— Працюємо, але зарплати маленькі. Квартплата, продукти, бензин — на все грошей не вистачає. Тетяна знала цю пісню напам’ять. Донька дзвонила щомісяця з новими фінансовими клопотами. То холодильник поламався, то машину лагодити, то на відпустку не вистачає. — Добре, перекажу, — погодилася мати. — Спасибі, мамочко! Ти в мене найкраща

Тетяна перераховувала гроші і важко зітхала. Знову донька Лариса дзвонила з проханням допомогти. Цього разу знадобилося пʼять тисяч гривень на ремонт пральної машини.

— Мамо, ну що мені робити? Пральна машинка зовсім зламалася, майстер сказав: або ремонт, або купувати нову, — бідкалася донька телефоном.

— А чоловік твій що каже?

— Толя сказав, грошей зараз немає. Йому телефон треба новий купувати, теж гроші потрібні.

— Ларисо, але ж ви обидва працюєте.

— Працюємо, але зарплати маленькі. Квартплата, продукти, бензин — на все грошей не вистачає.

Тетяна знала цю пісню напам’ять. Донька дзвонила щомісяця з новими фінансовими клопотами. То холодильник поламався, то машину лагодити, то на відпустку не вистачає.

— Добре, перекажу, — погодилася мати.

— Спасибі, мамочко! Ти в мене найкраща!

Після розмови Тетяна Петрівна подивилася на чоловіка. Той читав газету і робив вигляд, що не чув розмови.

— Василю, знову Лариска гроші просить.

— Чув. І що?

— Може, досить її утримувати? Їй тридцять п’ять років, заміжня, працює.

— А що робити? Донька ж рідна.

Рідна донька, яка щомісяця витягувала з батьків по пʼять-десять тисяч гривень. При їхній пенсії в девʼять тисяч на двох це була відчутна сума, а іноді навіть йшло більше – з накопичень.

Старша донька Ольга жила інакше. Після інституту влаштувалася на хорошу роботу, вийшла заміж, є двоє дітей. До батьків по допомогу ніколи не зверталася.

— Мамо, може, перестанеш Ларисі гроші давати? — порадила Ольга під час чергового візиту.

— А як не давати? Вона ж у скрутному становищі.

— Мамо, вона завжди в скрутному становищі! Щомісяця нові проблеми!

— Ну і що пропонуєш? Кинути доньку напризволяще?

— Не кинути, а змусити бути самостійною.

Тетяна Петрівна хитала головою. Ольга не розуміла — Лариса інша, більш вразлива, вона потребує підтримки, так думала жінка.

Дійсно, різниця між сестрами була разючою. Ольга змалку відрізнялася самостійністю і відповідальністю. Лариса ж звикла, що батьки вирішують усі її проблеми.

В інституті, коли Ларисі не вистачило місця в гуртожитку, батьки платили за оренду квартири. Коли вона не могла знайти роботу після навчання, утримували її пів року. Коли вийшла заміж і з’їхала від чоловіка через місяць, прихистили її в себе.

— Мамо, у мене з Толею не виходить, — плакала тоді донька.

— Що не виходить?

— Він вимагає, щоб я готувала, прибирала. А я не вмію.

— Навчишся.

— Не хочу вчитися! Навіщо мені це?

Тетяна допомогла доньці винайняти квартиру, оплачувала оренду три місяці, поки та «приходила до тями». Потім Лариса помирилася з чоловіком, але звичка звертатися до батьків по допомогу залишилася.

— Толя заробляє мало, — виправдовувалася Лариса. — Працює на підприємстві, отримує копійки.

— А ти скільки заробляєш? — питала Ольга.

— А скільки ти думаєш можна заробити в магазині продавцем? Теж небагато платять.

— Тоді зміни роботу!

— Легко сказати. А куди йти без досвіду?

— А досвід звідки береться? Треба пробувати, вчитися.

— Не всі такі розумні, як ти.

Лариса ображалася, коли сестра давала поради. Їй простіше було отримати гроші від батьків, ніж змінювати своє життя.

Тетяна Петрівна бачила, що донька не надто прагне самостійності. Але материнське серце не могло відмовити, коли Лариса розповідала про проблеми.

Чоловік Василь бурчав, але не заперечував:

— Що робити, рідна донька.

А Ольга обурювалася:

— Мамо, ти її балуєш! Вона не вчиться на своїх помилках!

— А що, нехай страждає?

— Нехай вчиться бути дорослою!

Ситуація загострилася, коли Тетяна Петрівна занедужала. Виявили проблеми з серцем, лікар прописав дорогі ліки.

— Мамо, тобі потрібно лікуватися, — сказала Ольга. — Купимо всі ліки, які призначив лікар.

— Грошей не вистачає на такі ліки.

— А куди гроші поділися? На Ларисині потреби?

Тетяна Петрівна промовчала. Дійсно, цього місяця вона дала доньці вісім тисяч на нову зимову куртку.

— Мамо, це ж твоє здоров’я! Важливіше Ларисиної куртки, тим паче такої дорогої!

— Не кажи так про сестру.

— А як казати? Вона витягує з вас останні гроші!

Того ж дня Лариса подзвонила з новим проханням:

— Мамо, нам на дачу з’їздити потрібно. Толині батьки запрошують. Треба закупитися, не з порожніми ж руками їхати, а ще бензин.

— Ларисо, у мене зараз проблеми зі здоров’ям. Дорогі ліки купувати треба.

— Мамо, ну так ми повернемо за тиждень.

— Повернете? Ларисо, коли ти востаннє повертала?

— Мамо, ну що ти! Обов’язково повернемо!

Тетяна дала доньці дві тисячі. Через тиждень Лариса не повернула ні копійки, зате подзвонила з новим проханням.

— Мамо, у нас проблема. Толі зарплату затримують, а кредит гасити треба.

— Який кредит?

— Та меблі в розстрочку купували. Тепер щомісяця платити потрібно.

— Ларисо, я не можу більше допомагати. У мене ліки дорогі.

— Мамо, ну як же так! Нам же діватися нікуди!

Донька розплакалася в слухавку, почала розповідати, як їм важко, як вони мучаться без грошей. Тетяна Петрівна не витримала і дала ще п’ять тисяч.

Ольга дізналася про це випадково:

— Мамо, ти знову Ларисі гроші дала?

— Ну, дала. У них, виявляється, кредит.

— А ліки купила?

— Не всі.

— Мамо, це ж божевілля! Ти відмовляєш собі в лікуванні заради Ларисиних примх!

— Не примх, а потреб.

— Яких потреб? Меблі в кредит — це потреба?

Ольга була люта. Вона бачила, як батьки економлять на всьому, щоб допомогти молодшій доньці. А та навіть не замислюється про те, якою ціною дістаються їй ці гроші.

— Мамо, поговори з Ларисою. Поясни ситуацію.

— А що тут пояснювати?

— Що у вас пенсія маленька, що тобі лікуватися потрібно.

— Вона й так це знає.

— Знає, але продовжує просити гроші.

— А що їй робити? Чоловік мало заробляє.

— Нехай сама більше заробляє! Або чоловіку роботу кращу знайде!

Тетяна Петрівна захищала молодшу доньку, але в глибині душі розуміла — Ольга має рацію. Лариса сіла їм на шию і не збирається злазити.

Кульмінація настала, коли Лариса попросила двадцять тисяч гривень на відпустку.

— Ларисо, у мене таких грошей немає.

— Може, позичиш у когось?

— Навіщо позичати? Немає грошей — не їдь відпочивати.

— Мамо, як ти можеш так говорити! Ми ж люди, нам теж відпочинок потрібен!

— Тоді збирайте гроші заздалегідь.

Лариса образилася і кинула слухавку. Але через день подзвонила Ользі:

— Олю, мама зовсім жадібною стала! Відмовляється допомогти!

— І правильно робить.

— Олю, ти завжди була проти мене.

— Я проти того, щоб ти паразитувала на батьках.

— Паразитувала! Та як ти смієш!

Сестри посварилися. Лариса звинувачувала Ольгу в тому, що та налаштовує батьків проти неї. Ольга пояснювала, що просто хоче захистити матір.

Тетяна Петрівна опинилася між двох вогнів. Одна донька вимагала грошей і ображалася на відмови. Інша вимагала перестати давати гроші й ображалася на поступки.

— Мамо, ти повинна вибрати, — поставила ультиматум Ольга. — Або ти припиняєш утримувати Ларису, або я не можу дивитися, як ти губиш своє здоров’я.

— Олю, не змушуй вибирати між доньками.

— А Лариса хіба не змушує? Вона вимагає вибрати між своїми примхами і твоїм здоров’ям.

Тетяна не знала, що відповісти. З одного боку, Ольга була права — Лариса дійсно зловживала батьківською добротою. З іншого боку, як можна відмовити рідній доньці?

А Лариса тим часом знайшла новий спосіб впливу. Вона почала скаржитися на погане самопочуття:

— Мамо, у мене депресія. Навіть до лікаря сходити не можу — грошей немає.

— Ларисо, працюй більше, заробляй.

— Мамо, я втомлююся на роботі! Мені потрібно відновлюватися!

— А я не втомлююся? У моєму віці?

— Мамо, ну ти ж пенсіонерка! Тобі відпочивати належить!

Тетяна Петрівна зрозуміла, що донька остаточно втратила відчуття реальності. Для неї батьки — це банкомат, який повинен видавати гроші на першу вимогу.

Розмова закінчилася скандалом. Лариса звинуватила матір у черствості та егоїзмі. Тетяна не витримала:

— Егоїзмі? Тридцять п’ять років я тебе утримую!

— Утримую? Це називається допомога!

— Допомога повинна бути тимчасовою, а не постійною!

— Значить, ти від мене відмовляєшся?

— Відмовляюся від того, щоб бути твоїм банкоматом!

Лариса пішла, грюкнувши дверима. Більше вона до батьків не зверталася. Зате поширювала серед знайомих розповіді про жадібних батьків, які кинули доньку в скрутну хвилину. І жодної подяки за роки підтримки…

***

Ця історія, як дзеркало, показує нам, що надмірна батьківська любов може стати ведмежою послугою. Адже, як кажуть, добра порада — краща за будь-який грошовий подарунок.

А як ви вважаєте, де та межа, за якою допомога перетворюється на безвідповідальність?