— Приходить у гості, наїсться донесхочу, а потім самоуправством займається в моїй хаті! — Бідкалася жінка. Викидає мої сімейні реліквії і наводить свої порядки! Маю я право злитися? Навіть чоловік вважає поведінку своєї матері «турботою» — мені ж прикро

— Приходить у гості, наїсться донесхочу, а потім самоуправством займається в моїй хаті! — Бідкалася жінка.

Викидає мої сімейні реліквії і наводить свої порядки! Маю я право злитися? Навіть чоловік вважає поведінку своєї матері «турботою» — мені ж прикро.

З такого, сповненого роздратування і відчаю діалогу, почався допис героїні на форумі. Але найцікавіше — це фінал цієї історії.

Про все по черзі.

Авторка допису, Ірина, розповіла, що її свекруха, жінка енергійна й владна, приходить до них на обід кожної неділі. І поки Ірина метушиться біля плити, готуючи частування, свекруха методично й цілеспрямовано «покращує» її помешкання.

— Усе почалося з нешкідливих, на перший погляд, дрібниць, — писала Ірина. — Вона могла переставити настільну лампу або перекласти книжки на столі. Робила «правильно» й «зручно» на її думку.

Я мовчала. Скаржитися на такі речі здавалося мені дріб’язковим, я не хотіла роздувати скандал на порожньому місці.

Але апетити свекрухи зростали. Не зустрічаючи відсічі, вона перейшла до більш масштабних перетворень.

— Нещодавно вона вирішила, що мої речі в шафі висять не так, — з гіркотою ділилася Ірина. — І, поки я займалася готуванням, вона самовільно витягла всі сукні та блузки й повісила їх, як захотіла. Сказала, що моя «система не має жодного сенсу», а її — «очевидно, краща».

У підсумку я потім цілу вічність не могла нічого знайти, бо в мене був свій, звичний спосіб організації.

«Допомога» свекрухи не обмежувалася чимось одним. Вона бралася за все, що, на її думку, лежало «не на своєму місці».

— Одного разу я залишила на дивані гору чистої, випрасуваної білизни, щоб розібрати її пізніше, — згадувала Ірина. — Повернувшись із кухні, я виявила, що свекруха вже все «склала». Звучить заманливо, правда? Але не тут-то було!

Вона все розклала по шухлядах, але абсолютно неправильно. Робочі сорочки чоловіка опинилися в моїй шухляді!

Шкарпетки дітей перемішалися з моїми футболками, а мої документи якимось дивом опинилися в шухляді з кухонними рушниками. Це був не просто безлад. Це було схоже на суцільний гармидер.

Але те, що переповнило чашу терпіння Ірини, став їхній останній недільний обід. Повернувшись у вітальню з тацею, вона застала свекруху біля своєї книжкової полиці.

Та з діловим виглядом «наводила лад», викидаючи у сміттєвий кошик те, що вона назвала «старими, непотрібними журналами».

В Ірини всередині все обірвалося. Це були не журнали.

— Це були картки з рецептами моєї покійної бабусі, які я зберігала у спеціальних підставках, схожих на журнальні, — писала вона. — Більшість із них були написані її рукою. Це була єдина пам’ять, яка в мене від неї залишилася.

Тут Ірина не витримала.

Вона підбігла, вихватила з рук свекрухи свої скарби і попросила її припинити чіпати й пересувати її речі.

— Я пояснила їй, що це не сміття, а дуже дорогі для мене рецепти, — розповідала Ірина. — Але вона тут же стала в оборонну позу. Почала кричати, що вона просто «хотіла допомогти», що мій дім «потребує порядку», і що я «невдячна».

Найобразливіше було те, що чоловік, який став свідком цієї сцени, цілковито став на бік своєї матері.

— Він сказав, що я повинна цінувати її турботу і допомогу в прибиранні, — з відчаєм закінчувала свій допис Ірина. — Тепер свекруха зі мною не розмовляє, вважає себе ображеною. А чоловік певен, що я була грубою і не виявила належної вдячності за її «старання». Дівчата, розсудіть, хто з нас має рацію.

Ірина вже ділилася своїм наболівшим на жіночому форумі, але там табори порадників розділилися. Більшість коментаторів на форумі одноголосно стали на бік Ірини, засудивши і свекруху, і, особливо, її чоловіка.

Але вона все таки зробила трохи по своєму. І можливо ця розповідь когось надихне, або допоможе відстояти власні кордони! Знову про свекрух, але вже як є! Це одвічна проблема більшості жінок. На жаль.

Табір «Свекруха — тиран, чоловік — недотепа»:

— Ірино, та ваша свекруха — гостя у вашому домі. Вона не має жодного права нічого переставляти і, тим більше, викидати без вашого прямого дозволу. Це не допомога, це захоплення території та пасивна агресія! А чоловік ваш, вибачте, просто мамин синочок, який боїться слово впоперек їй сказати.

Табір «Поговоріть із чоловіком»:

— Вам треба серйозно поговорити з чоловіком. Пояснити йому, що це не просто «допомога», а систематичне порушення ваших особистих кордонів. Запитайте його, чи сподобалося б йому, якби ви прийшли до його матері й почали все переставляти на свій смак. Іноді таке просте запитання ставить усе на свої місця.

Табір «Відплата — страва, яку подають холодною»:

— Розмови тут не допоможуть. Вони обидва вважають, що ви не маєте рації. Потрібно діяти їхніми ж методами. Прийдіть до неї в гості й «допоможіть» їй так само, як вона вам. Тільки так вона зрозуміє, як це дошкуляє.

Ірина довго не з’являлася в темі, а за тиждень повернулася з новим повідомленням. І воно було сповнене стриманого, але явного тріумфу.

«Дівчата, дякую всім за поради, — написала вона. — Особливо за ту, де пропонувалося відповісти їй тією ж монетою. Я довго думала і вирішила, що це єдиний спосіб донести до неї свою думку.

Учора свекруха, мабуть, вирішивши, що я “охолола” і “все зрозуміла”, запросила нас на обід. Я з радістю погодилася.

І ось, поки вона метушилася на кухні, збираючи на стіл, я пройшла до її свята святих — у вітальню, де вона проводить більшу частину свого часу. І… зробила невеличке прибирання».

«Я не стала нічого викидати, я ж не вона, — з іронією продовжувала Ірина. — Я просто трохи “оптимізувала простір”. Її улюблений пульт від телевізора й окуляри для читання я акуратно поклала на найдальшу й найвищу полицю книжкової шафи, за стос старих книжок.

Пару книжок, які лежали в неї на приліжковому столику, та її улюблену кофтину, яка завжди висіла на спинці стільця, я дбайливо прибрала у велику порожню коробку з-під пилососа, що стояла в кутку. Ну і ще пару дрібниць поховала в найбільш несподівані місця».

Коли ми сіли за стіл, і вона, за звичкою, потягнулася за окулярами, щоб розгледіти етикетку на пляшці, і не знайшла їх… треба було бачити її обличчя! Почалася паніка. Де окуляри? Де пульт?

Я сиділа з найбільш невинним виглядом. А потім, коли вона вже була на межі істерики, я сказала:

— Мамо, не хвилюйтеся. Я просто трохи допомогла вам із прибиранням, поки ви були зайняті. Навела лад. Ви ж самі кажете, що це так важливо.

Був скандал. Гучний.

З криками та звинуваченнями. Але знаєте, що найголовніше?

Здається, до неї нарешті дійшло. Дійшло, як це — коли хтось господарює у твоїй хаті, чіпає твої речі й вирішує за тебе, де їм місце. Чоловік, до речі, сидів червоний як рак і слова не міг вимовити.

Звісно, я їй усе віддала. Але, сподіваюся, більше вона ніколи не доторкнеться до жодної речі без мого дозволу.

***
Ця історія є чудовим прикладом того, як пасивна агресія і порушення особистих кордонів можуть отруїти сімейні стосунки.

Героїня довго терпіла, але втрата пам’ятних реліквій стала каталізатором, який змусив її діяти.

Найдієвішим виявився асиметричний метод: поставити кривдника на своє місце, змусивши його відчути ситуацію на власній шкурі.

Чи вважаєте ви «теорію відплати» у таких ситуаціях виправданою, якщо вона єдиний спосіб донести думку, або все ж варто було наполягати на прямій розмові з чоловіком? І чи усвідомить свекруха свій урок, чи це лише тимчасовий перепочинок?