Родове прокляття, карма, спадковість, можете називати це як завгодно, але все у нашій родині повторюється по колу, ми з сестрою виросли у сім’ї, де батькам було на нас просто байдуже, але нам не хотілося потрапляти до притулку, тому ми всіма силами створювали ілюзію доброї родини для сусідів

Родове прокляття, карма, спадковість, можете називати це як завгодно. Але все у нашій родині повторюється по колу. Ми з сестрою виросли у сім’ї, де батькам було на нас просто байдуже. Випивка були для них важливішими і дорожчими за дітей. Але нам не хотілося потрапляти до притулку, тому ми всіма силами створювали ілюзію доброї родини для сусідів. Батьки не буянили, не водили компанії, тому приховати всі ці гуляння було просто.

Сусіди помічали, але не вважали, що це має якийсь регулярний характер. Плюс ми з сестрою були завжди одягнені та взуті, виглядали охайно, доглянуто. Ніхто й подумати не міг, що ми підробляємо, роздаючи флаєри, а потім ще до глибокої ночі розклеюємо оголошення. Приходимо, робимо уроки і лягаємо спати, прокидаємося за чотири години і йдемо до школи. У вихідні взагалі тільки спали і працювали, більше нічого. Але ж ми змогли залишитися в сім’ї, а значить, не дарма стільки намагалися

Після школи, я вступила до інституту та вилетіла на третьому курсі через те, що закохалася у молодого хлопця, дізналася, що чекаю дитину та у результаті залишилася з дитиною зовсім одна. Було дуже важко починати все з нуля, та ще й з дитиною на руках, я б і ворогові такої долі не забажала. На жаль, у нашій країні таке відбувається повсюдно. Думаю, якби знала, що він мене покине, то й не народжувала б так рано.

Моя сестра була на два роки молодшою. Я намагалася, щоб вона не повторила мою долю. Але, як часто буває, у нашому житті відбувається саме те, чого ми боїмося найбільше. Сестра закохалася у хлопця, теж дізналася, що чекає дитину та вилетіла з інституту за неуспішність на другому курсі. На восьмому місяці обранець її покинув, і вона залишилася сама. Так і вона стала мамою одиначкою, як колись я.

Наші життя буквально повторювали одна одною. Але була велика різниця. У моєї сестри дівчинка виросла здоровою та міцною, а моя дочка отримала вроджену хворобу, яка розвивалася швидкими темпами і не дала їй навіть дожити до двох років. Я після цього так і не наважилася завагітніти знову, та й чоловіка гідного не зустріла.

Наші батьки отруїлися паленими напоями, і ми з сестрою залишилися самі. Моя сім’я – це сестра з донькою та маленька могила на околиці міського цвинтаря. Я прийняла дочку сестри як власну, і ми обидві займалися її вихованням. Рита росла в достатку, я допомагала їм фінансово, та й сестра дуже добре почала заробляти, здобувши сучасну спеціальність.

Вона так хотіла, щоб донька ні чого не потребувала, але все одно все сталося так, як і у нас із сестрою, незважаючи на прекрасне дитинство, доросле життя у Рити почалося зарано. Але на відміну від нас із сестрою, вона жодного разу про це не пошкодувала або просто не вимовляла свого жалю вголос. Іноді ми обидві заздрили її завзятості та силі духу, вона вірила, що в усьому і завжди досягне успіху, якщо докладе максимум зусиль.

Рита займалася кінним спортом, добре вчилася, любила гімнастику, часто ходила у кіно і навіть вела відеоблог про сучасний кінематограф. Ми обидві сподівалися, що вона не повторить нашу долю і не зв’яже своє життя з хлопцем. Ще раз повторюся, що у житті завжди трапляється те, чого ми боїмося найбільше. На першому курсі університету Рита шалено закохалася та дізналася, що чекає дитину, народила на другому курсі. Моїми титанічними зусиллями вона не була відрахована тоді, а взяла академічну відпустку. У результаті цей хлопець її покинув, і племінниця залишилася самотньою матір’ю. Відчуваєте схожість подій?

Вона точно повторила наші з сестрою долі, навіть народилася теж дівчинка. Не залишалося сумнівів, що ця мала теж піде нашими стопами. Звичайно, Ріті було набагато легше. Вона мала маму і тітку, які допомагали фінансово, допомагали з дитиною і дали шанс хоча б доучитися і знайти нормальну роботу.

Але вона, як і раніше, живе одна з дитиною без чоловіка, хоч і заробляє пристойно. Ми з сестрою з’їхалися і живемо вдвох, так виявилося набагато легше, та й не так самотньо. Все одно ми не збиралися влаштовувати своє особисте життя.
Рита зараз вдарилася в кар’єру, і цілком віддає себе роботі, хоче досягти керівної посади вже до тридцяти і взяти на себе директорство.

Думаю, що з такими амбіціями та підтримкою у неї все вийде. Поліна росте жвавою та життєрадісною. Ми часто розмовляємо з сестрою про її майбутнє. Звичайно, плануємо все інакше, навіть хотіли всі разом закордон переїхати, але щось мені підказує, що ця мала повторить наші долі точнісінько, до ворожки не ходи! Я вже відчуваю гнівні коментарі з приводу того, що ми самі винні і таке інше. Але перш ніж звинувачувати людей, пройдіть їхній шлях у власних черевиках.