Мені 29 років. Три роки тому я закохалася в одну людину. Історія наших відносин була красивою.
І, треба сказати, спочатку він поводився по відношенню до мене недбало і навіть байдуже. Чогось я не бачила, чогось не хотіла бачити, чогось не знала.
Коли дізналася, було нестримно боляче та гидко. Відразу згадалося все, що я за цей час пережила та перетерпіла.
Скільки я сварилася зі своєю сім’єю через нього, скільки плакала, скільки втрачала віру у себе. Він не припиняв бути в активному пошуку, навіть коли офіційно познайомив зі своєю родиною та познайомився з моєю мамою.
Зустрічався з дівчинкою років 18 упереміш зі мною. Все було погано, одним словом.
Але я любила і не бачила цього. Потім усе трохи змінилося, можна сказати, серйозні стосунки (для нього) у нас почалися десь за рік.
Зібралися йти до РАГСу, але тут він втратив роботу. Вирішили почекати, поки все налагодиться, щоб не одягати пластмасові обручки поспіхом.
Але робота все не знаходиться, тому що він шукає роботу мрії, а вона все не знаходиться, розмінюватися на щось не те він не хоче. Тим часом погіршуються стосунки із його родичами.
Вони вважають, що весілля нам ні до чого, бо це ще непотрібна відповідальність. Але ми таки вирішили тихенько розписатися і почати будувати нарешті своє життя.
Я не люблю його, як це було раніше. Швидше за цей час ми звикли одне до одного, притерлися. Про те, щоб розлучитись, страшно думати, оскільки я не уявляю, як перестати бачити всіх цих людей, яких ми за цей час згуртували навколо себе.
І ще одне “але”. Я відчуваю, що закохаюся в одну людину з нашого оточення, можливо це просто симпатія. Важко це пояснити, чи просто він інший, повна протилежність майбутньому чоловікові — відповідальний, організований та принциповий.
Можливо, це пов’язано зі страхом втратити волю у той час, коли впевненості у правильності цього рішення немає. Я заплуталась. І що робити далі не знаю.
— От що, жінко, дивлюся я, що роботи в тебе по господарству — кіт наплакав.…
Миготіли міста й села, зливалися в одну стрічку краєвиди, ранковий відблиск сонця непомітно змінився вечірніми…
Марину я знав ще з дитинства — дівчинка з тихим, але дуже чіпким поглядом, яка…
Настя в Тараса вдалася дівчиною говіркою, емоційною, і, правду кажучи, трохи галасливою. Вона родом із…
Микола Панасенко аж розцвів, коли почув від свого сина Семена: — Тату, я одружуватися буду.…
Гроші вона, звісно, переказує. Не такі вже й великі, але, в принципі, на дитину вистачає.…