– Розумієш, Анжела знову на межі, вона дзвонила мені, – зітхнула Ніна Дмитрівна. – Ти пам’ятаєш, яку проблему пережила твоя сестра? Ми не можемо цього ігнорувати

– Мамо, вона просто знову маніпулює і привертає увагу, – мало не плакала Таїса, вчепившись рукою в лікарняне простирадло. – Ти приїдеш чи ні?

– Розумієш, Анжела знову на межі, вона дзвонила мені, – зітхнула Ніна Дмитрівна. – Ти пам’ятаєш, яку проблему пережила твоя сестра? Ми не можемо цього ігнорувати.

– Мамо, це було десять років тому, – зітхнула Таїса. – І зараз мені потрібна реальна допомога.

– Я намагатимусь заїхати до тебе цього тижня, – пообіцяла Ніна Дмитрівна. – Але, Таїсо, ти вже під наглядом спеціалістів. А Анжела зовсім одна, з дітьми, їй важче.

З дитинства Таїса була впевнена в тому, що її старша сестра, рідна тільки по матері, просто хитра маніпуляторка. Звичайно, спочатку їхні дитячі сутички були просто кумедними. Тим паче різниця між ними була невеликою – три роки. Але коли обидві дівчинки підросли, старша сестра почала просто нахабно звалювати свої витівки на молодшу. Це через неї Таїса все дитинство сиділа без кишенькових грошей. Анжела тягала гроші з батьківського гаманця і не забувала підкинути докази тієї, кого підставляла.

– Мамо, це не я, – плакала Таїса. – Питай Анжелу.

– Я розумію, ти хочеш вигородити себе, але перекладати все на сестру підло, – обурювалася Ніна Дмитрівна.

– Мамо, я нічого не брала, – ридала Таїса.

Але їй ніхто не вірив. А сестра ніби насміхалася, їй приносило задоволення виходити сухою з води. До середньої школи Таїсу всі вважали хуліганкою та обманщицею, а Анжеліку – зразковою дочкою та маминою гордістю. Все змінилося, коли її сестра завагітніла у двадцять років невідомо від кого, та ще й із соромом вилетіла з інституту.

Вдома сестра Таїси розіграла цілу сцену, звинувативши всіх довкола. Але Ніна Дмитрівна несподівано не купилася на хитрощі доньки. Вона була дуже сердита і не збиралася спускати Анжелі її поведінку.

– Який сором, – схопилася Ніна Дмитрівна. – Від кого ти вагітна взагалі? Хто тато?

– Мамо, я не говоритиму, – обурилася Анжеліка. – Це моя особиста справа.

– Звичайно, а годувати зайвий рот тепер мені! – сварилася Ніна Дмитрівна. – Та ще й без батька дитина ростиме. Гірше ти просто не могла вчинити. Адже я думала, що це Таїса – сором для сім’ї.

– Подивимося, що буде, коли вона підросте, – хмикнула у відповідь старша дочка.

– Зваж, якщо не скажеш, хто батько, будуть проблеми, – попередила доньку Ніна Дмитрівна. – Я ще завтра в деканат з’їжджу, все дізнаюся точніше. Напевно, там багато чого розкажуть про твою поведінку.

Анжеліка лише похмуро посміхнулася, а потім вирушила до їхньої із Таїсою кімнати. Молодша сестра не була рада її поверненню. Втім, цього разу Анжеліка не шкодувала. З усмішкою, дивлячись на двері, вона запила якусь пігулку водою і лягла спати. А на ранок у будинку вже почався переполох – Анджела втратила дитину. Зрозуміло, всю провину вона звалила на інших – цього разу на матір.

Минуло вже десять років, але нічого не змінилося. Ніна Дмитрівна, як і раніше, переживала перед цією обставиною. А Анжеліка не втомлювалася матері про це нагадувати. І навіть коли торік Таїса купила матері путівку до санаторію, старша дочка зіпсувала тій увесь відпочинок, попросивши негайно повернутися.

– Я не впораюся сама, – зітхала вона в слухавку. – Накочують важкі спогади. Навіть не можу дивитися на дітей, відразу підходять погані думки. Адже їх могло бути четверо.

– Анжело, але ж минуло стільки років, – зітхнула Ніна Дмитрівна, яка щойно повернулася з басейну. – Настав час це пережити і йти далі.

– Ну звичайно, інші матері на твоєму місці так ніколи б не вчинили, – продовжувала тиснути Анжеліка. – Взагалі, відпочинку та відновлення в цій сім’ї набагато більше гідна я. Але моїй сестриці про це подумати було слабко.

– Але ж путівку Таїса подарувала мені на день народження, – зітхнула Ніна Дмитрівна.

– А могла б і про сестру подумати, – обурилася Анжеліка. – Просто Таїса – егоїстка.

Ніна Дмитрівна вже наступного дня повернулася, забувши про відпочинок. Адже вона мала знову замолювати гріхи перед старшою дочкою.

Втім, це не завадило Анжелі за ці десять років двічі вийти заміж та народити трьох дітей. Зараз вона жила на аліменти. І поводилася з матір’ю як з особистою хатньою робітницею, незмінно нагадуючи їй про той випадок із коли не стало дитини. Ось і сьогодні, коли Таїса потрапила до лікарні, зʼївши несвіжі суші в кафе, Анжеліка виявилася важливішою. Вона подивилася на телефон і роздратовано набрала номер старшої сестри.

– Тобі обов’язково потрібно відволікати всю увагу на себе?

– А що таке? – посміхнулася Анжеліка. – Мамочка не сіла біля твого ліжка? Який жаль, правда? Ось тільки в мене сьогодні побачення, тож нехай їде і сидить з онуками.

– Тобі взагалі нормально живеться з такими принципами? – Поцікавилася Таїса. – Адже навіть із втрати дитини зробила концерт. Хоча я взагалі не впевнена, що ти була вагітна.

– Дарма сумніваєшся, – несподівано відверто сказала Анжеліка. – Ось тільки матуся наша і справді до втрати дитини непричетна. Я сама ухвалила таке рішення. Але їй про це знати зовсім необов’язково.

– Значить, ти тоді не дарма прийняла щось, – згадала Таїса. – Але навіщо тоді стільки років викликаєш у матері почуття провини?

– А що я, маю отримати від неї за виліт з інституту? Ну вже ні, – засміялася Анжеліка. – Усі повинні танцювати під мою дудку, шкода, з тобою ці номери вже не проходять.

– Мені твоїх фокусів у дитинстві вистачило, – просто відповіла сестрі Таїсі.

Після цієї розмови їй стало дуже неприємно. За два дні Таїсу виписали. Мама вмовила її деякий час пожити у батьківській квартирі, під наглядом.

На той час у Таїси було своє житло – два роки вона доглядала стареньку бабусю, маму батька, паралельно навчалася в коледжі. І бабуся заповіла внучці житло, сама вона пішла з життя минулого року. Вся рідня визнала, що це цілком справедливо. Звичайно, крім Анжеліки, та була незадоволена, адже у цьому житті хоч щось отримали інші.

Але поки що Таїса була надто слабка, щоб залишатися без нагляду. Тому вона влаштувалась із зручністю в ліжку. І попросила маму приготувати щось легке. Ніна Дмитрівна з радістю погодилася. Але потім знову пролунав дзвінок від старшої доньки. І жінка зазбиралася йти.

– Таїсо, сама довариш супчик, – запропонувала вона, – Потрібно бігти. У Анжеліки знову щось сталося, доведеться посидіти з дітьми.

– Мамо, а може, вистачить вже піддаватися на її маніпуляції? – образилася Таїса. – У тебе, взагалі-то, дві дочки, а не одна.

– Але я така винна, Анжеліка досі не оговталася, – зітхнула Ніна Дмитрівна.

– Вона просто насміхається з тебе, – не витримала Таїса, а потім без сил упала на подушки. – Не розумієш, так? Народити дітей, двічі виходити заміж ця давня проблема Анжелі щось не завадила. Та вона все моє дитинство тебе обманювала, звалюючи свої витівки на молодшу сестру.

– Ти несправедлива, – відмахнулась Ніна Дмитрівна. – Правильно Анжеліка каже, що сестра їй заздрить.

– Було б чому, – відмахнулась Таїса. – Гаразд, мамо, я зрозуміла, завтра поїду до своєї квартири, не буду без причин своєю присутністю тут нашу принцесу дратувати.

– До речі, про це, – раптом заговорила Ніна Дмитрівна. – Анжеліка вважає несправедливим, що бабуся свою квартиру заповіла тобі. Їм з дітьми вона була б потрібніша. А ти можеш жити тут. Можливо, перепишеш квартиру на сестру, їй дорого обходиться знімати.

– Як цікаво, – посміхнулася Таїса. – А нічого, що бабуся мені була рідна по батькові, тоді як Анжелі вона взагалі ніхто. У сестри своя рідна є. І я на її спадок не претендую.

– Але ж ми цілком могли б жити разом, – запропонувала Ніна Дмитрівна. – Адже Анжеліка і справді живе на орендованій.

– Хай переїжджає сюди, – зітхнула Таїса. – Знаєш, мамо, я вважаю за краще далі нездужати у себе вдома.

– А як же суп, – згадала Ніна Дмитрівна.

– Можеш доварити та відвезти його коханій дочці, – відмахнулась Таїса. – Я якось обійдуся, напевно Анжеліці суп потрібніший.

Вона справді зібралася і викликала таксі. Таїса зрозуміла, що мати ніколи не почує її аргументів. Вона повністю перервала спілкування з Анжелікою. Ніна Дмитрівна такого вчинку доньці не оцінила. Вона вважає, що Таїса підло вчинила із сестрою. І все ще сподівається переконати молодшу дочку у тому, що та має виправити цю помилку.

Світлана роздратовано потерла скроні. Голова стала важка, варто було Ігореві згадати свою рідню.

Взагалі спочатку у них склалися непогані відносини. Світлану завжди привітно приймали, мати Ігоря вічно метушилася зі своїми пирогами і пончиками, прагнучи догодити майбутній невістці.

Але дівчині всі ці харчові радощі були непотрібні. Прагнучи зберігати точену фігурку, вона завжди відмовлялася від випічки та майонезних салатів. Як не дивно, вся рідня, включаючи самого Ігоря, була досить стрункою. Хоча на такому куховарстві вони вже мали б у двері не проходили.

На весіллі простодушні батьки Ігоря навіть хотіли закотити бенкет прямо у себе в будинку, особисто наготувати різні смаколики. Але Світлана, пам’ятається, відмовилася від цієї ідеї. Ще чого не вистачало! Вона мріяла влаштувати гарне весілля, романтичне, з вишуканими частуваннями в дорогому ресторані. На щастя, Ігор душі не чув в нареченій, і заробляв дуже непогано, навіть для запитів Світлани.

Оселилися молоді у квартирі нареченого. Світлана виявилася гарною господинею, акуратною. Вдома в неї завжди панували порядок та затишок. І холодильник ломився від корисної їжі. Ігор був невибагливий у їжі та тішився всьому, що готувала кохана дружина.

Все в їхньому житті було добре. Окрім родичів. Світлани батьки жили далеко, приїжджали дуже рідко, лише великі свята. А от батьки Ігоря мешкали зовсім поруч і часто заглядали.

То батько був проїздом із дачі та притягав черговий мішок із картоплею. То свекруха заходила побалакати “за життя” і з собою обов’язково брала щось зі своїх закруток. Світлана не любила всі ці солені огірки, помідори, домашні салати. Краще б свекруха, що корисне принесла. Он, у сусідньому кафе готують чудові роли. Але ні, знову якісь банки.

А ось Ігор радів, як дитина.

– Світланко, давай картоплі насмажимо? Мама ікру передала, уявляєш? З кабачків!

“Боже, знову”, зітхала дівчина і вирушала на кухню смажити цю картоплю, дбайливо очищену чоловіком.

Світлана намагалася м’яко донести до Ігоря, що всі ці дари від рідні їм зовсім не потрібні. Але безглуздо.

А ще в Ігоря була сестра – класична невдаха. Працювала у школі, поралася з молодшими класами. В особистому житті їй завжди не щастило, на роботі платили мало, і всі дорогі речі діставалися в подарунок. Звісно ж від брата. Світлана зовні намагалася підтримувати видимість добрих стосунків, але Олена, судячи з усього, відчувала неприязнь до себе, і в гості ніколи не заходила, стикалася з братовою дружиною лише у батьків.

Однак найгірше було з грошовим питанням. Зарплата Світлани у сімейному бюджеті, звичайно, була присутня, але чисто номінально. Як правило, вона йшла на оплату походів дівчини в басейн, до косметолога, візажиста та перукаря. За все інше платив Ігор. І постійно допомагав рідним.

То була потрібна кругла сума, бо батьки занедужали, то в їхньому домі доводилося оновлювати дах, то новий котел купувати, то ще з якимось ремонтом допомагати. А три місяці тому Ігор подарував батькам на Новий рік путівку. На чудовий південний курорт! Коли самі вони провели святкові вихідні у власній квартирі, бо Ігор примудрився під Новий рік занедужати.

Потім родичі, що посвіжіли та відпочили, радісно ділилися враженнями, а невістка закипала від невдоволення. Такі витрати діяли на Світлану гнітюче. Висловлювати щось чоловікові вона не хотіла. Адже, зрештою це його гроші. Ще вирішить, що вона жадібна та сварлива жінка. Але негатив збирався і нікуди не йшов. Дівчина подумки вважала, скільки всього вони могли б купити собі на ці гроші. Ставало дуже сумно.

Вона не раз намагалася м’яко натякнути чоловікові, що допомога рідні – це, звісно, чудово, але розміри допомоги можна було б і обмежувати.

І ось знову… Мало того, що вони купу грошей витратили на новорічні подарунки, то тепер Ігор вирішив, що на наступний день народження сестри треба подарувати щось, що запам’ятовується.

– Ювілей, кругла дата! Не кожного року людині 35 виповнюється, – пояснював Ігор.

– На Новий рік був набір дорогої косметики, – сухо зауважила Світлана. – Що тепер буде? Новий телефон?

– Звідки ти дізналася? Читаєш мої думки, – Ігор із посмішкою поцілував дружину.

А Світлана буквально втратила дар мови. Несподівану премію чоловіка вона хотіла витратити на інші цілі!

Вперше вони посварилися. Ігор і чути не хотів ні про яку економію на рідні. Вони ж зі Світланою добре живуть, ні в чому собі не відмовляють, грошова подушка є. Чому не допомагати рідним людям, якщо є така нагода? Адже батькам Світлани він теж не економив на подарунках та допомозі.

– Це інше! – З перекошеним обличчям вигукнула Світлана. – Мої батьки люди похилого віку, а на твоя сестра сама може заробити!

– Треба ж, яка ти, виявляється, – кинув Ігор, взяв куртку і вийшов із квартири.

“Нічого, нічого”, подумала Світлана. “Пройдеться і охолоне. Досить, набридло благодійниками працювати!”

Але минула година, дві, а чоловік усе не повертався. І Світлана почала серйозно турбуватися. Його мобільний залишився на столі, дзвонити не було куди. Через п’ять годин дівчина не витримала і почала обдзвонювати всіх родичів і знайомих. Але ніхто нічого не знав.

“Сталося щось погане” – крутилася в голові Світлани одна єдина думка. “Це я своєю злістю його довела. Боже, аби все було в порядку!”

У порядку не було. Обдзвонивши всіх і всі служби, Світлана з’ясувала, що з чоловіком сталася біда, коли він переходив дорогу. Ігореві дісталося. Він був у палаті. Дні летіли, як у поганому сні.

Грошова подушка, наявності якої так раділа Світлана, розтанула на очах. І на процедури, і на все інше довелося платити, і багато платити.

І тут сталося те, чого дівчина зовсім не чекала. Коли гроші закінчилися, всі наступні витрати взяли родичі Ігоря. Батьки оформили кредит, сестра віднесла до ломбарду усі подаровані братом прикраси, вкладалася і своєю невеликою зарплатою.

Світлані було дуже соромно, вона не знала, як дякувати родичам, яких зовсім недавно поливала брудом у сварці з чоловіком. Та й у всіх проблемах винною вона вважала лише себе та свій егоїзм.

Спільні зусилля не пройшли даремно: Ігорю стало краще. З дружиною вони помирилися давно, і тема рідні тепер якщо й піднімалася, то лише в хорошому ключі. Тепер Світлана погоджувалася з чоловіком: родичі – це дуже важливо.