарували?

— Якби не я, ви б завжди таке дарували! Тому що батьки для вас нічого не значать.

Мама любила зателефонувати ближче до півночі й спантеличити:

— Максе, треба викупити татові ліки.

— Об 11-й ночі? До завтра вони не почекають?

— Це для серця! Воно закінчилося, а татові без нього не обійтися.

— Прямо закінчилося?

— Повністю.

— Ви дивилися на порожню пачку і не додумалися замовити ще? Раніше, а не впритул.

— Ці ліки не продаються в місцевих аптеках, треба в інший район їхати.

— Тому ви дотягли до останнього?

— Поїдеш чи ні?

— Мамо, мені на роботу о 6-й!

За ліками Максим не поїхав. Каті навіть не пропонувалося. Катю берегти треба.

Зате поїхала Настя. Їй вставати ще раніше, у неї потяг о пів на шосту, але, коли мама сказала, що у них замовлення, Настя помчала в цілодобову аптеку. Замовлення там теж видавали цілодобово. Але привозили ж їх не об 11-й. Чому не можна сказати вдень? Тому що мамі було лінь.

— Ви б мене хоч о 9-й відправили, але не об 11-й же, — Настя привезла кульок з ліками.

— Не переч матері. Сказала об 11-й, значить, так було треба.

— Вибач…

Якщо щось потрібно, в будь-який час і в будь-якому місці, то звертаються до Насті. Вона поступлива, вона не відмовить. Приблизно так само з нею чинили і друзі, і колеги. Хто підмінить співробітника, який із похмілля не вийшов на роботу? Настя.

Вихідний — не вихідний, а додатковий день на ногах за прилавком. У них і без того нестача персоналу, недобір, а ще дехто взяв за звичку прогулювати й не попереджати заздалегідь. Але їх не звільняють, тому що тоді працювати буде взагалі нікому.

Безвідмовна Настя завжди виручить.

Хто відвезе «друзів» на шашлики, на які її навіть не запросили, і потім ще забере? Настя. Послуга «тверезий водій». Їй, звичайно, залишать шампур шашлику й придумають відмовку, на кшталт, «ми не думали, що ти любиш сидіти на природі». Сидіти на природі не любить, а возити їх туди, звичайно, любить.

Щоб встигнути на потяг, Настя не лягала сьогодні. Приїхала від батьків у свою орендовану квартиру, вмилася, наспіх розчесала розпатлане волосся, трохи подрімала, сидячи в коридорі на стійці із взуттям, і відразу — на потяг.

Погано, що й там відіспатися не вийшло, адже їхати всього чотири години, дві з яких Настя друкувала звіт за хворого колегу. Хворий колега обіцяв їй навіть магнітик за це привезти.

Після повернення додому Настя згадала, що скоро в батьків річниця весілля.

З цього приводу вона і зателефонувала братові із сестрою.

— Що ми даруємо батькам цього року? — з претензією запитала вона, — Якщо я це питання не порушу, ви ж ніколи не згадаєте.

— Ми пам’ятаємо, просто ти щороку лізеш зі своїми вигадками ще до того, як ми встигнемо подумати про подарунки, — відповіла Катя.

Катя принципово в цих дебатах участі не брала.

Що вирішать, те вирішать.

Потім вона грошенята скине гіперактивній сестриці — і молодець.

Але суми щось стають непідйомними.

— Так які ваші пропозиції?

— Я подарую мультиварку, — сказав Макс.

— Я — відеореєстратор для машини, — визначилася Катя, яка металася між реєстратором і набором рушників.

— Мультиварка, реєстратор… — Настю перекосило, — Дрібно це все. Мама мені сказала, що хоче провести новорічні свята там, де немає снігу, і де тепло. Пропоную скинутися на путівки. Хто «за»?

Катя з Максимом переглянулися.

— Чудово, одноголосно!

— Стояти! — сказав Макс, — Хто тобі дав такі повноваження? Не вирішуй, будь ласка, за нас! Моє прізвище не Рокфеллер. Я сам не відмовився б провести новорічні свята там, де тепло і немає снігу. Але, невеликий спойлер: у мене немає коштів на це!

— Як і в мене, — приєдналася Катя.

— Отакої, і на подарунок батькам знову складаюся тільки я!..

У Насті було таке відчуття, ніби її зрадили. Знову вона сама за всіх! Брат із сестрою без жалю відповіли «ні» і забули про ту розмову, ніби її й не було. Настя навіть на компроміс згодна була: відправити батьків кудись ближче і дешевше, хоча б на сам Новий рік на зимовий курорт. Мама не дуже задоволена, вона хотіла до моря, але хоч не вдома нудьгувати. Тому вони дали добро.

Але Макс із Катею навіть по 10 тисяч виділити відмовилися.

— Батькам треба допомагати! — сказала Настя братові.

— Слухай, Настю, я не збираюся допомагати грошима тим, хто живе шикарніше за мене! У мене іпотека.

— Але…

— Батькам треба допомагати, якщо вони потребують, а наші з курортів не вилазять. У них квартира. У них заощадження, і ще вони дідусеву квартиру здають. Я до кінця місяця вже шукаю, де позичити, а вони гроші відкладають. Настю, прокинься вже!

— Дивно, які ви невдячні виросли. Батьки вам давали все! Тобі й Каті! Ви у нас найулюбленіші, найбажаніші, найздібніші. Вам і освіту оплачували, щоб ви дипломованими фахівцями стали, а мене в технікум відправили, тому що «бездарна», але зараз, коли ми подорослішали, і коли батьки постаріли, чомусь саме я танцюю навколо них, дбаю, допомагаю, по їхніх дорученнях бігаю, а ви самоусуваєтеся, говорите «ні, не можу, немає грошей» і ніби так і треба.

— А чи не в цьому суть, Настю? Тебе батьки завжди любили менше, і ти донині намагаєшся вислужитися, щоб заслужити їхню любов, — відповів Максим, — Ще й нас втягуєш. Дорогі поїздки, біганина за їхніми дорученнями…

Сама дівчинка на побігеньках, і з нас таких самих намагаєшся зробити. Зрозумій уже, що неможливо заслужити любов. З якоїсь, невідомої мені, причини батьки любили тебе менше. Прийми це і припини бути у них на короткому повідку. Нас не втягуй!

Не всі образи забуваються. Образа з освітою не забулася.

Каті з Максимом батьки подарували навчання в університетах, а її обділили. І вона робить буквально все, щоб довести батькам, як вони в ній помилялися.

Макс ходив увесь похмурий. Хоч Настя і добряче псує їм життя зі своїми шикарними подарунками й непотрібними нікому ідеями, але йому соромно за те, що сказав їй, що батьки любили її менше.

— Чого похмурий такий? — запитала дружина.

— З Настею посварилися. Не думаю, що вона після цього захоче зі мною розмовляти, і взагалі вважати мене братом.

— Так? Коли посварилися?

— Днями.

— Хм, а вона сьогодні забігала до нас, поки тебе не було. Така весела, про тебе добре відгукувалася, зовсім і не видно, що вона сердиться. Може, вже забулося?

— Забігала? Дивно. На мої дзвінки вона не відповіла, а до тебе приходила?

— Блін, я ж забула тобі сказати, що 10 тисяч їй віддала. Настя сказала, що ви на щось скидаєтеся… Я віддала.

— Марино!!

Настя не відпиралася. Відповіла все те саме, що батькам треба допомагати, і це жахливо несправедливо, що допомагає тільки вона одна. Нехай і улюблені дітки на путівки складаються, потурбуються хоча б разок. Повертати гроші категорично відмовилася.

Цю історію, надіслала одна з наших читачок. Кажуть, що скільки не біжи за чужою любов’ю, а від себе не втечеш. Іноді ми намагаємося довести свою цінність іншим, не розуміючи, що головне — прийняти себе таким, яким ти є, а не намагатися заслужити те, що мають інші. А чи доводилося вам у житті відчувати, що когось у родині любили більше, і як це вплинуло на ваше життя?