— Просто дивовижно: сидить мадам удома, а до неї приходять одразу обидві: няня, щоб займатися донькою, і помічниця, щоб посуд помити й речі розкидані зібрати й у прання віднести, — злиться літня жінка

— Я на власні вуха чула: Стас у мене саме був, подзвонив її старший, грошей попросив переказати. Стас відмовив, а потім подзвонила Люба з претензіями: чому він йому не переказав! — обурюється Марія Василівна в розмові з двоюрідною сестрою.

— Я вже взагалі мовчу про те, що її старшому вже 22 роки, час самому про себе дбати. Але ж він до мого сина взагалі жодного стосунку не має! У нього і в його брата є свій батько. Якщо вже такі нікчемні дітки вийшли, нехай рідного батька трусять!

— Стривай, — дивується сестра літньої пані. — А він у тебе хіба не розлучився з Любою? Мені здавалося…

— Ой, не питай, — махає та рукою. — Живуть уже давно кожен своїм життям, не розлучаються через онучку. Їй 11 років, вона прив’язана до батька й до матері. Син частенько ночує у своїй однокімнатній, але поки що все ще вдають, що в них сім’я.

— Та вже, попав він, як ти й казала, — хитає головою кузина. — Це треба, взяв та й одружився на двох чужих дітях, як то кажуть. Дотягнув їх до повноліття, а з нього все ще чогось вимагають! Добре Люба прилаштувалася, позаздриш просто.

Для Марії Василівни шлюб сина — болюче питання.

Станіславу 50 років, 17 років тому він одружився з Любою. Жінка на 9 років молодша, але на час укладення шлюбу в неї було вже двоє синів від першого чоловіка.

Одному було 5, другому лише 3 роки. Отримувала на дітей аліменти, жила з мамою, з якою вічно конфліктувала.

— Ти при своєму розумі взагалі? — пробувала говорити синові Марія Василівна. — Двох чужих дітей годувати й ростити зібрався? Дівчат навколо немає? Добре було б один, але тут — двоє!

Син махав рукою, мовляв, це його справа. До того ж питання «прогодування» гостро й не стояло: у Станіслава був свій невеликий бізнес.

Він на час одруження з Любою встиг купити трикімнатну квартиру, а ще була спадкова однокімнатна від бабусі. Твердо сказав мамі, що прогодує.

Марія Василівна сперечатися не стала, хоча невістку так і не прийняла, не змирилася.

Люба симпатична, але якась порожня. І діти… Марія Василівна щоразу напружувалася, коли син заїжджав до неї в гості з чужими хлопчиками, а ті кликали його татом.

Рідний батько, перший чоловік невістки, справно платив аліменти, але не рвався виховувати дітей. Незабаром одружився ще раз, у новій сім’ї з’явилися одна за одною три доньки.

Ось такий дітолюбний трапився чоловік. Не до синів. А можливо, справа і в Любі.

— Мені здається, що прибирала вона квартиру самостійно від сили кілька разів, — згадує Марія Василівна. — Одразу в чоловіка помічницю по господарству затребувала. Уяви, мені 75 років, але я досі сама лад підтримую, а тут — служниця в молодої жінки! І потім, то працювала, то не працювала. Сама сіла чоловікові на шию й ніжки звісила.

Ще однією претензією Марії Василівни до невістки було те, що та не поспішала навіть обговорювати планування їх спільної дитини.

Багато років тягнула, пояснюючи, що втомилася з хлопчиками, що хоче дати їм підрости.

Марія Василівна почала вже потай сподіватися, що синові це все набридне, що він розлучиться. Знайде нормальну жінку й заведе діточок із нею вже.

Але…

Люба, мабуть, цей варіант розвитку подій теж передчувала, і 11 років тому народилася Ганночка — онучка Марії Василівни.

Теж довелося похвилюватися: матір із невістки була ніяка. Старші її діти на головах ходили, сухою їжею харчувалися. З донькою до материнства Люба ставлення не змінила.

Марія Василівна частенько забирала онучку до себе, коли вона підросла, та й у дівчинки незабаром з’явилася няня, яку теж оплачував чоловік.

— Просто дивовижно: сидить мадам удома, а до неї приходять одразу обидві: няня, щоб займатися донькою, і помічниця, щоб посуд помити й речі розкидані зібрати й у прання віднести, — злиться літня жінка.

Останніми роками, щоправда, Люба працює, няні вже немає, квартиру прибирає періодично жінка, що приходить, платять їй разово.

У Станіслава останніми роками бізнес іде не дуже, та й у стосунках між подружжям давно з’явилася спочатку тріщина, а потім і прірва.

Здається, вони вже й одне від одного не приховують, що в нього хтось є, у неї хтось є. Періодично ночують в одній квартирі, кудись разом виходять із донькою.

Марія Василівна вважає, що й старші діти в невістки якісь легковажні.

— Бабуся їхня, мати невістки, пішла з життя два роки тому, — продовжує жінка. — Відселила їх Люба в її квартиру, мовляв, нехай привчаються до самостійності. Мені до того, як живуть чужі онуки — байдуже. Але чому мій син має двох здоровенних лобів годувати й одягати?

Старший син невістки покинув інститут пару років тому, продовжує жити, не навчається, працює теж десь разово: сьогодні ситий, а завтра — видно буде.

Середній поки що навчається на денному, підробляти й не думає.

Аліменти на них давно вже ніхто не платить. Щоправда, перший чоловік невістки допомагає середньому, бо вважає, що оскільки старший не навчається, то й допомагати йому нема чого.

— Правильно, до речі, вважає, — киває кузина Марії Василівни. — Але ж вони разом живуть, якщо в одного гроші є, то й другий поїсть те, що брат купить.

— Ага. А ще Люба буквально вимагає у Стаса на них гроші, як з’ясувалося. Іноді вимагає на доньку, а віддає синам. І сім’ї-то вже немає, так, безглуздя якесь.

— І не давав би! — Останнім часом і не дає, каже, що старшому давно час ділом займатися, як і Любі, — посміхається Марія Василівна.

— Тільки ти довіку не здогадаєшся, що вона тепер Стасу пред’являє!

— І що ж?

— При мені сказала, що це Стас її дітей такими виростив, отакої! Мовляв, сам виховав, сам і тягни! А я казала: нічого немає гіршого, ніж узяти на себе відповідальність за чужих дітей, тим паче при такій безвідповідальній матусі! Ех, не слухають сини матерів вчасно…

Стас, попри мудрі материнські застороги, взяв на себе непосильний тягар відповідальності за чужу родину, сподіваючись на любов. І тепер, коли прийшли зрілі роки, прийшли й претензії: той, хто сідає на шию, рідко встає сам.