— Привітав – йди. Яка я тобі Танька… Мені ніколи. Я чекаю на гостей. — А ось як, значить. Може, гостя чекаєш? І хто він? – запитав Ігор

Таня прожила з Ігорем п’ять років, але так і не дочекалася пропозиції вийти за нього заміж. Дівчина була чудовою господинею, дуже любила чистоту. А ще лагідною та ніжною.

Але останнім часом відчула охолодження між ними. Точніше, холодніше ставав Ігор, часто бував не в настрої і не хотів спілкуватися.

Як тільки повечеряє, йде до телевізора дивитися черговий фільм. На ніжність Тані казав, що втомився і хоче побути на самоті.

— Слухай, Іро, — радилася Таня з сестрою, — що це може бути? І почалося таке до мене вже майже два місяці.
— Ви що, не спите разом? – Запитала сестра.

— Зрідка, але стосунки від цього майже не покращуються, — відповіла Таня, — чого я тільки не робила: і пироги, і вечеря при свічках, а в нього все одно настрою нема. Розлюбив? Як ти гадаєш?

— А ти як відчуваєш: чи є в нього інша? – Запитала Іра.
— А де мені знати? Ні, начебто. Після роботи додому приходить. Але мені від цього не легше.

— Зустрічатися він може й удень із кимось. Наприклад, у обідню перерву чи на роботі — задумливо сказала Іра, — а чому б тобі не поговорити з ним? Зрештою, ви не чоловік та дружина. Можливо, він вважає, що має право гуляти, шукати собі іншу.

— Ти думаєш? – очі Тані наповнилися сльозами. – Як так можна? Адже я йому нічого поганого не зробила.

— Ну, перестань плакати. Ти в нас дівчина гарна, господиня, чоловіка собі знайдеш, доки молода. Я б на твоєму місці не терпіла, а з’ясувала все відверто. Краще гірка правда, ніж невідомість.

Увечері того ж дня Таня після вечері сказала Ігореві:

— Якщо я тобі набридла, то йди. Я тебе тримати не стану, хоч і кохаю, як і раніше.
— З чого це ти взяла? – почав Ігор, але замовк, побачивши сльози, що хлинули по щоках Тані.

— Ну, ще, сцен мені тут не вистачало… — Ігор занервував і почав збирати сумку. Таня стояла шокована. Вона й подумати не могла, що її хлопець, її чоловік, хоч і неофіційний, так одразу зірветься тікати від неї.

А він збирав одяг, недбало кидаючи згладжені сорочки та футболки в спортивну сумку. Потім одягнувся і не обернувшись, почав відчиняти двері.

— Ігоре! – не витримала Таня. – І це все? І ти мені нічого не скажеш? П’ять років нашого життя.
— А що казати, ти ж сказала вже все. Ти все зрозуміла. Так, ми більше не кохаємо одне одного.

— Ти більше не кохаеш… — виправила його Таня. Але Ігор виходив у коридор. Таня вибігла за ним:

— У тебе інша? Так? Чому ти не сказав мені? – крикнула вона йому, поки він йшов вниз сходами.

— Ні, нікого немає. Просто… ти – мій учорашній день. Розумієш? Немає кохання. Ось і все. Розумієш? – відповів Ігор.

— Учорашній день? – Таню захлиснули настільки образливі слова. Вона задихнулася, як від ляпаса і втекла до квартири.

— Учорашній день… як поношену сукню скинув і витер ноги. П’ять років молодості… — дівчина не могла прийти до тями. Вона, починаючи розмову з Ігорем, сподівалася, що все-таки помиляється, що, можливо, у нього щось не гаразд на роботі, у душі, а вона допоможе йому впоратися. А тут – вона – вчорашній день.

Таня захворіла. На лікарняному вона лежала з температурою і ледве могла ходити. Стрес їй не давав навіть мислити чітко та ясно. Перед очима стояв Ігор, що складав речі в сумку, його байдуже обличчя, ніби вона перед ним у чомусь була винна.

— Ну, знаєш, Танька, ти давай не лякай батьків і мене, годі сумувати. Так, і таке буває. Навколо і всюди. Не ти перша, не ти остання, — казала їй кожну телефонну розмову Іра, — я ось до тебе прийду, і ми зробимо генеральне прибирання. Ні, краще ремонт. Це найкращий засіб від суму.

— Ірочко, дякую… — посміхалася Таня, — ти найкраща моя сестра та подруга.

Сестри переклеювали шпалери в кімнатах, змінили штори, а на кухні з’явився новий посуд.

— Ну як? Гарно так! – Сміялася Іра, – З новим ремонтом в нове життя. І не думай сумувати. Треба радіти, що всі живі та здорові. А решта – дрібниці життя.
Таня кивала, погоджуючись і ставила перед сестрою черговий шедевр – пиріг із капустою.

— Тепер ти мене відгодовуватимеш своїми пирогами? – Сміялася Іра, їла другий шматок, – а я згодна. Дієта зачекає. Ти розумниця і господиня, люба моя. Не сумуй.

Таня не одразу звикла до нового порядку у своєму житті. Щоб заповнити порожнечу, вона стала ходити до спортзалу та басейну, а сестра запрошувала її на спектаклі їхнього драмтеатру.

Два роки пролетіли в турботах та на роботі. Таню підвищили на посаді. У їхньому редакторському відділі з’явилися нові люди, а вона побувала на семінарах в обласному центрі та надихнулася роботою ще більше.

У її житті з’явився Сергій, скромний місцевий поет, який іноді друкував свої вірші у їхній газеті. Худий, в окулярах, у поношеному старомодному костюмі, він почав приходити в редакцію частіше, і завжди намагався поговорити з Танею. Нарешті він вирішив запросити її в кафе нібито послухати його нові вірші.

— Розумієте, Тетяно, ваша думка мені особливо важлива, — соромлячись казав він, — ви чудовий фахівець і просто хороша людина.
— Звідки ви знаєте? – засміялася Таня.

— Я по очах бачу… — усміхався Сергій. — То ви згодні мене послухати?

У кафе вони сиділи ввечері майже дві години. Час пролетів непомітно. Таня відкрила у собі поета, з приголомшливими ліричними віршами.

— Але як ви вмудряєтеся в такі вірші ще вплітати і гумор? – Дивувалася Таня, –Тепер я ваша прихильниця. Приносьте вірші. Друкуватимемо. Треба б і про книгу подумати.

— Дякую вам, Тетяно. Тільки я не через книгу і публікації в газеті до вас ходжу. Розумієте? – він зніяковів, але продовжив, дивлячись у свій пошарпаний зошит із віршами, – ви не просто для мене товариш, ви чарівна жінка… І, якщо можна… я міг би сподіватися на зустрічі?

Таня мовчала. Вона відчувала почуття Сергія давно. З перших зустрічей із ним у редакції. Та це було помітно й для всіх присутніх.

Сергій робився схожим на велику незграбну дитину, коли бачив Таню і йшов їй назустріч, не помічаючи інших. Їй спочатку було смішно бачити це, вона посміхалася, від чого її блакитні очі світилися теплими іскрами.

Коли Сергія не було кілька днів, Таня згадувала про нього і думала, куди ж пропав цей смішний та добрий талант. А зараз у цьому кафе, після його слів, їй так захотілося притулитися до нього, щоб потонути в його затишних обіймах, щоб зробити його щасливою.

Вона підняла на нього очі і він, мабуть, прочитав її думки, бо взяв її руку і почав цілувати долоню.
— Сергію… Ми не повинні поспішати. Треба перевірити… — думки Тані почали плутатися від палкої ніжності Сергія.

— Все як ти скажеш, Тетяно. Чи можна на «ти»? – Сергій здавався абсолютно щасливим.

— Можна… Сергію.
Через місяць гулянь та зустрічей, Таня запросила Сергія до себе додому. Було свято 8 березня. Вона з настроєм сервірувала стіл в білому фартуху під улюблену музику.

У двері зателефонували. «Трохи раніше» — подумала Таня, глянувши на годинник. Але пішла відчинити двері. На порозі стояв Ігор із букетом квітів.

— Ти? – здивовано сказала Таня, — Не чекала.
— Може, запросиш зайти? – Усміхаючись запитав Ігор, вручивши Тані букет, — подобріла … не впізнати.

— Ти чого прийшов? – Занервувала Таня. На свій подив, вона анітрохи не відчула в собі залишок від минулого кохання. Тільки здивування.
— Привітати. Ми ж не зовсім з тобою чужі люди, — відповів Ігор, заглядаючи в кімнату, — у тебе гості? Пирогом твоїм капустяним, як пахне, Танька…

— Привітав – йди. Яка я тобі Танька… Мені ніколи. Я чекаю на гостей.
— А ось як, значить. Може, гостя чекаєш? І хто він? – запитав Ігор.

— Так, чекаю гостя. Він гарний чоловік і кохає мене, — сказала Таня. – А хто він? Мій завтрашній день…

— Злопам’ятна ти. Навіть не спитала, як я і що. Де був ці роки?
— А мені це не цікаво. Ти мені тоді теж нічого пояснювати не став. Просто пішов. От і прощавай.

Таня виштовхнула Ігоря в коридор і зачинила двері. Вона стояла в передпокої, вгамовуючи серце, що колотилося.

— Ось принесло ж. Міг би все зіпсувати. Третій рік пішов, як не бачилися, і не чула про нього нічого. А тут… з’явився, – прошепотіла Таня.

Ігор спускався сходами, а назустріч йому піднімався худорлявий чоловік у окулярах з букетом мімоз. Він був щасливим та посміхався. Ігор провів його поглядом, зупинившись на сходах. Сергій зателефонував Тані. І був зустрінутий радісним вигуком.

«От він який, твій завтрашній день… Нічого особливого», — подумав Ігор і вийшов з під’їзду. За ці два роки він поміняв трьох коханок, але жодна з них не стала йому по-справжньому близькою та коханою.

Все було не те. Ігор почав випивати і вирішив ніколи не одружуватись, щоб залишатися вільним. Але щастя йому це не додавало. «Нічого,— думав він,— все ще попереду. Мені тільки тридцять років, а жінок навколо багато…»

А Таня та Сергій зіграли весілля, гуляли всім відділом редакції.
— Не було щастя, та нещастя допомогло, — шепнула на вухо нареченій сестра Іра, — якби не пішов тоді Ігор, ти не зустріла б Сергія. А він тебе так кохає! Очей не зводить. Цінуй це, Таню.

За рік Таня народила сина. Сергій був на сьомому небі від щастя. Тепер його вірші стали ще більш проникливими, сповненими радісних сонячних нот та любові.