Поговорити з мамою не виходить, будь-яка наша зустріч перетворюватися на її істерику, до чоловіка ставиться мого добре, як до рідного сина, на вигляд здається, що любить його більше за мене

З мамою ніколи не були близькі, але в моєму підлітковому періоді, коли я була забитою дитиною, яка соромилася своєї зовнішності, мама була поряд щодня, була мені як подруга, сестра, ми ділилися одна з одною усім на світі, не було жодних таємниць.

Це був найщасливіший час. Єдине, у мене не було права на власну думку, але так було легше прийняти позицію іншої більш досвідченої та мудрої людини.

Тісне спілкування з мамою тривало три роки. У цей час і в матеріальному становищі наша сім’я була в найкращому. Потім усе пішло під схил.

У моєму житті мені доводилося робити вибір, який я не хотіла, який вирішував усе життя. Все через тиск мами.

Часті сварки, відсутність підтримки, яку три роки звикла отримувати. Здавалося, що мама стала мене ненавидіти, щодня кричала, сперечалася, не слухала, звинувачувала.

У цей час і фінансові проблеми виникли. Я намагалася в цьому плані, звичайно, допомагати. І ось минуло вже більше 6 років, три роки як я заміжня, живу окремо, але з мамою так нормально і не спілкуємося, хоча виконала я її бажання, займаюся тим, що вона мені вселяла, і що я абсолютно ненавиджу, але не показую виду.

Поговорити не виходить, будь-яка наша зустріч перетворюватися на її істерику. До чоловіка ставиться мого добре, як до рідного сина. На вигляд здається, що любить його більше за мене.

Впевнена, що вона б багато що сказала про мене поганого, їй не подобається в мені все, хоча я не сперечаюся, намагаюся слухатися її і вкотре не контактувати, щоб не дратувати. Але дуже божевільно, хочу, як раніше обіймати її, цілувати і говорити, як близькі люди.

Повірте, намагалася з усіх сил це повернути, але немає точки повернення. Щоб я не сказала, вона кричить на мене, принижує, обзиває. З татом у мене стосунки добрі, але не тісні, а вона ідеальна дружина. Вони не сваряться.