15-річний Андрій Покраса ризикував життям, щоб зупинити наступ окупантів на Київ.
До села, де Андрій жив із батьками біля Макарова, величезна колона окупантів підійшла вже за кілька днів після першої атаки 24 лютого. Вони рухалися на столицю України Житомирською трасою. Українські захисники намагалися зупинити ворога, але побачити всю техніку із землі, щоб ударити було дуже складно, тому військові просили допомоги у місцевого населення.
У Андрія був коптер і він, не роздумуючи, погодився допомогти. Через те, що його дрон був звичайним, то доводилося дуже близько підходити до позицій росіян. Координати Андрій із батьком передавали нашим військовим. І так кілька тижнів, а іноді й по кілька разів на добу, у тому числі й уночі, вони виходили на поле спостерігати за ворогом.
Юний розвідник отримав нагороду від президента України та справжню форму рятівника від голови МВС та керівника ДСНС.
Андрій чесно зізнався, що йому було дуже страшно, але він запевнив, що його було дуже складно вирахувати, бо він перепрошивав дрони. Хлопчику військові подарували дрон, але він його віддав волонтерам для військових потреб.
“Найскладнішим було справлятися з емоціями, коли розумієш, що колони з людьми, які хочуть тебе вбити, на відстані кілометра. А ти їх відстежуєш, щоб знищити”, – згадує Андрій.
Крім того, сім’я допомагала місцевим виїжджати безпечними шляхами. Вони виїхали із села 5 березня, коли тероборона повідомила, що кілька танків заходять до населеного пункту.
Нині родина Андрія вже повернулася додому. Їм пощастило, їхній будинок уцілів.
— Дівчино! Олено! — Вибачте, це ви до мене? — Так. Поверніть мого чоловіка. Олена…
«Жебрачка». Це неприємне, навіть огидне слово я почула в слухавці від рідної сестри. Це сталося…
«Чоловікам не подобаються марнотратки», — цю фразу мій новий знайомий, 61-річний Веніамін, промовив із виглядом…
Вечір видався прекрасний — теплий, із легким вересневим вітром, немов у кіно. Я йшла тихою…
Людмила Василівна стояла біля плити й смажила котлети. Багато котлет. На пательні уміщалося вісім штук,…
Коли Риті ставало особливо сумно, коли на душі скребли кішки, вона завжди згадувала той єдиний…