— Скільки ти хочеш за своє мовчання? Не рахуючи того, що я виділю тобі грошей на позбавлення від дитини, підкину за моральний збиток і на послуги найкращого в місті психолога, якщо це буде потрібно, — буденно промовив, ніби вів мову про розпродаж у відділі жіночої косметики

Я вимкнула свій телефон, який останні хвилин п’ять буквально розривався від наполегливих дзвінків Ярослава.

Слідом постукали у двері.

Придушивши внутрішнє роздратування, я навшпиньки кинулася до дверей, подивилася у вічко і вилаялася про себе усіма лайливими словами, які тільки знала.

Видихнула із себе весь запас негативу, натягнула на обличчя маску і прочинила двері. Злегка, щоб у мене була можливість зачинити їх у будь-яку секунду і бажано защемити ними ніс непроханого гостя.

— Скільки? — з порога вимовив Ярослав, та так суворо і дошкульно, що я на собі відчула цей жорсткий немов удар батога.

Чоловік стояв, спираючись плечем на дверний косяк. Дивився спідлоба своїми налитими кров’ю очима.

Втім, лопнуті капіляри, що виникли через напад злості на ґрунті мого ігнору — це єдина вада в його образі. В іншому він як і завжди бездоганний, що прямо пропорційно моєму зовнішньому вигляду.

Моргнула в подиві.

— Що «скільки»? — запитала, наполовину ховаючись за дверима.

— Скільки ти хочеш за своє мовчання? Не рахуючи того, що я виділю тобі грошей на позбавлення від дитини, підкину за моральний збиток і на послуги найкращого в місті психолога, якщо це буде потрібно, — буденно промовив, ніби вів мову про розпродаж у відділі жіночої косметики.

— Що? — протягнула від такого нахабства, в жаху округлила очі. — Ти хоч думаєш, що верзеш?

— Насте, зрозумій, та ніч була помилкою. Ми не усвідомлювали, що робимо.

Не можу з цим не погодитися.

Я мов у воду дивилася. Знала ж, що та зустріч колишніх однокласників нічим хорошим не закінчиться.

Я не горіла бажанням йти в караоке-клуб, де проходила зустріч із людьми, які мені давно вже нецікаві, але моя подруга Юля наполягла.

Юля зробила мені мейк, позичила свою сукню і буквально змусила мене вирушити в клуб, сказавши, що я маю відтягнутися на повну програму.

Ну я і відтягнулася…

Та так, що отямилася тільки в номері готелю.

А поруч зі мною, на білих зім’ятих простирадлах, у всій своїй красі лежало воно — пекельне поріддя. Мій колишній однокласник, який одного разу вже використав мене, а згодом кинув.

І як я тільки могла дозволити собі повестися на цього розпещеного гада двічі? Сама собі дивуюся.

У випускному класі ми зустрічалися з місяць. Точніше, я наївно припускала, що ми зустрічаємося. Але, як виявилося, я була лише предметом його суперечки.

Зі своїми недолугими друзяками він побився об заклад, що спокусить мене до випускного балу. Але він програв у цьому парі. Програв, тому що ми залишилися вдвох після балу.

Яка іронія… Попелюшка загубила черевичок на балу, а я пішла по-крупному і втратила почуття гідності з прекрасним принцом, який після півночі перетворився на нігідника звичайного.

Одразу ж після того, що сталося, Ярик з холодним зарозумілістю повідомив мені, що такий плейбой на зразок нього, не міг закохатися в таку непоказну мишу на зразок мене.

Це був удар у саме серце.

Відтоді в мене там — суцільна крига. З тієї пори моя ненависть до чоловіків зростає в геометричній прогресії. І протест до всіх видів стосунків з протилежною статтю я виражаю своїм відразливим зовнішнім виглядом: чи то дреди й безформний одяг, чи то кричущий колір волосся, але повна відсутність макіяжу.

Ярослав проявив ще більшу нахабність, штовхаючи двері рукою. Незважаючи на те, що я налягла на них усім своїм тілом, він все одно відтіснив мене і переступив поріг, нахабно ввалюючись у моє скромне за його мірками житло і заганяючи мене в кут.

Поклав долоні на стіну по обидва боки від моєї голови й нахилився до обличчя, майже стикнувшись кінчиками носів.

— Гаразд, Настю. Припустимо, ми залишимо цю дитину. Я познайомлю тебе з усіма сорока вісьмома родичами, ми повідомимо їм радісну звістку про твою майбутнього малюка, після чого неодмінно зіграємо пишне весілля, бо мої батьки першорядні старообрядці. Потім ми влаштуємо гендер-паті, де буде присутня преса, — видихнув він біля скроні змовницьки.

Ярослав пропустив між пальців пасмо мого рожевого волосся. Обвівши поглядом пересохлі губи, заправив пасмо за вухо і після коротенької паузи, взятої для легкої усмішки, зарозумілим тоном продовжив:

— Але для початку мені потрібно розібратися зі своїм нинішнім шлюбом і подати на розлучення. Я ж одружений, а незаконна дитина, м’яко кажучи, ставить хрест на моєму шлюбі й репутації сім’ї.

Різко скинула голову на нього, зціпила зуби від наростаючої злості. Я була настільки обурена і принижена, що не придумала нічого такого, окрім як врізати йому коліном поміж ніг. З усієї сили.

— Так ти одружений? О, жах! І ти тільки зараз мені про це заявляєш? — закричала, перекрикуючи його мученицькі стогони й упиваючись тим, як його скрючило від болю, а морду перекосило.

— Ти ж… н-не питала… — прохрипів одружений негідник, згинаючись і тримаючись за свою гідність, надійно заховану під дорогими джинсами.

— Моя провина. Просто я понадіялася на твою совість і чесність, яких, як виявилося, у тебе й у помині не було. Ганьбище! — сердито процідила, нависаючи над ним. Мені хотілося рвати й метати, але я намагалася тримати себе в руках і не втрачати обличчя на відміну від мого колишнього. — Мені щиро шкода твою дружину! Як вона тільки терпить тебе!

Тут до ворожки не ходи.

Терпить вона його через зв’язки й гроші, якими він хизується на кожному кроці. Готова посперечатися, що дружинонька його з категорії «вилизаних до кісточок».

Він завжди вибирав таких, адже такі зазвичай заплющують очі на витівки свого благовірного взамін на своєчасне поповнення банківської картки.

Ярослав доклав величезних зусиль, щоб випростатися і надати виразу своєї фізіономії все ту ж огидну серйозність, від вигляду якої зуби зводить. Він витягнув з кишені джинсів телефон останньої моделі й демонстративно відкрив банківський додаток.

— Тож на якій сумі ми зупинимося? Двісті тисяч тобі буде достатньо?

Зміряла його зневажливим поглядом, фиркнула і, розпустивши пальці віялом перед його нахабною фізіономією, гаркнула що є сили:

— Та засунь собі ці гроші знаєш, куди?

У відповідь у Ярослава ледь помітно сіпнувся куточок губ. Весело, поганцю стало.

— Боюся навіть уявити собі це жахливе місце, не те щоб засунути туди свої чесно зароблені гроші. Все-таки я вважаю за краще тримати всі свої заощадження на рахунку.

Шпигав він не до місця, майстерно виводячи мене з себе. Я вже була не в тому стані, щоб слухати маловиразні опори здорового глузду, оскільки не спостерігала його у свого співрозмовника.

Спроби втримати себе в руках обернулися на прах, і я грюкнула долонею по смартфону так, що він вивалився в Ярослава з рук.

— Не потрібна мені твоя уявна турбота! І гроші твої не потрібні, як і ти сам зі своїми сорока вісьмома родичами! Котися ковбаскою, поки я не передумала тримати цю новину в секреті від преси! — гордо вимовила, намагаючись взяти його на понт. — І взагалі, я не планувала заводити з тобою сім’ю. Та я навіть не розглядала тебе як батька своєї майбутньої дитини, але, на жаль, дві смужки намалювалися — не зітреш!

— А для чого ж ти тоді повідомила мені про це, якщо не для того, щоб витрясти з мене гроші і приміряти на себе моє прізвище?

— Який же ти негідник, Бойченко! Я ухвалила рішення сказати тобі тільки тому, що планую зберегти дитину, бо за медичними показаннями мені протипоказано робити переривання.

— Я не вірю тобі! — подався трохи вперед, змушуючи мене відсахнутися від нього в бік дверей, тому що в очах його проглядалася чітка загроза, а хижий оскал не обіцяв нічого доброго.

Теоретично він міг зробити зі мною все, що завгодно.

Та хоч зв’язати мене по руках і ногах, закинути в багажник свого позашляховика і кинути десь на краю світу, а міг і вдатися до більш витончених методів на кшталт цькування і позбавлення мого дітища-фотостудії.

— Ти вигадала це щойно! А завтра все місто дізнається, що…

— Що синочок мера і відомий хокеїст завів собі коханку, яка одягається як фрік і відпускає рожеве волосся, і яка до того ж чекає дитину від нього? — насмішкувато договорила, чим розлютила Ярослава до пари з вух. Я не боялася його, мені вже було байдуже. Я насіла на нього, штовхала і била, намагаючись виштовхнути за поріг.

— Провалюй з мого дому! Вимітайся, кажу!

Цю брилу м’язів не зрушиш.

Я тільки пробуксовувала ногами по лінолеуму і пихтіла, а він на жоден сантиметр не наблизився до виходу.

— Не піду, поки ти не приймеш мою пропозицію. Мені важлива тільки моя репутація, а дитина мені не потрібна, ясно?

Зате мені вона потрібна. Дуже.

Це мій останній шанс осягнути всі радощі материнства. Останній шанс бути щасливою, нехай і без надійного тилу коханого чоловіка.

Але я сильна. Сильніша за багатьох. Я впораюся з усіма труднощами.

За кілька хвилин ми уклали перемир’я. Я погодилася на всі його умови, а ще за пару днів ми зустрілися з Ярославом у лікарні, де я вручила йому довідку, в якій говорилося, що у мене більше не буде дітей.

Щастю Ярослава не було меж. Моєму теж, адже довідка була фальшивкою.

Я підмовила свого лікаря і зберегла дитинку, а Ярослав…

А що, Ярослав? Він ніколи не дізнається, що десь росте його дочка…

***

Цю історію, що змушує замислитися, нам надіслала одна з читачок. Жіноча сила — не в умінні підкорятися, а в сміливості захищати себе та своїх дітей.

Іноді найбільша перемога — це відмовитися від того, що здавалося мрією, але виявилося лише гіркою ілюзією. А як ви вважаєте, чи правильно вчинила Настя, що приховала народження дитини від ТАКОГО батька?