— Просто я вже з дому вийти не можу, — каже Валентина чоловікові, — щоб не зіткнутися або з твоєю колишньою дружиною, або з її матір’ю. Мені фізично погано через їхні погляди. У нашому магазині минулого разу перед ними обома стояла, спиною відчувала їхню злість

— Донькою Люба мені, звісно, не стала, але стосунки в нас були цілком нормальні. І зараз нормальні, що нам ділити? Вона виховує мого онука, я хочу бачити, як він росте!

Маргарита Матвіївна розмовляє з подругою, з якою зазвичай вечорами прогулюється в старому парку неподалік будинку.

Жінки вже на пенсії, дач немає, одна відрада — пройтися, попліткувати. Але сьогодні обговорюють не плітки, а те, що відбувається зараз у родині сина Маргарити Матвіївни.

Синові Володимиру 37 років, 10 років тому одружився вперше. Дитині від того шлюбу зараз 8 років. Жив Володимир із першою дружиною Любою у своїй власній двокімнатній квартирі, що була придбана ще до шлюбу.

Маргарита Матвіївна зі своїм колишнім чоловіком теж була в розлученні, і коли він пішов з життя, під час поділу майна син отримав частину грошей: спадок ділили між новою дружиною та Володимиром.

Чоловік уже працював, тож вирішив взяти двокімнатну квартиру в іпотеку. Трохи додала й мати, та ще й пощастило: приятелька Маргарити Матвіївни продавала житло в сусідньому під’їзді й при продажу поступилася — ремонт у квартирі був не дуже хороший, та й так, по-дружньому.

Володимир виплатив іпотеку за три роки, підробляв у таксі, щоб раніше погасити, потім привів до себе Любу. Люба — теж сусідка, з будинку навпроти.

Наче й виросли разом, але ніколи між ними не було романтичних стосунків, а тут — на тобі! Одружуються!

Люба ніби й спокійна, й побутом займалася, і зі свекрухою — чемно, і дитину йому подарувала.

Але Маргарита Матвіївна почала помічати, що шлюб сина стрімко котиться до розлучення. Ніхто нікому не зраджував, просто не зійшлися характерами, і, коли Люба вийшла з декретної відпустки, було вирішено розлучатися.

Перша невістка пішла жити до матері, у тієї трикімнатна квартира, старший син із сім’єю жив окремо. Володимир брав участь у вихованні дитини, аліменти за судом Люба не стягувала — він так їй гроші переказував, навіть більше, ніж вона б отримала за виконавчим листом.

Маргарита Матвіївна теж з онуком часто бачилася і бачиться. І з садочка іноді забирала, і на лікарняних сиділа з хлопчиком, якщо хворів не важко, але в дитячий колектив із нежиттю ж не поведеш малюка: інші матусі одразу здіймали скаржаться.

І до школи-зі школи вона зі свахою онука водить поперемінно: сваха продовжує працювати, влаштувалася консьєржкою, працює змінами.

Півтора року тому Володимир привів до матері знайомити свою нову жінку — Валентину. Познайомилися, ніби теж непоганою здалася. Пів року прожили разом, потім син із нею розписався, бо вона вже була при надії, зараз у Маргарити Матвіївни є ще й онучка, два місяці нещодавно виповнилося.

— І ось ця «нібито нічого» Валентина почала активно качати права, — продовжує Маргарита Матвіївна. — А що, дитина є, думає, що заміжжям утвердилася міцно.

— З тобою не ладнає? — уточнює подруга з розумінням.

— Зі мною, якраз, усе рівно. Я не лізу, поки не попросять допомоги, не набридаю, порад не давала ніколи. Пані тепер різко розлюбила місце свого проживання. Вимагає продати квартиру чоловіка й купити в іншому районі, ось так!

— Оце так, це що ж? Дошлюбне своє треба буде перетворити на спільне? — посміхається приятелька.

— Ні, у нас не через це проблеми. Вона навіть готова шлюбний договір перед угодою підписати, що не претендує ні на що, що нове житло буде цілком і повністю оформлене на сина, готова навіть, щоб на мене, а я потім би синові дарчу написала. Просто для неї принципово — виїхати з цього району, — відповідає Маргарита Матвіївна.

Валентина наполягає на переїзді навіть не через близькість до свекрухи, і туди, де живуть її батьки, не хоче теж.

Не принципово, готова в будь-який район столиці, але подалі від того, де зараз живе. Хоча й її робота, і робота Володимира — тут, поруч, пішки 15 хвилин, а це для Києва взагалі шикарний варіант.

— Просто я вже з дому вийти не можу, — каже Валентина чоловікові, — щоб не зіткнутися або з твоєю колишньою дружиною, або з її матір’ю. Мені фізично погано через їхні погляди. У нашому магазині минулого разу перед ними обома стояла, спиною відчувала їхню злість.

Ледь дірку не пропалили. А повернулася — обпекла руку окропом. Випадковість? А в ліфті ми з донькою на 3 години застрягли після ще однієї такої зустрічі, це теж випадковість?

Усі слова Володимира про те, що з першою дружиною вони розлучилися за взаємною згодою, отже, колишній немає жодного сенсу бажати зла Валентині й дивитися на неї якось не так — порожній звук.

Молода мати заявляє, що не хоче жити як у селі, щоб кожен її крок обговорювався, щоб за спиною язиками ляскали: у чому одягнена, куди ходила, що купила, о котрій вийшла і повернулася.

— Не хочу й усе. Ти можеш зробити так, щоб мені було спокійніше? У мене й молока вже майже немає, а все через нерви, — вимагає друга дружина.

— А про те, що чоловікові на роботу добиратися буде незручно, вона не думає, — злиться Маргарита Матвіївна.

— Звісно, їй найближчі три роки вдома сидіти, це він їздитиме світ за очі! А за три роки можна й нову роботу знайти, ближче. І на машині синові їздити зовсім не варіант — далеко, затори, незручно й дорого. Це я не кажу про те, що він у квартиру свою багато вклав і сил, і праці. А нову знову ремонтувати? На що, якщо Валентина в декреті?

Є і ще один важливий момент: зараз Володимир часто бачиться з сином, хлопчик за батьком сумує, тягнеться до нього. Можуть увечері вийти погуляти, разом зайти до Маргарити Матвіївни.

А якщо переїдуть син із новою дружиною, то дай бог, раз на тиждень батько із сином і бачитимуться. І то — з Валентини станеться знайти приводи, щоб чоловіка до дитини від першого шлюбу відпускати рідше.

— Загалом, мовчазне протистояння починається, — вважає Маргарита Матвіївна. — Тисне й тисне. Я якось сказала, що на роботу буде незручно їздити йому, та й сина рідше бачитиме, так мені було сказано, щоб я в її справи не лізла, мовляв, чоловік підлаштується з роботою, а сина відвідуватиме одночасно з візитами до мене.

Єхидно так ще: «Авжеж не забуде Володя про маму». Ось так. Син переїжджати не хоче, не знаю, у що все це ще виллється.

Як вважаєте, чи варто Володимиру піддаватися на тиск дружини, адже це може негативно вплинути на стосунки з першим сином?