Почали жити разом, живемо у будинку моєї бабусі, який вона мені дала у користування, після весілля з першим чоловіком

Я була заміжня 5 років, є донька 3 роки, з чоловіком не склалися стосунки через взаємні притензії до батьків.

Після розлучення познайомилася з чоловіком в інтернеті (соц. мережі) він із мого міста, але на той момент перебував на заробітках в іншому місті. Через 2 місяці спілкування він приїхав, почали жити разом (живемо у будинку моєї бабусі, який вона мені дала у користування, після весілля з першим чоловіком).

Він кілька місяців не міг знайти роботу, через це були скандали, потім я вийшла на роботу, почалися скандали на ґрунті ревнощів (бо працювала адміністратором у кафе), звільнилася, графік важкий з маленькою дитиною. Тепер він працює, а я вдома.

В останній місяць він страшенно холодний, не цілуємось, не обіймаємось, не розмовляємо до душі, ми навіть не спимо разом. Всі мої спроби докопатися до правди ні до чого не приводять, він каже, що втомлюється (хоча працює продавцем з 8 ранку до 5 вечора).

Додому приходить завжди вчасно, приносить продукти та всякі смаколики нам з дитиною, до доньки ставиться, як до своєї. Вчора у черговому скандалі, оскільки я реально втомилася від таких стосунків (сусіди по комуналці, не більше) він сказав, мене в тобі все влаштовує, але на 80% я живу з тобою лише через дитину, я до неї прикипів, я її вважаю своєю донькою.

З його боку, причина в тому, що я погана господиня. Але я така людина, я йому розжувала і в рот поклала все про свій характер, не треба навіть здогадуватися, ламати голову, що мені треба.

Мене треба цінувати, навіть за дрібниці, спекла печиво — похвалив, прибралася — помітив, я не прошу його мені купувати подарунки, вийди надвір, нарви мені квіти та подаруй. Я проста в цьому плані, я всім проявам уваги рада, але в нього протягом цього року, що ми разом живемо, завжди відмазка: «спочатку ти поміняйся, потім я».

Були моменти, коли я прибиралася постійно, готувала, а з його боку тиша. Якщо сваримося, він ніколи перший не підійде, він усе перекручує так, що лишаюся винною тільки я.

Розірвати взаємини зараз не можу, оскільки немає роботи, на шиї батьків сидіти не хочу, та й не готова я його відпускати, почуття є, мене до нього тягне. Наготувала сьогодні, печиво спекла, цілий вечір до нього лізу, обіймаю, цілую, а у відповідь тиша. Підкажіть, будь ласка, що робити?

Роботу я шукаю, над собою у плані господарювання теж працюю. Мені 25 років, чоловікові 31, донечці 3,5 роки.