Після роботи чоловік заїжджав за мною, але тут одразу ж свекруха почала дзвонити моїй матері, і вимагати, щоб я їздила на роботу громадським транспортом, мама була в шоці, на хвилиночку мені вже було за тридцять, чоловікові далеко за сорок, а тут свекруха лізе у такі справи, мама відповіла їй, що ми дорослі люди і не треба втручатися, самі розберемося

Свекруха забороняла моєму чоловікові підвозити мене на роботу. Коли колишній чоловік тільки доглядав мене, він казав, що його джип завжди до моїх послуг. Він забирав мене з роботи, ми їздили містом та на природу. Коли побралися, то почали їздити на роботу разом.

Після роботи чоловік заїжджав за мною, але тут одразу ж свекруха почала дзвонити моїй матері, і вимагати, щоб я їздила на роботу громадським транспортом. Мама була в шоці. На хвилиночку мені вже було за тридцять, чоловікові далеко за сорок. В обох це другий шлюб. А тут свекруха лізе у такі справи. Мама відповіла їй, що ми дорослі люди і не треба втручатися, самі розберемося.

Я була обурена витівкою свекрухи, але не стала говорити чоловікові (дуже дарма). Я вважала, що він почне мене захищати (занадто добре про нього тоді думала) і може образити свою літню матір. Я просто спитала, чи не складно йому возити мене? Він відповів, що чоловік та дружина повинні завжди їздити разом.

До речі, робота чоловіка знаходилася за кілька хвилин їзди від мого офісу, нам все одно було по дорозі. Бензин ми оплачували разом, і про що був смуток свекрухи, мені невідомо. Але вона продовжувала регулярно надзвонювати моїй матері і діставати її. Єдиним аргументом було: «Адже раніше твоя дочка добиралася автобусом, чому тепер не може?». У моєї мами слабке серце, і я, щоб свекруха, що б’ється з жиру, припинила її третювати, прийняла рішення повертатися з роботи самостійно. Ми з колегою їхали в один бік, тому ловили таксі та оплачували навпіл. Вранці ми з чоловіком продовжили їздити на роботу спільно.

Свекруха так і не заспокоїлася. А я через свою надмірну дипломатичність не захотіла з’ясовувати стосунки зі дорослою жінкою. Через кілька років, коли ми з’їхалися зі свекрухою у збудований особняк, вона заявила: «Каталася ти 2 роки на машині мого сина, тепер я тобі кайфувати не дам. Будеш самостійно їздити на свою роботу».

Однак її бажання виявилося важко здійсненним. Ми жили в престижному, але дуже далекому районі міста, і з дому краще було діставатися саме машиною. Інакше доводилося більше кілометра тягтись пішки до автобуса. Чоловік при своїй матері став поводитися нестерпно. Він хизувався своєю машиною, повністю поклав на мене оплату бензину. На заправках невідривно стежив за лічильником, щоб перевірити, яку суму я внесла.

Незважаючи на це він тільки вранці довозив мене до роботи, назад я поверталася на метро, а він забирав мене з кінцевої станції і ми їхали додому. Після цього він заявив, що йому незручно розвертатися до станції, і я повинна ходити 2 квартали пішки до вулиці, якою він їде з роботи. І тільки там він мене підхоплюватиме.

Загалом, робив ласку, підвозячи мене за мої гроші. А після приїзду додому свекруха виливала на мене образи від злості, що я таки перебуваю у чоловіка в машині. Сто разів перепитувала, чи точно чоловік не забирає мене прямо з офісу чи я обманюю, що їду на метро. Влаштовувала скандали, якщо ми поверталися пізніше, ніж звичайно, застрягши в пробці. Постійно повторювала, що якби не я, то її син вже півгодини тому був би вдома.

Про те, щоб попросити чоловіка кудись відвезти мене у справах не могло бути й мови. Сувора заборона. Чоловік зачастив на заправку і я не встигала заливати повний бак. Я дізнаюся, що він щодня у робочий час возить дружину свого брата на лікування та у її справах. Часто разом із свекрухою. Також вони їздять утрьох по ринках і торгових точках. А я зрештою оплачую заправки їхніх поїздок.

Я розлютилася і вирішила не платити. Тоді чоловік відмовився довозити мене до роботи. Мені довелося в результаті кожен день тупотіти по кілометру до траси, потім з пересадкою на двох автобусах діставатися роботи і також назад. Одного дня я затрималася на роботі, доїхала до нашого району пізно ввечері. Коли стемніло, я звернула не на ту вулицю у цьому величезному приватному секторі.

Так я не менше 2 годин блукала вулицями, що погано освітлювалися, заблукала. Довго намагалася вибратися самостійно, але таки довелося зателефонувати чоловікові. Він вилаявся, але знайшов мене. Потім довго говорив, що краще з ним дружити, інакше будуть ось такі наслідки для мене.