Свою обіцянку чоловік дотримав, на одному із сімейних свят він випивши розповів усім усе, і про моє гуляння, і про дитину від коханця, і про те, що до нього приповзла, коли той покинув

На шостому році шлюбу я закохалася в іншого, зрадила чоловіку і наламала дров. Я забрала дітей та пішла до того іншого. Звісно, щастя не вийшло. Коханець дуже скоро показав своє справжнє обличчя. Він знайшов собі іншу, а нас виставив за двері. Не знаю як, але вдалося зійтись із чоловіком, розлучитися не встигли.

Почалося пекло після повернення. Чоловік не пробачив зради. Звіт за все: кожну секунду, кожну копійку. При дітях та при людях ми сім’я. Коли залишаємося віч-на-віч — це пекло. Він ненавидів, зневажав, проклинав і називав останніми словами. Практично одразу дізналася, що чекаю дитину. Чия дитина, зрозуміло.

Чоловік пішов у запій і почав божеволіти. На не тверезу голову розніс півквартири і взагалі творив таке, що слів немає. Я зрозуміла, що виходу нема. Зібралася з силами та духом і пішла позбавилася від майбутньою дитини. Як усе пережила і як себе ненавиділа та ненавиджу, писати не буду.

Чоловік згодом заспокоївся, але стосунки краще не стали. Через деякий час у чоловіка з’явилася ідея фікс — він захотів третю дитину. Це з усім нашим новим життям, з його ненавистю та помстою у вигляді постійних зрад. Всю дорогу він мене поливав брудом і казав, що всі дізнаються. І рідні, і діти, коли виростуть. Але часом у нього було просвітлення. Свого він досяг. Насилу виносила і народила молодшого.

Наступні вісім років так і жили. Я в сім’ї в дітях, а він ненавидить і мстить. Свою обіцянку дотримав. На одному із сімейних свят він випивши розповів усім усе. І про моє гуляння, і про дитину від коханця, і про переривання, і про те, що до нього приповзла, коли той покинув.

Ще через рік він пішов до іншої. У неї на руках і помер у 47 років. Вся рідня поділилася на два табори. Одні відверто сміються і ображають мене, називаючи жінкою легкої поведінки. Яка ще дітей до коханця забрала. Інші ставляться нормально. Цю тему не чіпають.

Для дітей дедалі складніше. Донька, бачачи те, як живемо, завжди вважала мене гарною, а я виявилася ось такою. Вона цього ухвалити не змогла. Вона досі на мене в образі. Старший син сприйняв розуміння і цю тему не чіпає. Молодшому лише 12 років і він не зрозумів нічого. Так і я живу. Все, як чорно-біле кіно. Виновата сама, звинувачувати нема кого. Але від цього не легше. Зламало життя собі, чоловікові, ще й аборт зробив від коханця. Чи не життя, а біль.