Приїхали дочка та зять мене привітати, а я злягла з високим тиском, вони замість побути зі мною або хоча б викликати швидку, поїхали до друзів святкувати, дочка сказала, що нічого страшного зі мною не трапиться, а у швидку викликати марно, навіть не зателефонувала ні на другий, ні на третій день спитати, як я почуваюся

Виростила доньку одна із дев’ятирічного віку. Вона росла слухняною і люблячою, і навіть після заміжжя залишилася такою. Я для неї завжди на першому місці була. Тепер розумію, що через це розвалився її шлюб.

Після розлучення, дочка почала займатися у психотерапевта, там познайомилася з чоловіком, набагато старшим за неї, вийшла заміж. Він теж психотерапевт за фахом, мабуть, через його поради дочка віддалилася від мене, та настільки, що може зателефонувати раз на місяць, а до себе не запрошують. Бачимося з дочкою на нейтральній території, та й то не часто, але обов’язково в присутності її чоловіка.

Перед Новим роком приїхали мене привітати, а я лягла з високим тиском. Вони замість побути зі мною або хоча б викликати швидку, поїхали до друзів святкувати. Дочка сказала, що нічого страшного зі мною не трапиться, а у новорічну ніч швидку викликати марно.

Навіть не зателефонувала ні на другий, ні на третій день спитати, як я почуваюся. Коли я зателефонувала їй, вона сказала, що це у мене такий спосіб маніпуляції, а не хвороба, тому вона і не переживала.

Мені дуже гірко та прикро. Чим я заслужила таке ставлення до себе? Це її чоловік, психолог, встановив для нас такі обмеження, а дочка його слухає.

Але дзвінок не займає так багато часу, тим більше для рідної матері можна виділити п’ять хвилин на день. Шкода, що вона в мене одна, то хоча б ще був син чи дочка, з якими можна було б нормально спілкуватися.