Ми були молодою успішною родиною. Жили у Києві. У нас була простора квартира в Ірпені, де ми закінчували ремонт та квартири у Києві. Улюблені роботи, садки та школи для дітей.
Син займався футболом та малюванням. У тій квартирі, де ми жили, був чудовий краєвид на Лавру та вечірній Київ, але вона була замала для сім’ї з 4 осіб і ми з нетерпінням чекали на закінчення ремонту в нашій ірпінській квартирі з видом на парк.
А 17 лютого я вранці зібрала валізи та купила квитки на найближчі дати. В нікуди. Все наше життя зараз — це 3 валізи та 2 коробки, двоє дітей і ми самі. Я піддалася внутрішній інтуїції, і вирішила поїхати від біди. А 24 лютого розпочалася війна.
Дуже складно змиритися з тим, що хтось забрав наше життя, наш добробут, який ми будували роками. Ми щодня втрачаємо друзів та близьких, і це вибиває ґрунт з-під ніг. Страшно та прикро.
Єлизавета, чи просто Лізонька, як її кликали всі, хто знав, уперше не знала, куди себе…
— Господарі! Агов! Є хто вдома? — Дві дівчини стояли біля хвіртки дачного будиночка. —…
— Ти як хочеш, а я ні забути, ні пробачити її не можу, — каже…
— Ми могли б зустріти Новий рік разом, — несподівано для себе промовила Ольга й…
— Тепер Валера істерики їй влаштовує, каже, що дозрів для шлюбу, що хоче весілля й…
— Ти це що собі дозволяєш? Валентина Сергіївна завмерла на порозі, стискаючи ручки сумки-холодильника. Усередині…