Родичі чоловіка мене не люблять і добре, якби в цьому була моя вина, але свекри зляться на мене за рішення чоловіка, справа в тому, що він уже був один раз одружений і після пережитого негативного досвіду більше не хоче мати дітей, за його словами, його колишня дружина різко змінилася після появи дітей

Родичі чоловіка мене не люблять. І добре, якби в цьому була моя вина. Але свекри зляться на мене за рішення чоловіка. Справа в тому, що він уже був один раз одружений і після пережитого негативного досвіду більше не хоче мати дітей. За його словами, його колишня дружина різко змінилася після появи дітей.

Він каже, що вона стала до нього холодна і кожне його слово її дратувало. Крім цього, дитина доставляла багато проблем. Спочатку не давала спати ночами, а потім не хотіла залишати батьків наодинці і постійно галасувала.

Загалом, після пережитого одного разу батьківства, мій чоловік вирішив більше ніколи не заводити дітей. Мені 33 роки, і я, в принципі, його підтримую. Я вже звикла, що вільний від роботи час можу присвятити лише собі. Гроші витрачаю на бажані поїздки та покупки.

Мені подобається це відчуття свободи та незалежності, тому в ролі матері себе уявити важко. Не приховуватиму, що періодично в мою голову закрадаються думки про те, що можливо варто народити малюка поки не пізно. Але навряд чи я колись буду готова втілити це в життя. Тому коли я зустріла свого майбутнього чоловіка і почула його думку, я змогла її прийняти і погодилася з ним на бездітний шлюб.

Його родичі абсолютно з цим не згодні. Колишня дружина мого чоловіка забрала дитину в інше місто і нікому з його родичів не дає з нею бачитися. Тому його мама та батько горять бажанням знову стати дідом та бабусею. А знаючи, що на сина тиснути марно, вони вирішили нервувати цим питанням мене.

Після того як ми одружилися, не проходить жодної зустрічі з родичами чоловіка, на якій вони не дорікнули б мені в бездітності. Його мама каже, що у небажанні сина мати дітей винна саме я. Мовляв, він бачить, що з мене хорошої матері не вийде.

А його сестра і зовсім відкрито називає мене «тимчасовою подружкою» і натякає на те, що справжнє кохання її брата все ще його десь чекає. Чоловік свариться з ними та намагається обмежити наше спілкування, але вплинути на поведінку рідні не може.

Я розумію, що це все дурна провокація і що не варто звертати на неї уваги. Але мимоволі замислююся: «А що, якщо вони мають рацію?». Аж справді він не хоче дітей саме від мене? Адже з минулою дружиною він якось погодився на дитину. Раптом із віком він передумає, а я вже не зможу йому народити, і він піде до молодої? Мене не лякає перспектива жити все життя лише для себе. Страшно тільки бути відданою коханою людиною.