Славко познайомив дівчину зі своєю матір’ю, і з’ясувалося, що мати Слави — це Наталя, перша дружина Олексія. Виходить, старший син Наталі – Дмитро – брат Олені по батькові, ну а Слава – її наречений – доводиться братом Дмитру по матері. Ну майже «Санта-Барбара», так ось наплутало життя в цих двох сім’ях

Давно це було. З дитинства пам’ятаю Олексія. Коли приїжджала до бабусі в село, то Льошка (ми тоді його звали дядько Льошка), який щойно повернувся з війська, катав нас, сільських дітлахів, на мотоциклі.

Він був невисокий на зріст, але доволі міцної статури, волосся злегка рудувате.

Селяни подейкували, що Льошка залицяється за найвродливішою дівчиною нашого села – Наталею. Думки місцевих кумась розділилися: одні казали, що Наталка надто гарна для Олексія, інші ж стояли на своєму, що Льошка впертий, свого доб’ється.

І справді, весілля відбулося. Ми з подружкою стояли під ґанком і дивилися, як його батьки зустрічали молодят. Олексія ми любили за доброту.

Але того дня не могли відірвати очей від надзвичайно гарної нареченої в білосніжній сукні.

Батьки Олексія вийшли зустрічати молодих з хлібом-сіллю, за давнім звичаєм дали відкусити від короваю: хто більше відкусить, той і в родині верховодитиме.

А гості в цей час обсипали їх пшеницею та монетами, щоб нова сім’я жила в достатку.

Олексій і Наталя обидва були працьовитими, швидко налагодили побут своєї родини. За рік у них зʼявився син Дмитро. Минуло ще два роки, Наталя стала ще вродливішою.

Темноволосу, блакитнооку красуню на роботі почали просувати по громадській лінії.

І ось на громадській роботі трапився в неї роман. Вона хотіла приховати від чоловіка зв’язок на стороні, але Олексій дізнався про зраду дружини. Без жодних скандалів зібрав речі й пішов від Наталі.

Отямившись, вона спробувала повернути чоловіка, але він уперся, і жодні вмовляння не діяли. А вона благала, просила пробачення.

Мама Олексія, Людмила Іванівна, дуже сильно любила онука Дмитрика, тому розпад сім’ї сприйняла як особисте горе. Вона більше за всіх хотіла, щоб син простив свою дружину (дивно, звісно, але таке теж буває).

Однак Олексій навіть матері не послухав: не пробачив Наталі.

За рік зустрів Галину — симпатичну, яскраву жінку. Закохався і незабаром одружився з нею. Двох Галинчиних дітей став виховувати, як своїх. У шлюбі в них зʼявилася донечка.

Олексій не розділяв Галинчиних дітей і свою доньку, для нього вони були рідними, тому й виховував так, якби був рідним батьком.

Але Галина постійно втручалася і заступалася, якщо Олексій суворо питав із сина чи робив зауваження старшій дочці. А коли діти підросли, зрозуміли, що мати завжди на їхньому боці, і зовсім перестали слухатися Олексія, сказавши, що він їм не рідний.

І тоді він перестав втручатися і займався лише їхньою спільною донькою Оленкою. Але сім’ю, як і раніше, утримував: багато років заробляв гроші на двох роботах.

Прожили вони вісімнадцять років.

Діти Галини давно виросли і стали заявляти про свої права на квартиру, звинувачуючи Олексія в жадібності. Жити стало неможливо. Галина стала на бік двох старших дітей. І тоді Олексій пішов із сім’ї, залишивши їм практично все.

Його підробітки допомогли накопичити на скромну однокімнатну квартирку, яку він собі купив у передмісті. Рідну доньку не забував і залишився з нею в дружніх стосунках, допомагаючи матеріально.

За ці роки змінилося і життя Наталі — першої дружини Олексія. Після розриву з Льошкою вона вийшла заміж, проживши в шлюбі п’ятнадцять років, народивши ще одного сина. А потім розлучилася, бо чоловік став зраджувати.

Олексій не забував старшу дитину: син, хоч і не часто, але приїжджав до нього, вони спілкувалися й знаходили спільну мову.

За рік після розлучення з другою дружиною донька Оленка зібралася заміж і захотіла познайомити батька зі своїм нареченим. І хоча Олексій вважав, що Олена ще занадто молода, В’ячеслав, обранець доньки, сподобався йому: хоч і молодий, але серйозний, симпатичний, розумний хлопець.

Минув тиждень, і Олена прибігла до батька в сльозах. Славко познайомив дівчину зі своєю матір’ю, і з’ясувалося, що мати Слави — це Наталя, перша дружина Олексія.

Виходить, старший син Наталі – Дмитро – брат Олені по батькові, ну а Слава – її наречений – доводиться братом Дмитру по матері. Ну майже «Санта-Барбара», так ось наплутало життя в цих двох сім’ях.

Олексій був приголомшений:

— Так, це син моєї колишньої дружини, — приречено сказав він.

І хоча Оленка та Славко не були кровними родичами, Олексій теж став противитися цьому шлюбу.

Ну, а друга дружина Олексія – Галина – та взагалі ультиматум поставила доньці: «Або іншого жениха шукай, або ніколи не погоджуся за В’ячеслава віддати».

Під натиском батьків Слава й Олена розлучилися. Місяць у двох сім’ях було затишшя. А потім Оленка та В’ячеслав пішли з дому, переїхали до сусіднього містечка, винайняли квартиру й стали жити разом.

Батькам, звісно, повідомили, щоб не переймалися за них.

Усі троє — Олексій, Наталя, Галина — нічого не могли вдіяти з дітьми. Вони вже виросли й будували своє життя так, як хотіли.

Першим схилився до розсудливого рішення Олексій: поїхав до дітей і, вислухавши всі їхні доводи, прийняв зятя, як рідного сина. Донька від щастя повисла в батька на шиї, дякувала, сміючись і плачучи.

Усе-таки важливо, коли батьки підтримують дітей, хай навіть дорослих.

А потім Олексій поїхав до Галини й умовив її змиритися, обіцяючи взяти всі витрати на їх одруження на себе. Не одразу, але все-таки погодилася.

Але найважчими були переговори з Наталею. За ці роки він жодного разу в неї не був, і, напевно, ніколи б не заїхав до неї, якби доля не звела їхніх дітей разом.

Бажаючи щастя доньці, Олексій переборов свою гординю і з’явився до колишньої дружини. З першого візиту не домовилися. Наталя була непохитною, як колись Олексій був незламним після її зради. Адже вона тоді хотіла, щоб він її простив.

Загалом, довелося зустрічати щодня колишню дружину з роботи, вмовляти й переконувати, що діти не винні, якщо покохали одне одного. І що тепер це їхнє життя, і не треба свої образи перекладати на їхню долю.

Потім приїхали Слава з Оленкою і теж прийшли з миром і відкритим серцем до Наталі.

Звісно, у житті Наталя помилялася, але злою вона ніколи не була, тому материнське серце підказало, що треба змиритися з вибором сина. До того ж Оленка була милою і доброю дівчиною, яка щиро покохала Славу.

Найбільше цьому весіллю раділа бабуся Олени – мати Олексія. Онуків вона обожнювала, любила більше за життя, вважала, що якщо онукам добре, то й їй більше нічого не треба.

А потім усі, хто знав Олексія, стали подейкувати, що тепер і Наталя з Олексієм зійдуться. Але Олексій на такі передбачення відповідав:

— Ні, усе в минулому. У нас із нею тепер інше життя. А ось наші діти нехай будуть щасливими. Зараз їхній час настав будувати сім’ю, любити, розуміти й не зраджувати одне одного.

— Ну як же так, синку, — питала Людмила Іванівна, — ти знову сам будеш?

— Не переймайся, мамо, сам не буду. Десь же й моя жінка ходить. Залишається тільки зустрітися.

Ось така заплутана, наче той клубок ниток, історія, де доля, обійшовши два кола розлучень і гіркоти, врешті-решт поєднала дітей колишніх подружжів.

«Від добра добро не шукають», але часом, аби відчути справжнє щастя, треба пройти через випробування й гіркі помилки. Зрештою, «все повертається на круги своя», і, можливо, саме діти показали дорослим, як треба прощати.