Постало питання про те, що час зняти більше за площею житло з окремою кімнатою для дочки, так і вчинили, необхідно додати, що за житло платив він, а все необхідне купували по черзі та спільного бюджету не вели

Мені 40 років, але я досі не можу знайти миру та згоди в собі. Ще 14 років тому пішла від першого чоловіка та познайомилася з іншим чоловіком.

Від першого шлюбу залишилася дочка, але новому обранцю вона не заважала, бо стосунки в нас були вільними та нічим не зобов’язували. Згодом зустрічі стали частіше, але не більше.

Я втомилася від цієї свободи, тому що я, в принципі, сімейна за своєю натурою. Йому хотілося спілкуватися далі, але я вичерпала себе в подібних зустрічах.

Після недовгого розриву він винайняв житло для спільного проживання. Я не була впевнена, що все в нас буде добре, тож дочку не забрала.

За півроку ми зблизилися і були, здавалося, задоволені одне одним. Постало питання про те, що час зняти більше за площею житло з окремою кімнатою для дочки. Так і вчинили.

Необхідно додати, що за житло платив він, а все необхідне купували по черзі та спільного бюджету не вели. Періодично ми сварилися, оскільки він звинувачував мене у небажанні мати спільну дитину.

Я довго йшла до цього рішення і обмірковувала його бажання, мені теж хотілося ще одну дитину і саме від цієї людини, але її стосунки з моєю дочкою погіршувалися. Дочка якраз увійшла до проблемного підліткового періоду, і з нею було складно навіть мені.

Після чотирьох років нашого спільного життя я дізналася, що чекаю дитину та оголосила про цю новину. Той шок, який я пережила від його реакції на мої слова, я досі згадую зі здриганням.

Він перестав розмовляти зі мною і спровокував розрив наших стосунків. Написав, мовляв, вибач і забудь і на цьому крапка.

Я постаралася зробити і те, й інше. Переїхала до батьків, з’явилася дочка, за місяць уже вийшла на роботу. Спала 2-3 години на добу, працювала над собою у спортзалі, виховувала старшу дочку, розгорнула бурхливу діяльність, пов’язану з ремонтом та заробітком грошей на нього.

У душі я не могла повірити, що він так вчинив, і ми йому не потрібні. Згодом мені вже було все одно, чому і що.

Дитина зростала і носила моє прізвище. Він почав налагоджувати стосунки зі мною, коли дитині вже був рік.

Усі мене переконували у тому, що з чоловіками таке трапляється і не варто позбавляти дитину батька. Батько тим часом хотів ходити та гостювати, але не більше. Допомоги не було.

Поступово мені стало обтяжливо спілкування з ним, я могла покликати його, а потім прогнати. Загалом тріпала нерви собі і йому ще 3 роки.

Зміна роботи, діти, що подорослішали, і внутрішня свобода, що поступово з’явилася, призвели до того, що в мене з’явився інший чоловік. Звичайно, я вислухала безліч образ, але порвала зі своїм «біо-батьком», як тоді здавалося, назавжди.

Ще одні чотири роки спільного життя з новим чоловіком закінчилися і стосунки зійшли нанівець. Ось тут і з’явився наш «Біо-тато» знову, але в іншому образі.

Він став піклуватися про нас, виявляв усіляку участь як у побуті, так і в емоційному плані. Він возив нас на відпочинок, планував наші вихідні, одним словом, став іншою людиною.

За наступні півроку він прив’язав і розташував нас до себе. Потім розпочався навчальний рік і проблеми згущувалися навколо кожного з нас.

Останній місяць він став поводитися вкрай дивно, під час гніву постійно згадував мені минуле та того чоловіка, з яким я жила попередні 4 роки. Виявилося, що ми не можемо домовитись і жити без минулих образ.

Я готова не згадувати нічого, але він мучить цими спогадами і мене, і себе. Розходимося на тиждень-два, потім миримось, живемо добре тиждень-два, потім знову починаються спогади і його рве на частини.

У мене більше нема сил так жити. Я вигнала його і більше не збираюся чути про себе всі ці гидоти, які він про мене згадує і вигадує.

Все добре померкло і кануло кудись на дно душі. Мені погано без нього, але я не вмію забувати образи.

І ще хочу зрозуміти, навіщо він витрачає своє життя на те, щоб доставити мені біль – це ж його життя і навіщо вибирати подібні цілі? Чи не простіше піти, пробачити та забути все?

Можливо, хтось мав досвід проходження подібного. Дуже хотілося б отримати думку про себе або про нього, й слушні поради як припинити подібне і зупинили цей нескінченний сумний серіал.