Стас намагався пояснити дружині, що раз вони проти іпотеки, то треба багато працювати і заробляти на квартиру: не заводити ж дитину в комуналці. Але Ілона вважала, що краще б Стас влаштувався працювати в школу. — Працював би до обіду, – говорила вона, – учителі іноземної зараз на вагу золота, а для грошей репетиторством би зайнявся

— Син? Чудово! – відповідає на запитання знайомих і родичів Людмила Олексіївна, – У відрядженні зараз. Сказав, що повернеться й іпотеку свою повністю закриє.

Ні, одружитися знову поки що не думає.

Синові Людмили Олексіївни Станіславу 30 років. У нього гарний лінгвістичний інститут за плечима, знання 4-х іноземних мов у багажі й майже 5-ти річний (юридично) шлюб з Ілоною в минулому.

— Та нормальна вона була, Ілонка, – зітхає Людмила Олексіївна, – але не для нього. Дай бог, що зустріне свою людину і буде щаслива у своєму затишному світі. А Стаса вона явно гальмувала і приземляла.

Ілона красива молода жінка, вона молодша за Стаса на 3 роки і в рік заміжжя їй ледь минув 21 рік. Батьки пишалися тим, що Ілона повністю підготовлена до сімейного життя.

— І борщ зварити, і пирогів напекти, – хвалилася сваха, – та й жити молодим є де, ми з батьком їм бабусину кімнату в комуналці віддаємо.

— Стас у комуналку не хотів, – згадує Людмила Олексіївна, – він у мене тоді вже працювати влаштувався, пропонував дружині одразу ж узяти в іпотеку двокімнатну, кошти на перший внесок у сина вже були: ми з чоловіком теж для сина старт приготували.

— Ви що, – налетіла на доньку і зятя сваха, – яка іпотека? Банкам відсотки переплачувати? А діти підуть, на що ви їх годувати будете. І комуналку продавати не будемо, зараз це житло, а в іпотеку вплутаєшся – без штанів і без свого кута залишишся.

— Мама має рацію, – підтримала тещу Ілона, – багато пар і цього не мають, на винайманні живуть, а в нас простора кімната, ну й що, що сусідка п’є, її й удома майже нема, давай краще накопичимо.

Стас не змирився, він сподівався переконати дружину, навіть змінив роботу, щоб приносити грошей більше.

— Я тебе зовсім не бачу, – хникала Ілона, – ця твоя робота… А я все одна сиджу. І мама скаржиться, що ти їх зовсім не відвідуєш.

Стас намагався пояснити дружині, що раз вони проти іпотеки, то треба багато працювати і заробляти на квартиру: не заводити ж дитину в комуналці. Але Ілона вважала, що краще б Стас влаштувався працювати в школу.

— Працював би до обіду, – говорила вона, – учителі іноземної зараз на вагу золота, а для грошей репетиторством би зайнявся.

— Я не вчитель, – відмахувався Стас, – і не відчуваю в собі покликання ним бути. Мені пропонують хороший закордонний контракт, якщо ми поїдемо, то квартиру зможемо без проблем купити вже через півтора року.

— Ми? – на очі Ілони навернулися сльози, – Тебе звали, а що там робити буду я? Я не знаю мови, у мене там не буде жодної рідної людини. А що ти? Ти будеш вічно пропадати на роботі! І вчити мову я не маю наміру.

— Ти що надумав, – обурилася мама Ілони, – тягнути мою Ілонку так далеко. Нічого, та й тобі самому що не вистачає?

— Мамо, – скаржився син, – це ж болото. Зі мною не їде, щоб від мами не відриватися, мене не пускає, бо загуляю. Її все влаштовує, все вмовляє мене на дитину. А куди ж її? У комуналку?

Людмила Олексіївна відчувала, що шлюб сина тріщить по всіх швах, намагалася поговорити і з невісткою, і з мамою її, пояснити, що не треба крила Стасу зв’язувати, що всім після поїздки тільки краще стане.

— Ось так і знала, – сказала Ілона, – це свекруха чоловіка мого проти мене налаштовує, спить і бачить, щоб ми розійшлися, тому й умовляє його відпустити. А що квартира, що квартира? Мама з татом сказали, що щойно у нас зʼявиться дитина, вони поміняються, у комуналку з’їдуть, а ми в їхню двокімнатну квартиру.

Доводи Стаса і Людмили Олексіївни, що такі жертви ні до чого, що треба мати своє родинне гніздо, якщо є така можливість, у розрахунок не бралися.

— Поїхав Стас один, – каже Людмила Олексіївна, – а чого чекати? І добре, що дітей не встигли завести, інакше точно був би по руках і ногах пов’язаний. Він мріє про краще життя, а його весь час опускають носом у комунальний рай.

У відпустці, приїхавши на батьківщину, Стас оформив розлучення з дружиною і востаннє вислухав докори тещі.

— Інший би тішився, – виговорювала Стасу мати Ілони, – усе на блюдечку тобі подали: житло, дружину домашню, порядну. Ну й жив би, як усі, а тобі все недобре!