Свекруха виявилася пліткаркою, варто мені трохи затриматися, як вона влаштовує допити і вимагає пояснень, при цьому свекруха цілком упевнена в тому, що я зобов’язана перед нею звітувати, якщо я починаю їй суперечити, то вона дзвонить чоловікові і розповідає йому всі свої домисли

Чоловік весь час у відрядженнях. Його робота пов’язана з постійною присутністю на об’єктах, що будуються по всій країні. Тому можна сказати, що я одружена зі свекрухою, а не за чоловіком.

Після весілля він попросив мене пожити разом з його матір’ю, бо вона залишилася сама після того, як не стало батька. Мені не дуже подобалася ця ідея, але мені пообіцяли, що я почуватимуся вільно. Можливо спочатку так і було, але свекрухи вистачило ненадовго.

Вже через пару місяців вона почала пхати свій ніс куди не потрібно. Мені приховувати нічого, але її постійний контроль виводить мене з себе. Мене у дитинстві батьки так не контролювали, як ця жінка.

Чоловік приїжджає на кілька днів і знову їде. Я дуже тішуся тому часу, який ми можемо провести разом з ним наодинці. Але його так мало, що я не встигаю насолодитися вдосталь своїм чоловіком. Його мама у ці дні стає просто нестерпною. Виходить, що вона сумує за своїм сином, а решта можуть почекати. І так відбувається щоразу, коли чоловік повертається.

Востаннє свекруха перейшла всі межі. Вона ні на мить не відходила від сина, намагаючись бути з ним постійно. Ми навіть не змогли залишитися наодинці, тому що вона стала вдавати, що їй погано і вимагати посидіти з нею. Я все можу зрозуміти, але всякому терпінню є своя межа. Вона домоглася того, що чоловік засинав поруч із нею, а мені було шкода будити його.

Так і виходить, що чоловік є і чоловіка немає. Наступного ранку він знову поїхав у чергове відрядження. Поцілувавши мене в щічку і обійнявши, він поїхав на кілька місяців. Я розумію, що ця робота годує нашу сім’ю, але й так жити теж ненормально. Мені не вистачає його уваги, тепла та ніжності. Я його дуже люблю, але так жити не можу.

Наш малюк ходить у садок. Щоранку, коли я веду його до дитячого садка, то зустрічаю діток, які йдуть зі своїми татками. Я не можу пройти байдуже повз такої пари. Мені одразу стає дуже сумно від того, що мій чоловік просто не встигає побути зі своїм маленьким сином. Адже це найнеобхідніше у його вихованні.

Дитина має спілкуватися з батьком. Але в нашому випадку все не так, як має бути. У нашому випадку навіть бабуся, яка живе разом із онуком, не виявляє жодного бажання додатково погуляти з ним. Наша бабуся зосереджена лише на собі та своїх бажаннях. Для неї не існує навколишніх людей, у неї є тільки вона і лише її потреби.

До того ж, вона ще й пліткарка. Варто мені трохи затриматися, як вона влаштовує мені допити і вимагає пояснень. При цьому свекруха цілком упевнена в тому, що я зобов’язана перед нею звітувати. Якщо я починаю їй суперечити, то вона дзвонить чоловікові і розповідає йому всі свої домисли.

Загалом я живу не з чоловіком, а з його мамою. А вона всіляко псує моє життя. Останнім часом я почала все частіше замислюватися: чи потрібна мені взагалі така сім’я?