— Що ж ти наробив, виродку? — голосно запитала вона сина. — Я знаю, що в цьому винен тільки ти, я ж бачила, останнім часом у вас щось відбувається… — мати розплакалася. — А ти, матір, не кричи на мене. Якщо так любиш свою Оксанку, забирайся разом із нею. Не потрібні мені твої нотації в моєму домі. Я можливо скоро й хату продам

— Микола заявився під ранок. Оксана так і не лягла спати тієї ночі. Сиділа біля вікна кухні й дивилася, як розсіюється над полем ніч, клапті туману розповзаються в різні боки. Все думала, куди ж поділася їхня любов із Миколою?

— Ми ж були закохані один в одного й думали, що по-справжньому. Гуляли допізна за селом, бігали по полю й збирали ромашки. Після школи навіть разом на фермі підробляли. І ніколи Микола не думав про багатство, навіть із рідного села не хотів їхати, — думала Оксана.

Ще з вечора вона вирішила, що піде з дому. Свекруха лягала рано.

— Навіть і не знаю, як сказати свекрусі, що йду я від них. Вона найдобріша жінка, і душі в мені не чула, завжди називала донечкою. Тільки от куди мені піти? — переймалася вона.

Оксана вирішила твердо піти від чоловіка, причиною їхніх скандалів і образ був азарт Миколи, він програвав усі гроші.

Дружина спочатку не знала й не здогадувалася, і не могла зрозуміти, що ж діється з ним.

Чоловік став злим, роздратованим, зривався на крик, вимагав грошей. Часто мотався до районного міста навіть на вихідних. Оксана вже подумала було, що чоловік знайшов іншу жінку, але придивившись до нього, зрозуміла — справа не в жінці, тут щось інше.

— По роботі їду до міста, — казав він дружині, збираючись у вихідний.

— Що ж це ти й на вихідних працюєш? — запитувала дружина, і підозрювала в чомусь…

Розкрилося все випадково.

Повезли якось на вихідний на базар молоко, сметану та кількох кроликів на продаж. Продали все швидко, а Микола сказав:

— Дай мені грошей, та не скупись! Акумулятор треба купити на машину, давай, скільки там у нас вийшло?

Оксана віддала йому більшу частину грошей, а сама вирішила сходити до магазину, прикупити дещо для господарства, раз уже опинилися на великому ринку.

Великий магазин був неподалік від ринку, коли виходила з нього, раптом побачила навпроти через дорогу чоловіка, він вийшов із якоїсь будівлі, немов звідкись із підвалу, придивилася й прочитала вивіску, до неї тут же дійшло, що чоловік — гравець.

Про це вона вже чула в селі, деякі жінки скаржилися, що чоловіки все тягнуть із дому й програють.

— Невже Микола мій захопився такою справою? Не дай Бог! А з іншого боку, що йому там робити? Тепер мені стало зрозуміло, куди спливають наші грошики, він усе програє.

Злющий став, навіть на матір кричить, не кажучи вже про мене. Випивати почав, приходить після роботи пізно.

Микола побачив, що дружина його «розкусила».

— Ось чим ти, виходить, займаєшся? — запитала впритул дружина. — А я все голову сушила, що з тобою сталося. Тепер мені все зрозуміло. Так і знай, піду я від тебе, якщо не кинеш гроші на вітер спускати. Мені не потрібні твої мільйони. У золоті ніколи не купалася й не мрію. Просто хочу жити спокійно…

— Налякала! Та йди собі на всі чотири сторони. Я все одно виграю, потім ще шкодуватимеш, що пішла… — грубо кричав чоловік на всю вулицю.

— Не переживай, приїдемо додому, речі зберу й піду, — відповіла рішуче дружина.

Наступного дня вона потайки від свекрухи зібрала свої речі, не знала, як сказати їй, що йде від них, та й мати не знає, чим займається її син.

— Як вона переживе це зі своїм характером, — думала Оксана. — Що сказати їй, навіть і не знаю… Добре хоч дітей поки в нас немає з Миколою. Мабуть, Бог поки не хоче послати мені дитину.

Та й простудилася я тоді сильно, правда, лікар сказала, що все нормально буде, все поправимо, і з часом стану я матір’ю. За свекруху переживаю, а сама навіть і не знаю, куди податися.

Батька мого, після того як не стало матері, забрав до себе старший брат в інше село, а хату вони продали. Можна, звісно, до брата поїхати, але куди там. У нього на руках батько і своїх троє діточок.

До подруг вона теж не хотіла звертатися, усі заміжні.

І нікому не сподобається, якщо в хаті з’явиться, хоч і ненадовго, самотня жінка.

— Дружба дружбою, а незаміжня жінка в домі нікому не потрібна, та ще й симпатична, — посміхнулася Оксана.

Так і перебирала думки всю ніч у голові, не знала, як пояснити свекрусі свій відхід. І тут вона раптом чітко зрозуміла, чому став захоплюватися цією шкідливою звичкою її Микола.

— Точно, у цьому винен Семен, наш колишній однокласник. Вони довго перешіптувалися з чоловіком, коли Семко приїжджав до нас у гості.

Семен із села поїхав одразу ж після закінчення школи, нічого про нього не було чути, потім про нього всі забули.

А одного разу він з’явився на крутій машині в селі й приїхав до Миколи, у школі вони дружили.

Одягнений модно, видно, що гроші в нього водилися, правда, нічого не привіз із гостинців, так із порожніми руками й зайшов до хати.

Оксана швидко накрила стіл, усе по-простому, хоч і смачно, але Семен фиркав.

— Що ви тут їсте? Картопля, качка, яйця, хліб домашній… А я в місті замовляю їжу в ресторані, кожен раз різноманітну, іноді роли!

— Семко, давай лазню натоплю, — запропонував Микола.

— А що, можна. Правда, ваша сільська лазня теж така собі. У місті зараз усі в сауну ходять, і я теж. А там дівки, ох і веселимося…

Оксані не подобався Семен, не подобалися його розмови, яким був у школі хвальком і зарозумілим, таким і залишився. Оксана зрозуміла, що тепер у нього багато грошей, він став ще огиднішим.

А тут ще вийшовши на двір почула, як він вчить її чоловіка жити.

— Навіщо тобі так рано припекло одружитися, Миколо? Я ось не одружений, і через день у мене нова жінка. Гроші й усе таке…

— Де ж ти так добре влаштувався, де стільки заробив? Може, й мене б прилаштував. Заїла злидні, від зарплати до зарплати живемо, — говорив Микола.

Оксана похитала головою й далі не стала слухати, вона й так знала, що Микола її спить і бачить, як би розбагатіти. Не звернула вона тоді уваги на цю чоловічу розмову.

А адже саме після цього випадку Микола дуже змінився.

— Це Семко його з пантелику збив, це він поманив його за легкими грошима. Саме з тієї пори й покотилося наше сімейне життя під гору, як снігова куля.

Микола увійшов до хати під ранок і втупився на дружину, яка сиділа біля вікна.

— Тююю, ти ще тут? Я вже думав, пішла, муляєш мені очі тут… — незадоволено сказав чоловік напітпитку.

— Не хвилюйся, скоро піду. Ось мати прокинеться, хоч по-людськи попрощаємося.

— Нічого, проживе й без твого прощання, — посміхнувся Микола криво.

— Оксанко, а куди ти зібралася в таку рань? — почувся голос свекрухи, вона краєм вуха почула останні фрази.

— Мамо, ти тільки не хвилюйся, але ми з Миколою розходимося, жити разом більше не будемо. Я зібрала речі й іду від вас, ось чекаю тебе, попрощатися.

— Ти у своєму розумі, Оксано? Як це розходитесь? Та й куди підеш?

Вона перевела погляд на свого сина, той посміхався.

— Що ж ти наробив, виродку? — голосно запитала вона сина. — Я знаю, що в цьому винен тільки ти, я ж бачила, останнім часом у вас щось відбувається… — мати розплакалася.

— А ти, матір, не кричи на мене. Якщо так любиш свою Оксанку, забирайся разом із нею. Не потрібні мені твої нотації в моєму домі. Я можливо скоро й хату продам.

Ось зараз тільки мати з Оксаною зрозуміли, що даремно вона переписала будинок на сина. Не дарма він підкреслив: «у моєму домі».

— Як продаси? Навіщо продаси, а жити ж де?

— То ти й хату програв? — здивувалася дружина, й вирішила все розповісти свекрусі. — Він грає й усе програє. Приховував, а тут я його спіймала, от і йду я від нього.

Мати дивилася на сина на всі очі, навіть сльози від переляку закінчилися.

— Значить, ось у чому справа. І ти цією брудною справою захопився? Мені Петрівна скаржилася на свого сина, кудись зник він у неї. А де я житиму, коли хату продаси?

— У будинок престарілих відвезу тебе, там теж люди живуть, — спокійно повідомив син матері.

— А сам? Сам безхатьком будеш?

Син мовчав, а мати заметушилася.

— Оксанко, я зараз зберу речі деякі й піду з тобою. А там розберемося, як жити далі будемо.

— Ідіть обидві на всі чотири сторони, — злобно відповів Микола. — Баба з воза…

В одну мить усе рухнуло в їхньому житті. Життя перевернулося з ніг на голову…

Мати раптом в один момент зрозуміла, що боїться свого сина. Це вже не той хлопець, добрий і поступливий, а п’яний, злісний і загнаний у куток чоловік, який здатний на все.

Оксана зі свекрухою вийшли з хати.

Було рано, з труб будинків струменів подекуди дим, а вони, дві бездомні душі, крокували в бік зупинки автобуса.

— Мамо, поїдемо до міста, там винаймемо на перший випадок куток. Я буду працювати, — промовила невістка, а свекруха зупинилася й відкрила свою стареньку сумочку, дістала звідти щось, загорнуте у велику носову хустку.

— Не хвилюйся, доню, ось дивись, нам із тобою вистачить купити невелику хатинку. Відкладала потроху все життя на чорний день. І він прийшов, цей день.

В Оксани округлилися очі:

— Ого, мамо, як же це змогла ти накопичити? Так, купимо невеликий будинок в іншому селі. Поїдемо до села, де живе мій брат і батько. Вони допоможуть нам перший час, чоловічі руки потрібні в домі. Спасибі, мамо.

Свекруха взяла під руку невістку й обидві, притулившись одна до одної, відправилися на автобус.

Перших два дні жили в брата, зустріли їх добре.

— Оксано, ми ж рідні люди, — сказала Тетяна, дружина брата, коли ті розповіли, навіщо завітали.

Вона відправила свого чоловіка до сусідів.

— Сходи до Сашка, він нещодавно казав, що батьківський будинок продає, ось і згодиться нам. Невеликий будиночок, але вам вистачить, — говорила Тетяна Оксані. — А там життя налагодиться, дивись, ще й заміж вийдеш, ти он яка видна дівка, та справна.

Так і вийшло.

Хата виявилася невеликою, але міцною, грошей вистачило, зовсім недорого попросив Сашко за будинок, розуміючи, що ось вони — покупці, а можуть більше й не з’явитися, так і зруйнується хата.

Оксана вийшла на роботу на місцеву ферму, свекруха вдома. Потім до них дійшли чутки, що Миколу разом із Семеном посадили до в’язниці за крадіжку. А будинок їхній виставили на продаж.

Через два роки Оксана вийшла заміж за Івана, місцевого чоловіка, подарувала життя двом синам, яких обожнює свекруха, допомагає й вважає своїми онуками. Життя налагодилося, усі щасливі.