— Розумні люди, — сказала невістка. — Перед пенсією глобально намагаються ремонт у квартирі зробити, комунікації замінити, якщо старі, плитку, підлогу. Бо знають — на пенсії доходи скромні, і не буде вже грошей. І заощадження собі роблять, щоб було на чорний день. А у вас що? Попереду пенсія маячила, а ви останнє не на лікування зубів витратили

«Знаєш, рік мама хворіла, я виснажилася до краю, — ділиться Віра Федорівна з подругою. — Узимку її не стало, а мені просто необхідний був відпочинок».

— Мала повне право, — киває подруга. — Ти ж на свої гроші собі відпустку влаштувала, не в кредит брала.

— Еге ж, тільки тепер мене цими грішми добряче так «уткнули», — невесело посміхається Віра Федорівна.

— Хто?

— Як думаєш? Рідна невістка! Мовляв, чого це я не зробила ремонт перед пенсією, та навіщо у відпустку поїхала, замість того, щоб про зуби подбати. Так і сказала, що треба було заощаджувати й відкладати, а я, бачте, лише «розмотувала»…

— Я просто вражена, Віро, якщо чесно, — в подруги аж очі округлилися. — Це ж треба, яка відверта нахабність! І ти промовчала, синові нічого не сказала?

— Сказала, син вибачився за свою Світлану. Але ж осад залишився! І що далі — я тепер теж думаю. Ніби я чекала, що отак вийде з тією пенсією. Знаєш же, що я на неї взагалі не збиралася…

Вірі Федорівні майже 60 років, три місяці тому її «провели» на заслужений відпочинок. Точніше, піти з роботи жінку змусило нове керівництво, де вона пропрацювала майже 20 років.

Бувають такі ситуації, коли простіше піти, ніж піддаватися тому тиску. У них за рік пішли всі пенсіонери, Віра Федорівна трималася найдовше, але й вона здалася — здоров’я дорожче.

Хоча могла б іще попрацювати кілька років, сподівалася поповнити свою схудлу заначку, підготуватися до пенсії, назбирати «жирку», який добряче розтрусила останніми роками. Але людина, як то кажуть, планує, та не все від неї залежить.

Тепер Вірі Федорівні залишається шукати якусь підробіток або терпіти.

Підробіток, звісно, буде не надто вигідний, але що робити. На важку працю вона в 60 років теж не може піти: прибирати у промислових обсягах чи сидіти на касі змінами — вже важкувато.

На сина ж, як виявилося, надія доволі сумнівна.

Але найбільше жінці образливо, що свою заначку вона здебільшого розтрусила саме на сім’ю сина, точніше, на розв’язання їхнього житлового питання. Його і невістки.

Нехай власник і син, але Світлана ж живе і всім користується, а тут такий докір кинула.

Синові Віри Федорівни 35 років.

Вони з ним недовго жили на території чоловіка та батька — розлучилися, коли хлопчикові було 5 років, і повернулися до трикімнатної квартири Віри Федорівниної мами.

Коли син зібрався одружуватися, мама й бабуся порадилися та й розміняли трикімнатну: собі взяли двокімнатну, а синові виділили гроші на купівлю однокімнатної квартири. Було це 9 років тому.

Віра Федорівна завжди непогано заробляла, вдавалося й відкладати.

Три роки тому, коли невістка вийшла з декрету, Віра Федорівна подумала й запропонувала синові: він продає свою однокімнатну, вона додає грошей, і син купує двокімнатну.

Єдиною умовою було правильне оформлення, щоб нерухомість повністю належала синові.

— Бо це справедливо, — вважає жінка. — Невістка ані копійки в нерухомість не вклала. Ах, штори купувала та посуд? А, вибачте, їсть вона з чого? І потім, живе на всьому готовому, вже на штори можна й витратитися.

Син зі Світланою оформили все так, як хотіла Віра Федорівна, двокімнатну купили й переїхали туди.

Свекруху Світлана дуже дякувала, мовляв, у синочка з’явилася своя кімната, квартира простора, світла, ми без боргової кабали, «дякую, мамо, від щирого серця».

Незабаром після переїзду сина з сім’єю стало відомо про хворобу мами Віри Федорівни. Людина літня, так, але жити хочеться в будь-якому віці.

Залишки накопиченого майже повністю пішли на мамине лікування: обстеження, аналізи, пошуки варіантів, де хоча б спробують допомогти.

Потім пів року Віра Федорівна розривалася між роботою та домом, де хворіла мати.

Минулої зими мами не стало. Коли Віра Федорівна справила вже і сороковини, то зрозуміла, що вона просто катастрофічно виснажена — і фізично, і душевно. Хотілося просто приходити з роботи й лежати, уткнувшись обличчям у стіну.

Подруга тоді порадила: бери путівку і їдь у санаторій десь в Карпатських горах, підлікуєш нерви, зміниш обстановку, прийдеш трохи до тями.

Віра Федорівна так і вчинила: за мамою залишилася невелика спадщина, гроші на рахунку, купила путівку, оформила санаторно-курортну картку, і в червні поїхала відпочивати.

Так, на роботі вже тоді все було складно, але жінка просто не мала ресурсу, щоб нормально жити, ще трохи, і, здавалося, зламається сама остаточно.

Повернулася відпочила, посвіжіла, словом, відпустка пішла на користь. Прожила літо й початок осені, навіть спокійніше сприймала те, що на роботі коїлося, а потім довелося звільнятися.

Одразу після цього «полетів» зубний міст, потім рвонуло там, де не чекала: прорвало сантехнічні труби, затопила сусідку знизу.

Поповнити заощадження не вийшло, там тепер тільки на чорний день, а не на покриття збитків сусідки й не на власні новенькі зубні протези. Розсудила: вона ж не сирота, у неї є син, якому вона дуже навіть багато допомагала.

Пішла в гості, вдома була й невістка, поділилася, попросила про допомогу.

— Напевно, у сина є заощадження, — вважає Віра Федорівна. — Та йому б і кредит можна було взяти. Обоє працюють, боргів немає, та й я колись квартиру синові купила, не одразу, але ж двокімнатну! Нехай і частково моя мама гроші від своєї трикімнатної вклала, але ж ця трикімнатна була моїм спадком!

А почула жінка від невістки невдоволене зауваження, мовляв, знала, що на пенсію піти рано чи пізно доведеться, а не подбала про себе, розтрусила накопичення, тепер у сина жебракує.

— Розумні люди, — сказала Світлана. — Перед пенсією глобально намагаються ремонт у квартирі зробити, комунікації замінити, якщо старі, плитку, підлогу. Бо знають — на пенсії доходи скромні, і не буде вже грошей.

І заощадження собі роблять, щоб було на чорний день. А у вас що? Попереду пенсія маячила, а ви останнє не на лікування зубів витратили, а на відпочинок махнули! А що тепер? Тепер вам син винен?

Син на Світлану прикрикнув, а Віра Федорівна встала й пішла, плакала всю зворотну дорогу додому, було так образливо.

У неї тих заощаджень було… і на ремонт, і на нову квартиру, і на санаторій щороку.

А тепер, на думку невістки, вона гроші в сина клянчить?

📝 Підсумок від редакції
Ця історія — гіркий приклад того, що дарованому коню в зуби не дивляться, але декому здається, що вони мають на те повне право.

Віра Федорівна, виснажена горем і хворобою, використала свої чесно зароблені гроші на відпочинок, аби просто вижити й не зламатися.

А у відповідь від невістки, яка живе у квартирі, придбаній значною мірою за гроші свекрухи, отримала холодний докір.

Як ви вважаєте, чи варто взагалі вкладати власні заощадження у житло дорослих дітей, якщо вони не мають жодного внеску? І що цінніше: відпочинок для виснаженої душі чи накопичення на новий зубний протез?