— Свекруха просто в шоці, мій чоловік біля скроні крутить, а зовиця боїться втратити «священні штани» співмешканця

— Свекруха просто в шоці, мій чоловік біля скроні крутить, а зовиця боїться втратити «священні штани» співмешканця, — ділиться Ксенія з подругою.

— Розуму в неї точно немає, — хитає головою подруга. — Їй першого розлучення не вистачило? Син у неї є, житло є. Щось не влаштовує чоловіка? Можна попросити й на вихід. Я так зрозуміла, дітей від нього Наталя не збирається заводити?

— Не збирається. У нього є дитина від першого шлюбу, у неї теж є. Але в такому разі навіщо одружуватися? Через те, що вони разом живуть, а він платить ЇЇ іпотеку? Ну, нехай не платить, винайме собі житло в сусідньому під’їзді, будуть на ніч зустрічатися, — відповідає молода жінка. — Свекруха вмовляє її, а вона бекає, що кохає. Вона — кохає. А він? По-моєму, він непогано рахує.

Ксенії 30 років, у шлюбі вона 6 років, зараз з донечкою сидить, малечі немає і року.

Працює тільки чоловік, їм треба платити іпотеку. На перший внесок чоловікові давали гроші батьки. І Ксенії давали. Практично навпіл у них вийшло. Зараз самі справляються.

Свекри допомагали з придбанням житла і доньці, старшій сестрі чоловіка Ксенії, Наталі. І перший раз допомагали, і другий.

Наталі 35 років, вона розлучена, має сина, йому 8 зараз, піде до другого класу незабаром.

Вперше Наталя вийшла заміж майже 10 років тому. Батьки з обох боків склалися й вклалися в купівлю однокімнатної квартири. Іпотеку молоді платили самі.

Правда, 5 років тому Наталя з чоловіком розлучилася. Не склалося життя, чоловік більше цінував друзів і особисту свободу. Зокрема і у виборі зв’язків на стороні.

Після розлучення квартиру з недоплаченою іпотекою продали, гроші розділили, кожен пішов своєю дорогою. Свекри Ксенії почухали потилиці, вишкрібли всі заощадження до копієчки. Між допомогою з житлом синові та розлученням доньки вони встигли невелику спадщину отримати.

Ну й вирішили: як так, у сина з невісткою двокімнатна, а донечка, життям уже побита невдалим заміжжям, виходить без житла?

— І в однокімнатній з дитиною тісно буде, — міркувала мама Наталі. — Онук же росте! І несправедливо виходить: ми спочатку їй тільки однокімнатну допомагали купити. І ту — навпіл з колишнім зятем.

Ксенія промовчала: справа батьків чоловіка. Їм допомогли, а далі — нехай самі думають. Хоча, за таких розкладів виходило, що у її чоловіка — половина двокімнатної, а у зовиці — ціла.

Свекри вклалися, плюс Наталя свою частину від розподілу спільного майна з колишнім вклала. Вийшов дуже непоганий перший внесок.

— Вона успішно сама платить його, — каже Ксенія. — Працює, отримує вона пристойно, плюс аліменти на дитину все ж її колишній платить. У нас на людину зараз набагато менше виходить і нічого — живемо.

Півтора року тому у Наталі почався роман з Ігорем. Чоловік не місцевий, житла у нього немає не тільки на території Києва й передмістя, у нього взагалі ніде житла немає.

Був одружений, від шлюбу дитина, що залишилася з матір’ю в селищі. Він приїхав працювати, житло винаймав з другом. А тут — Наталя.

За кілька місяців Ігор опинився з речами у квартирі зовиці Ксенії. Батьки і ахнути не встигли. Свекруха тільки попросила доньку не виходити заміж офіційно: ні до чого це, у неї іпотека, треба доплатити, щоб Ігор до квартири жодного стосунку не мав.

— Я, по-твоєму, зовсім дурненька? — відповіла зовиця матері. — Ніхто й не збирається розписуватися. Ігор у шлюбі був, я теж. Спільних дітей нам не треба. Просто живемо, бо кохаємо. Я молода, маю право на щастя, на другу спробу, якщо вже перший чоловік виявився таким козлом!

— І куди поділися такі правильні слова? — посміхається подруга Ксенії. — Рік минув після них чи як?

Рік минув після вселення Ігоря в квартиру до співмешканки. І якийсь час тому, як зізналася зовиця, чоловік почав ображатися через дрібниці, зітхати, дути губи й давати зрозуміти, що не такий він і задоволений спільним життям, взагалі-то!

Зовиця кішкою до свого чоловіка горнулася, нарешті, він пояснив, у чому справа, чому останнім часом він змінився.

— Я тебе, звичайно, дуже кохаю, — заявив співмешканець. — Просто останнім часом не відчуваю себе безхмарно щасливим. Мені прикро, розумієш?

Виявилося, що Ігорю було прикро жити з жінкою та її дитиною в її квартирі, їсти їжу, приготовану Наталею, бути, доглянутим, приходити в чистий і затишний будинок, але… не отримувати в підсумку нічого.

— Ми живемо, ти ще й дитину ростиш, бюджет у нас спільний, виходить, що я зараз плачу твою іпотеку? Розділити бюджет? Ну, ні, це вже не сім’я, — «надувся» чоловік.

— Так, живуть, — погоджується Ксенія. — Дитину він не ростить, її ростить Наталя та її колишній чоловік. А Ігор точно так само платить зі своєї зарплати аліменти своїй дитині.

У них по грошах виходить однаково приблизно. Навіть у Наталі з преміальними більше виходить, тому що вона з вищою освітою, працює багато років уже на одному місці, нещодавно отримала невелике підвищення.

А Ігор не платить чужу іпотеку. Він просто живе з повним пансіоном, якби він квартиру винаймав, вийшло б приблизно так само.

Тільки в орендованій квартирі треба самому готувати, прибирати, сорочки прасувати, а ще, молодому здоровому чоловіку потрібно шукати, хто його потреби задовольнить.

— Ага. А жінку треба пригостити, її треба доглядати. Ну, або… їй треба заплатити. Вийде не дешевше, та ще й з ризиком, — погоджується подруга.

Коли Наталя надумала розписатися, подала зі своїм Ігорем заяву на реєстрацію шлюбу, усі ці аргументи їй висловлювалися. І Ксенією, і її власною матір’ю.

Свекруха навіть попередила, що у них більше не буде ні спадщини, ні заощаджень, щоб у разі розлучення виплатити новому чоловікові доньки компенсацію його частки у квартирі, навіть якщо вона й буде невеликою. Та й навіщо потрібні ці складнощі, живіть так, мовляв.

— Образилася, — сказала, що я і свекруха порахували навіть її «постільні послуги», немов вона дама легкої поведінки, — посміхається Наталя. — А Ігор її тоді хто? Він, виходить, теж свої послуги оцінив? Зарплату носить, у ліжку задовольняє, треба йому за це частку?

Загалом, поки не переконали, але сподіваємося…