— Що ви робите, Маріє Костянтинівно? Для торта ж є спеціальна лопатка, або, на худий кінець, звичайний ніж! — Ой, подивіться на неї, принцеса заморська! — свекруха смачно облизала палець і потягнулася за другим шматком. — Усе життя так їли, і ніхто ще не вмер. Руки в мене чисті, я їх он об халат витерла

— Руками швидше, чого ти кривляєшся, теж мені панянка знайшлася! — гримнула Марія Костянтинівна, розмазуючи масляний крем по тарілці голими пальцями.

Наталя завмерла, відчуваючи, як до горла підкочується нудота.

— Що ви робите, Маріє Костянтинівно? Для торта ж є спеціальна лопатка, або, на худий кінець, звичайний ніж!

— Ой, подивіться на неї, принцеса заморська! — свекруха смачно облизала палець і потягнулася за другим шматком. — Усе життя так їли, і ніхто ще не вмер. Руки в мене чисті, я їх он об халат витерла.

Наталя подивилася на засмальцьований халат свекрухи, вкритий плямами всіх можливих кольорів веселки, і гидливо відсунула свою тарілку.

— Я не буду це їсти. Це просто негігієнічно.

— Мамо, що тут трапилося? — на кухню зайшов Андрій, тягнучи носом солодкий аромат випічки.

— Та ось, дружина твоя знову носом крутить! — заголосила Марія Костянтинівна, миттєво роблячи з себе нещасну жертву. — Я ж старалася, торт робила, а вона, бачте, гидує. Як вискочка остання поводиться!

— Наталю, ну ти чого? — Андрій невдоволено глянув на дружину. — Подумаєш, руками поклала. Мама ж від щирого серця. Досить конфліктувати на порожньому місці.

— На порожньому місці?! Андрію, твоя мати не миє руки після вулиці та туалету й лізе ними в спільну тарілку!

— Не починай, — різко відрізав чоловік. — Мати в мене одна, а дружин може бути скільки завгодно. Не хочеш — не їж, нам більше дістанеться.

Наталя вийшла з кухні, відчуваючи, як усередині все просто вигоряє від пекучої образи та цього вічного, липкого відчуття тотальної несправедливості.

Минув рік, але в їхньому домі не змінилося абсолютно нічого. Андрій і далі щиро вірив, що затишок з’являється сам по собі, за помахом чарівної палички, а Наталя продовжувала свою нескінченну війну з неохайністю чоловіка та періодичними набігами свекрухи.

— Наталочко, ну виручай! — Аркадій Миколайович, її начальник, благально склав руки. — Відрядження на місяць, у філію. Більше просто нікому поїхати, ти ж у нас найдосвідченіший юрист.

— Місяць в іншому місті? — Наталя на мить замислилася.

Думка про те, щоб хоч на трохи вирватися з цього нескінченного коловороту брудних шкарпеток і вічних претензій, здалася їй просто райською.

— І житло хороше оплатимо, і преміальні будуть такі, що на нову машину вистачить, — додав начальник, бачачи її вагання.

Удома цю новину зустріли в багнети.

— І що я буду їсти весь цей час?! — обурився Андрій, спостерігаючи, як дружина акуратно складає речі у валізу.

— Андрію, тобі вже тридцять років. Невже ти не в змозі зварити собі макарони чи посмажити яєчню?

— Не вмію. І взагалі, це суто жіночий обов’язок. Ти їдеш, кидаєш мене напризволяще!

— Замов доставку їжі. У нас у районі повно закладів.

— Це дорого! І порції там маленькі, я таким не наїдаюся. І взагалі, я тільки домашнє люблю.

Наталя захряпнула валізу і подивилася на чоловіка довгим, неймовірно втомленим поглядом.

— І який у тебе план?

— Нехай моя мама поживе тут, поки тебе не буде, — бадьоро, ніби щойно придумав геніальний хід, видав Андрій.

У Наталі всередині все похололо. Вона з жахом згадала минулий приїзд свекрухи: жирну кірку на плиті, яку вона потім відмивала три дні, і крихти, що хрустіли під ногами навіть у їхній спальні.

— Ні, Андрію. Тільки не це. Я категорично не хочу, щоб вона хазяйнувала на моїй кухні.

— Це і мій дім теж! — спалахнув чоловік. — Мама приїде, і крапка. Їй на пенсії нудно, а мені допомога потрібна. Не будь такою егоїсткою!

Місяць пролетів як один день. Наталя щиро насолоджувалася тишею, ідеальною чистотою готельного номера і цікавою роботою. Але все колись закінчується.

Вона вирішила не попереджати Андрія про точний час свого повернення. Надворі лив як із відра дощ, таксі висадило її біля під’їзду, і Наталя, тягнучи важку валізу, піднялася на свій поверх.

Тільки-но вона відчинила двері, як у ніс ударив важкий, задушливий запах чогось смаженого, прілого і застояного.

— Треба ж попереджати, коли приїжджаєш! — замість звичайного «привіт» вигукнув Андрій, побачивши дружину на порозі.

Він мав пом’ятий вигляд, був одягнений у розтягнуту футболку з яскравою плямою від якогось соусу.

— Взагалі-то, я до себе додому приїхала, — холодно відповіла Наталя, проходячи в передпокій.

І тут вона завмерла. У коридорі стояв якийсь чужий старий шкап, якісь клунки, перев’язані мотузками, і ціла гора картонних коробок.

— Що це за звалище? Що ви тут влаштували? — Наталя вказала на коробки.

— А, це ми… перестановку вирішили зробити, — Андрій якось неприродно заметушився, намагаючись спиною загородити прохід до кімнати.

— Хто це «ми»?

З кімнати, важко човгаючи по ламінату, вийшла Марія Костянтинівна. На ногах у неї були улюблені пухнасті капці Наталі, які та купувала собі в дорогому бутику за шалені гроші.

— О, Наталка приїхала! — пробасила свекруха. — А чого ж не подзвонила? Ми б хоч підмели… може.

— Доброго дня, — Наталя ледве стримувала себе, щоб не зірватися. — Ви чому в моїх капцях? І що тут роблять усі ці чужі речі? Ви хіба не на тиждень приїхали погостювати?

— Ну як тобі сказати, дитино… — свекруха по-господарськи сперлася на одвірок. — У сестри Андрійка, Вітки, великі проблеми. Приїхали вони з чоловіком і дитиною в мою квартиру, Вітька он роботу шукає. Місця там мало, от я і вирішила — поживу поки в сина. Все одно ж ти у своїх роз’їздах вічно.

— І довго ви плануєте тут «пожити»?

— Ну, поки Вітька на ноги не стане. Місяць, може, півроку. А що таке? Тобі шкода для матері чоловіка кутка в хаті?

Наталя подивилася на Андрія. Той боягузливо відвів очі.

— Наталю, ну мама ж не винна, що в сестри зараз такі труднощі. І взагалі, у неї серце слабке, їй спокій потрібен. Хай живе, нам що, місця мало?

Життя швидко перетворилося на справжнє пекло. Марія Костянтинівна поводилася так, ніби ця квартира належала їй по праву народження.

Наступного ранку Наталя зайшла на кухню і з жахом виявила, що її новенька, блискуча індукційна плита вкрита товстим шаром пригорілого молока і застиглого жиру.

— Маріє Костянтинівно, ви ж обіцяли витирати плиту відразу після готування! — скипіла Наталя.

— Ой, та ну тебе, не розвалиться твоя плита від того, — відмахнулася свекруха, зосереджено копирсаючись у зубах сірником. — Я он млинців напекла, Андрійко ж любить. Даремно ти вчора не скуштувала.

— Я бачила, як ви їх смажите! Ви перевертаєте їх залізною виделкою, ви ж подряпали мені все антипригарне покриття на дорогій сковорідці!

— Раніше на чавунних сковорідках усе життя смажили — і горя не знали, — пробурмотіла жінка. — Розвела тут стерильність, як у морзі. Тьху!

Увечері скандали набирали нових обертів.

— Андрію, чому твої брудні шкарпетки валяються просто під обіднім столом? — питала Наталя, ледь переступивши поріг після важкого робочого дня.

— Мама сказала, що прибере пізніше, вона серіал дивилася, — ліниво відповідав чоловік, навіть не відриваючи очей від комп’ютерної гри.

— А сама ти що, переломишся підняти? — долинав із сусідньої кімнати голос свекрухи. — Дружина повинна чоловікові затишок створювати, а ти тільки гавкаєш із порога, як собака!

Наталя зайшла у ванну і побачила, що її улюблений дорогий рушник для обличчя валяється мокрий на підлозі, і ним, судячи з усього, витирали калюжу після душу.

— Це була остання крапля, — прошепотіла вона, дивлячись на своє бліде відображення в дзеркалі. — Більше ні дня я тут не залишуся.

Увесь наступний тиждень Наталя була підозріло тихою і спокійною. Вона допізна затримувалася в офісі, а приходячи додому, мовчки йшла у свою спальню. Андрій і його мати вже було вирішили, що «норовлива дівка нарешті змирилася і підкорилася».

У суботу ввечері, коли вся «мила родина» зібралася вдома, Наталя накрила стіл.

— О, невже сьогодні нормальна вечеря? — Андрій задоволено потер руки, дивлячись на рум’яну запечену курку.

— Хочу вас усіх дуже порадувати, — почала Наталя, присідаючи на самий краєчок стільця.

— Тобі що, зарплату підняли? — одразу ж пожвавився чоловік. — А то он у мами зуби зовсім погані, треба б нові вставити…

— Ні, Андрію. Ще крутіше. Пам’ятаєш моє відрядження? Мені запропонували там посаду заступника директора філії. На постійній основі. З наданням хорошого службового житла.

На кухні запала мертва тиша. Марія Костянтинівна так і завмерла з недожованим шматком курки в роті.

— І що? Ти, звісно ж, відмовилася? — запитав Андрій, нахмуривши брови.

— Я погодилася. Завтра вранці в мене потяг. Квиток в один кінець.

— У сенсі — в один кінець?! — Андрій аж поперхнувся. — А як же я? А наша сім’я? Ти що, мене кидаєш?

Наталя тепло усміхнулася. Вперше за дуже довгий час це була щира, по-справжньому легка усмішка вільної людини.

— Знаєш, Андрію, якби мені запропонували це хоча б пару років тому, я б, напевно, ще сумнівалася. Плакала б у подушку, думала, як же ти тут бідненький без моїх домашніх котлет… Але цей останній місяць остаточно розплющив мені очі.

— Ти сім’ю на кар’єру проміняла! — раптом верескнула свекруха, з силою грюкнувши долонею по столу. — Я завжди знала, що ти пуста баба, без душі і без серця!

— Сім’ю? — Наталя спокійно перевела погляд на Марію Костянтинівну. — Сім’я, шановна, — це там, де тебе цінують і поважають. А тут я була лише безкоштовною прибиральницею і куховаркою. Ви перетворили мою чисту квартиру на справжнісінький свинарник. Ви безсоромно спите на моїй білизні, їсте з мого посуду і при цьому ще й примудряєтеся мене брудом поливати.

— Наталю, охолонь, не гарячкуй, — Андрій спробував узяти її за руку. — Ми все виправимо, чесно. Мама завтра… завтра ж усе прибере.

— Ні, Андрію. Мама завтра залишиться тут повноправною господинею. А я їду туди, де люди цінують мій професіоналізм і де в моїй чистій ванній більше ніколи не валятимуться чужі брудні панталони.

Наталя пішла в кімнату і рішуче дістала вже зібрану валізу. Вона застебнула блискавку і сіла зверху, щоб перевірити, чи все помістилося.

— Тобто ти це все серйозно? — Андрій стояв у дверях спальні, маючи розгублений і якийсь жалюгідний вигляд. — Ось так просто візьмеш і підеш?

— Не просто, Андрію. Ой як не просто. Я йшла до цього рішення дуже довго і болісно. На розлучення подавай сам, мені тепер усе одно. Квартира ця — моя, куплена ще до нашого шлюбу, тож рівно за місяць я виставлю її на продаж. У вас є рівно тридцять днів, щоб знайти собі нове житло.

— Як це на продаж?! — кулею вилетіла в коридор свекруха. — А ми куди підемо?! Нам же нікуди йти! У Вітки чоловік роботу ще не знайшов, ми туди не помістимося!

— А це вже суто ваші проблеми, — Наталя спокійно одягла пальто. — Андрію, ну от, тепер тобі є кому готувати смачненьке. Мама ж тебе голодним нізащо не залишить. Правда ж, Маріє Костянтинівно? Ви ж так любите балувати свого синочка млинцями на чужих сковорідках.

Свекруха почала істерично кричати щось про страшні прокляття і «бумеранг», який обов’язково повернеться і вдарить по голові, але Наталя її вже не слухала.

— Цю ніч я спокійно проведу в готелі, — сказала вона чоловікові, міцно беручись за ручку валізи. — Ключі залишу он там, на тумбочці. Прощавай, Андрію. Щиро сподіваюся, що ви з мамою будете дуже щасливі у своєму затишному хаосі.

Вона вийшла з квартири, і звук важких дверей, що зачинилися за нею, здався їй найпрекраснішою музикою у світі. Надворі все ще накрапав дощ, але повітря здавалося незвичайно свіжим, чистим і наповненим свободою.

Попереду був ранковий потяг, нова, омріяна посада і квартира, у якій тільки вона сама вирішуватиме, де лежатимуть шкарпетки і яким саме ножем різати торт.

Знаєте, історія Наталі — це класичний, гіркий приклад того, як побутова несумісність і повна відсутність підтримки з боку чоловіка стають тією самою останньою краплею, що руйнує все.

Коли чоловік сліпо обирає сторону матері, відверто ігноруючи елементарний комфорт і почуття власної дружини, такий шлюб просто приречений. Адже чистота в домі — це не просто відсутність пилу на полицях, це, перш за все, символ взаємної поваги та визнання особистих кордонів іншої людини.

А як ви вважаєте, чи мала свекруха хоч якесь моральне право встановлювати свої порядки в чужому домі? І чи правильно вчинила Наталя, обірвавши все одним махом?