Поступово чоловік звик до того, що дружина під час спільних прийомів їжі постійно схоплюється з місця: подає те одне, те інше. То витре розлите, то подасть чисту ложку, що натомість упала. Дітям. Ну і йому заразом. — Все частіше дозволяв собі покрикувати і вимагати: хліб подай, це зручніше їсти ложкою, дай, налий водички, – згадує Лера, – а два тижні тому і зовсім вивів мене з себе

— Лера з глузду з’їхала! – скаржиться родичами та знайомим Раїса Борисівна, – Вчора прийшла до них, Лера з дітьми за столом сидять, на столі пюре, котлети та салатик, а мій син стоїть біля плити та варить собі пельмені.

Раїса Борисівна запитала сина, що це він замість домашньої їжі магазинні пельмені вирішив собі відварити і почув:

— А мені дружина готувати відмовляється! Я вже 2 тижні так харчуюсь.

— Уявляєте? Приходить чоловік з роботи, а йому ні поїсти, ні на стіл подати! Готує тепер невістка рівно на себе та на дітей. Три котлети або три шматки рибки, пюрешку в маленькій кастрюльці, салат відразу ж по тарілках розкладає. Нерви в неї, бачиш!

Свекруха, побачивши таке, відразу звернулася до невістки, чи не соромно?

— Ти у своїй школі 6 годин проводиш, робота у дворі, а чоловік твій на роботі цілих 9 годин був, та ще дорога години дві з половиною в обидва кінці.

— Зрештою, – висловила невістці Раїса Борисівна, – він у ваш сімейний бюджет вкладає більше, ніж ти!

— І що невістка? – Запитує Раїсу Борисівну черговий слухач.

— І нічого! – вигукує жінка. – Щось їй чоловік сказав не так.

— Я на свою їжу собі сама заробляю, на дітей ми тепер скидаємось порівну. Півдня я в школі працюю, або весь день – не має значення. Бюджет ми поділили. Тож нехай Ваш син сам про себе дбає, а мені перед усіма на задніх лапках стрибати набридло. І так, висловлюватись про порядки в нашій родині при мені не треба. А сина можете пошкодувати, якщо він крім пельменів та макаронів нічого готувати не вміє.

Лера з чоловіком живуть у двокімнатній квартирі, яку дружині купили її батьки. Заради справедливості, варто сказати, що квартира була при покупці вбита в мотлох і син Раїси Борисівни вклав у неї багато праці та коштів, а Лера тоді сиділа в декреті з двійнятами: хлопчиком і дівчинкою.

Дітям зараз по 6,5 років. Лера працює вчителем української мови та літератури, так що до звичайного робочого часу в школі додаються ще й нескінченні зошити, і підготовка до уроків вечорами. І купа домашніх справ.

— Свекруха спробувала було заїкнутися про вклад мого чоловіка в ремонт квартири, – каже Лера, – але, вибачте, в ній живуть його ж діти, та й він сам. Та взагалі, річ не в квартирі. А у свинському ставленні до мене. Розумію, що сама допустила, тепер позиції важко відстоювати. Якщо вийде – відстою. Якщо ні, то нехай чоловік іде до матусі, і вона перед ним розстелається.

Лера з першого дня заміжжя намагалася бути доброю дружиною і господинею, такою, як вчила мама:

— Хороша дружина чоловіка з роботи зустрічає гарячою вечерею на столі. У неї все прибрано, випрано-погладжено. У цьому жіноче призначення та турбота про домашніх! – Засуджувала мама Лери.

— Тільки мама все життя при тому що батько добре заробляв – була домогосподаркою, – каже Лера, – а мій чоловік стільки не отримує, щоб я вдома сиділа. Та й не хочу я сидіти. Довго наді мною мамині стереотипи тяжіли. Та ще думала, я ж раніше закінчую, ніж чоловік, треба поратися по господарству. А те, що зошити до півночі, ну це специфіка професії.

Лера прала, гладила і подавала. І коли зїявилися двійнята, примудрялася утримувати будинок у чистоті, а вечерю ставити на стіл до приходу чоловіка.

Поступово чоловік звик до того, що дружина під час спільних прийомів їжі постійно схоплюється з місця: подає те одне, те інше. То витре розлите, то подасть чисту ложку, що натомість упала. Дітям. Ну і йому заразом.

— Все частіше дозволяв собі покрикувати і вимагати: хліб подай, це зручніше їсти ложкою, дай, налий водички, – згадує Лера, – а два тижні тому і зовсім вивів мене з себе.

Два тижні тому родина села вечеряти тим, що приготувала Лера: пюре, гуляш, салат. Сіли разом, але як завжди почалося:

— Мам, – Дай водички, – сказала дочка.

Лера встала, подала, не встигла сісти, як син перекинув на себе і в свою тарілку склянку води, яку сестра поставила йому під руку. Встала, витерла, наклала синові у тарілку нову порцію їжі.

— Я поїв, давай чай! – скомандував чоловік, щойно Лера взялася за вилку.

— Я стала, пішла чай наливати, – каже Лера, – підслизнулася, чашку випустила, добре хоч порожню, вона впала і на кахлі розлетілася в уламки.

— Аааа, – заголосив син, – це була моя улюблена чашка! А ти її розбила!

— А тому що у нашої мами руки діряві, – вирішив “пожартувати” чоловік, – як мавпа незграбна!

— І син розсміявся, – обурено каже Лера, – і чоловік теж. Сидить, такий задоволений собою. Потім підвівся, вийшов з-за столу, навіть тарілку в мийку не відніс. Є ж я, мавпа, яка скаче довкола і всім прислуговує. Ну я і зрозуміла, що ще трохи і моє становище в будинку взагалі зведеться до ролі подай-принеси, піди і не відсвічуй. Не лише у чоловіка, а й у дітей.

Наступного вечора чоловік, прийшовши з роботи, не виявив на столі гарячої вечері, запитав невдоволено:

— А їсти нам сьогодні не дадуть чи що?

— А “жерти”, – відповіла Лера, – ти тепер готуєш сам. І посуд за собою миєш. А ми з дітьми вже поїли.

І озвучила чоловікові новий порядок: мавпа більше не прислуговуватиме. Прати своє – сам, гладити теж, посуд мити – завітайте до раковини.

З прибиранням складніше, це Лера залишила за собою. Чоловік спробував відбутися жартами:

— Подумаєш, що я собі, картоплі не відварю!

Але приїжджаючи з роботи о пів на восьму вечора щось не поспішав чоловік ні картоплю варити, ні котлети ліпити. І у вихідний суп Лера розлила по трьох тарілках і відразу вимила порожню каструльку.

— Ось і залишилися у нього пельмені та макарони з сосисками, – розповідає жінка, – за цим заняттям Раїса Борисівна синочка і застала. Все, трагедія, син із роботи, а невістка йому їсти не дозволяє, розповіла про це всій рідні.

— Дочко, ну не можна ж так! – Зателефонувала Лері мама, – Ви – сім’я, чи як? Ти ж готуєш собі розлучення власними руками!

— Значить розлучуся, – спокійно відповіла Лера матері, – але за мавпу мій чоловік досі не вибачився. Якщо вибачиться? Готуватиму, але стрибати, як раніше стрибала, вибачте. У нього й у руки є. Давай, ще ти пошкодуй його, а то йому свекрушеного жалю не вистачає.

— Подумаєш, – вважає Раїса Борисівна, – ну назвав, він же жартома. А Лера з мухи слона роздула! Інша б жартома переклала слова чоловіка і посміялася разом з усіма, ні, треба страйк влаштовувати і перед рідними дітьми так принижувати їхнього батька!

А що ви скажете?