— Петре, — муркнула, — ви карколомний. І я така ж. І чого нам кота за хвоста тягнути? Ходімо до вас! Бачу я, що шляхетна ви людина. І розвинена інтелектуально. Мені такі чоловіки все життя симпатичні. І Петро Віру до себе в гості швиденько привіз. Мав він особисту квартиру — від бабці Мані в спадок дісталася

Зустрів якось Петро жінку на своєму життєвому шляху. І груди колесом одразу випнув — дуже йому жінка сподобалася. Зовнішність у Віри виграшна від природи.

«О, боги, — при першій зустрічі Петро подумав, — яка красива паняночка по сусідству живе. Буквально мій ідеал. І ніколи в мене таких красивих жінок не було. Дружина колишня, Олька та, і поруч із Вірою не стояла. Ні целюліту, ні брилів. І росту високого Віра ця. А фігуриста яка! І брюнетка. Темпераментна, тобто, жінка. Не Олька це вам, яка кисіль киселем. І-го-го, бігом на абордаж!»

І почав Петро на побаченнях вихвалятися достатком, залізною волею та шаховою перемогою в третьому класі школи. І Віра не залишилася байдужою.

Через три побачення підморгнула вона йому чарівно.

— Петре, — муркнула, — ви карколомний. І я така ж. І чого нам кота за хвоста тягнути? Ходімо до вас! Бачу я, що шляхетна ви людина. І розвинена інтелектуально. Мені такі чоловіки все життя симпатичні.

І Петро Віру до себе в гості швиденько привіз. Мав він особисту квартиру — від бабці Мані в спадок дісталася.

Віра квартиру оглянула уважно.

«Я не помилилася у вас, Петре, — сказала вона, — ні на грам. Усе мені у вас подобається — і особистість, і антураж».

І на груди Петрові стрибнула. Звісно, зав’язався роман.

І рік уже роман триває.

І Віра все така ж прекрасна. Приїжджає до Петра по суботах та неділях, хазяйновитість демонструє і пристрасність натури. Єдине — діточки в неї від минулого шлюбу є. Але Петро цьому факту навіть тоді радів.

«Якби не діточки в анамнезі, — думав він, — то й дуля мені з маком, а не Віра. Занадто вона красива на обличчя. У мене ж простіші жінки всі були. Олька ось. І Клюєва ще в технікумі. Середньої вони зовнішності, буденної.

А так — куди Вірі діватися? Особистого ж щастя хочеться. А тут я зустрівся на шляху життєвому. А не кожен, якщо розібратися, наважиться стосунки з таким анамнезом зав’язувати.

А Віра — подаруночок справжній. І фігура, і про гроші не заїкається. Чиста це любов. Дистильована навіть».

І ось так і жити б Петрові далі щасливо. Але Віра натяки робити почала. Часто так буває: посеред блакитного небосхилу хмара раптом суне.

— Петре, — натякала Віра, — а якщо так усе в нас добре складається, то, мабуть, і варто б нам з’їхатися? Діточки в мене виховані. Сама я жінка позитивна. З освітою і зайнятістю в установі. Набридло вже до тебе у вихідні мотатися.

І діточки ображаються. Вони вимагають уваги у суботній день — а я у тебе хазяйновитість і пристрасність демонструю. Знову ж таки — живу я з дітьми в обмежених умовах. Тулимося в батьків моїх у невеликій кімнатці після болісного шлюборозлучного процесу. Давайте вже до якогось берега причалимо.

Петро після таких слів лоба морщити починав. І розмову на сторонні теми переводити.

— Вірочко, — говорив він, — це все, звісно, цікаво, але ти подивися краще, яка зима цього року чудернацька. Ніби й не зима, а суцільний березень. Мур-мур, увесь я твій березневий котичок.

І на груди до Віри ліз — наче він, правда, кіт смугастий.

А Віра обережно Петра з грудей знімала. І знову натякала.

— Так от, — продовжувала, — тулимося, значить. Сварки там сімейні невеликі виникають. Діточки ображаються. І я, виходить, не долю свою влаштовую, а в бирюльки у тебе на ложі граю. І було б чудово, якщо зійдемося.

У тебе двоє дітей від Ольки — і в мене своїх двоє. Чудова ж сім’я вийде! Галаслива, чарівна. Ігри настільні, пироги з малиною, традиції різні. Ще й спільного малятка зробимо! Заживемо казково.

Усе життя мріяла я про велике сімейство. Як дивишся на цю пропозицію? Чесно мені дай відповідь. Щоб як на духу.

А Петро знову про березневого кота розповідав або новини вголос Вірі читати починав, газетні. Про спорт і політику.

А Віра новин не хотіла. І запропонувала вона Петрові розлучитися.

— Ой, — сумно сказала, — усе тепер мені зрозуміло. Не бажаєш ти сім’ї дружної та великої зі мною й діточками. А тому один шлях: розходимося. Хоч і шкода мені такого повороту подій. Але я заміж хочу страшенно. Щоб сім’я і все таке інше. І до тебе прикипіла всією душею. Але що робити? Дивимося ми в абсолютно різні боки. Прощавай навіки.

Забрала вона щітку зубну й пішла від Петра назавжди.

А Петро засмутився. Не очікував він, що так усе в них вивернеться. І до Віри звик.

І цілу ніч розмірковував, і злився навіть. Чудово ж жили — і треба було Вірі все на світі зіпсувати.

І навіть погрожував терміново — зараз же! — іншу даму собі відшукати. І щоб не гірша вона Віри була, а навіть краща. І на сайт для знайомств уночі поліз.

І там йому всякого швидко запропонували: і платну любов, і безкоштовну в обмін на прописку, і приїхати просто зараз із родичем — ніде дамі й родичу її переночувати було.

Плюнув Петро на сайт для знайомств. І знову на Віру сердитися продовжив. А під ранок проста думка його осяяла.

«Так вона, — осяяний Петро здогадався, — мене використала! Цілий рік віддушиною я прослужив! До мене бігла Віра від сірості побуту, капризів діточок, сварок родинних — а ну поживи в обмежених умовах! Використала мене Віра.

Ніби не чоловік я, а рукавички одноразові, якщо не сказати грубіше. От же жінки: якщо взяти нічого, то хоч віддушиною чоловіка зроблять. Так уже хитрують вони. І нічим, виходить, Віра паняночок із сайту не краща. І навіть гірша вона. Цілий рік експлуатувала».

І поплакав Петро в подушку: образливо використаним бути.

І з місяць ще страждав посилено. І товаришам скаржився, що використали його, вершки зняли, а потім залишили напризволяще. І всі товариші Петрові щиро співчували.

«Нова мода, — обурювалися вони, — пішла. На відраду чоловіків перетворювати. Раніше ж простіше було: фінанси тягнули. А нині он до чого докотилося. Тримайся, Петре, ми поруч».

А на другий місяць знову думка Петра осяяла. Якщо використали його, шкоди завдали — то й правильно буде реваншу зажадати! І теж Віру використати у відповідь.

«Буду, — вирішив він, — діяти гнучким способом. Запропоную Вірі я шлюб гостьовий. Нехай, як раніше, усе буде, але ніби ми одружені. Закарлючку поставити — справа двох хвилин. А якщо дружина, то й будь ласка.

Хазяйновитість і пристрасність не тільки по суботах показуй, а й у будні дні. Із дружини питати право повне маю. Нехай от за використання відповість дана жінка. Не хлопчик я якийсь — використаним ходити. Бач, вигадали: вигоду собі викручувати».

І збирається Петро з візитом до Віри. Дуже в успіху заходу він впевнений.

Ось так чоловік, який цілий рік ігнорував прохання про спільне життя, раптом прозрів, коли втратив зручну «віддушину», і вирішив, що тепер він сам має право диктувати умови «гостьового шлюбу», аби тільки не відчувати себе використаним.

Але чи працює такий «закон реваншу» в коханні, і чи здатна Віра погодитися на те, чого вона так відчайдушно намагалася уникнути, як думаєте?