Роки йдуть, а треба купити спільну квартиру, ми зараз винаймаємо житло просто, а ще треба забезпечити дітей, але свекруха щомісяця протягом двох років виманює в чоловіка гроші, через це ми не можемо до ладу назбирати навіть невелику суму, його зарплата постійно йде до мами, ось наведу приклад, а ви розсудите, може я не права, дзвонить мама і каже, що треба допомогти братові і дати грошей на операцію

Я боюся, що не витримаю і вижену свого коханого чоловіка до його матері. Я вже на межі і мої нерви не витримують. Я люблю свого чоловіка, дорожу їм, але більше так не можу.

Ми не молоді нам за 35 років, ми маємо дітей від колишніх шлюбів. Живемо разом 2 роки. Нам потрібно починати життя з нуля, він платить аліменти, а ще бере дитину до нас у вихідні. Я не проти, адже діти це головне в житті, як для мене.

Начебто все добре, ми дуже багато працюємо. Робота в обох дуже важка, фізично та морально. Ми розуміємо, що роки йдуть, а треба купити спільну квартиру. Ми зараз винаймаємо житло просто, а ще треба забезпечити дітей. Але його мати знає, скільки він заробляє, і щомісяця протягом двох років виманює в нього гроші.

Через це ми не можемо до ладу назбирати навіть невелику суму. Його зарплата постійно йде до мами. Ось наведу приклад, а ви розсудите, може я не права. Дзвонить мама і каже, що треба допомогти братові і дати грошей на операцію.

Брату, який ніколи йому нічим не допомагав, ні йому, ні матері. Він покірно дає грошей, залазить у борги, а живемо на мою зарплату, а зі своєю він гасить борг. Тільки віддав, мама починає ремонт і знову просить у нього грошей.

Мама доробляє ремонт і згадує, що треба пам’ятник батькові поставити, а до ремонту не пам’ятала, ремонт для неї важливіший був.

У результаті він ставить пам’ятник, який коштує великих грошей. Я за ці два роки жодного разу не тримала його цілої зарплати в руках, а якісь копійки після мами. Отримуємо ми однаково, але я не можу так більше, виходить, що все на мені. Я вже не витримую.