Свекруха образилася, що я з дітьми рятувалася та поїхала до Німеччини покинувши її сина, потім ще сестра підлила олії до вогню

Ми з сестрою жили у передмісті Києва. Коли почалася війна, ми з чоловіком, моєю мамою та нашими дітьми поїхали до будинку його покійної бабусі в іншу область України, де незабаром до нас приєдналася моя свекруха. А моя сестра з чоловіком та дитиною поїхала до рідні чоловіка до Києва.

Селище, де мешкала сестра, буквально знищили. Наше селище частково пошкодили, але наш з чоловіком будинок залишився цілим. Я розуміла, що війна набиратиме обертів, і повертатися додому не збиралася. Думала, житимемо поки що в тій іншій області. Але ужитися зі свекрухою виявилося непросто. Вона не злюбила мене з першого дня знайомства.

Розумію, що у неї непросто склалося життя, спочатку я навіть співчувала. У неї два сини, коли їм було 17 та 13 років, чоловік пішов від неї до своєї коханки. Запропонував дітям йти з ним. Він багато заробляв, і коханка не була проти, хоча в неї були свої діти, які живуть із нею.

Брат чоловіка погодився, спокусившись на кишенькові гроші, які йому давав батько, і на те, що йому буде вседозволеність і райське життя, наприклад, батько йому дозволяв палити, а свекруха намагалася забороняти. Мій чоловік був молодшим, більше любив маму і залишився. Вони жили в однокімнатній квартирі, у свекрухи дуже важкий характер, вона постійно командувала моїм чоловіком. Він намагався будувати своє особисте життя, приводив своїх дівчат жити до них, але матуся всіх виживала. Тож вона намагалася вижити і мене. Але не вийшло. Я виявилася найтерплячішою.

Коли мої батьки віддали нам свою квартиру, яку вони отримали від роботи (багато років стояли в черзі), мій чоловік був дуже радий, що ми житимемо окремо, і що його мамі буде важко до нас добиратися з іншого кінця міста, а тому вона рідко до нас приходитиме. Свекруха намагалася зіпсувати мені настрій на весіллі. Я думала, відтає, коли з’являться онуки, але ні. Вона, як і раніше, вважає, що її син гідний найкращої партії.

Коли почалася війна, вона до останнього не хотіла їхати до будинку покійної бабусі. Називала мене панікеркою. Потім виявилося, що я мала рацію. Чомусь і вона поїхала. Ужитися разом ми не змогли. Вона отруїла мені все життя там.

Мій чоловік скаржився на мене, що я, мовляв, не хочу з нею спілкуватися, а весь час спілкуюся тільки зі своєю мамою. Мовляв, ми цілими днями все робимо вдвох, а її знати не бажаємо. Це було так безглуздо, адже мій чоловік дуже любить мою маму.

Звичайно, він був ображений, що свекруха погано висловлюється про неї та про мене. Коли бойові дії велися й біля нас, нам довелося їхати далі. Чоловік довіз нас до кордону, ми з мамою, ще деякими нашими родичами та моїми дітьми поїхали як біженці за кордон. Свекруха залишилася сама у своїй хаті лікті кусати.

Мій чоловік поїхав під Київ до нашої оселі. Його, звісно, не випустили. Свекруха регулярно дзвонить йому і намагається пліткувати і ображати мене. Мені теж дзвонила, мовляв, хоче поговорити з онуками. Але онуки вже знають, чого та бабуся вартує, самі не хочуть із нею говорити.

Думаю, вже тому зрозуміло, що за людина свекруха. Вона і онукам намагалася висловити претензії, що ось ви всі поїхали, ви в безпеці, а бідного тата покинули одного. Я вважаю, що нічого страшного тут. Мій тато теж залишався сторожити наш будинок, де він живе з мамою, а мама їхала з нами.

Якщо так міркувати, то його треба пошкодувати, що його покинули. Моє сумління було б чистим. Чоловік на моїй стороні. Але моя сестра псує мені настрій. Вона не захотіла їхати з нами, щоб не кидати свого чоловіка. Сидить з дитиною в Києві весь цей час, наражає себе і його небезпеку заради чоловіка. Розповідає мені, що любить чоловіка й так не може. Я цього не розумію. Я свого теж кохаю. Ну і що?

За кордоном мені надали низькооплачувану роботу, але ми мали деякі заощадження, на які ми змогли купити побутову техніку в старий будинок, де нас розмістили, як біженців. Мій роботодавець з України вже відновив роботу, я працюю з віддалення. Тож грошей нам вистачає, і повертатися до закінчення воєнних дій я не планую.

Хто має рацію — я чи сестра?