— Свято вдалося, дякую всім, — стомлено опустився на стілець Борис. Борису так хотілося позитивно завершити рік, що минає, і приємно розпочати новий, а все полетіло шкереберть. У з’ясуваннях стосунків вони навіть пропустили опівніч і вже двадцять хвилин нового року продовжували сваритися з матір’ю

Наталя два дні готувала частування до святкового столу, прагнучи догодити кожному. Цього разу на свята до них приїжджали її батьки, сестра з родиною, Борисова мама та дві пари друзів.

Компанія збиралася велика, якщо врахувати, що самі господарі мали аж трьох діточок.

Жінці хотілося всіх потішити, тому, окрім смаколиків на стіл, вона купила невеликі подаруночки всім, і окремо — своїм батькам і свекрусі.

— Твоя мама давно хотіла нову сковорідку для млинців, тож має зрадіти, — радісно метушилася Наталя в останніх приготуваннях. — А моїм батькам подаруємо гарну деревʼяну дошку на стіл, під сир наприклад.

— От і добре, завершимо цей рік красиво, а наступний почнемо з позитивних змін, — тішився Борис.

У святковій метушні після приходу гостей і обміну дарунками всі всілися за великий стіл і вирішили спершу провести рік, що минає.

— Після опівночі будемо пити за прийдешній рік, а зараз я пропоную підняти келихи за господарів цього гостинного дому, — взяв перше слово Дмитро, друг і колега Бориса. — Щиро вірю і сподіваюся, що вже влітку ми святкуватимемо входини у вашій новій оселі, а наступний Новий рік відзначатимемо за містом у ще більшій компанії!

— Це що означає? — різко поставила на стіл келих Віра Петрівна, Борисова мама. — Сину, ти мені нічого не хочеш розповісти?

— Взагалі-то, це був несподіваний дарунок, і ми планували всім розповісти, коли остаточно все вирішимо, — з докором подивився на Дмитра Борис.

— Будемо вважати, що сюрприз вдався, я вимагаю пояснень! — хвилювалася Віра. — Про що йдеться?

— Ми давно підшуковували для своєї великої родини будинок, знайшли достойний варіант і, якщо все складеться добре, навесні збираємося перебратися за місто, — радісно розповідав Борис.

— А ця квартира? — не розуміла мати.

— Вона замала для нас, але стане гарною підмогою в купівлі будинку, — розповідав далі Борис. — Ми вже оцінили її вартість і виставили на продаж, тож це лише питання часу.

— Отже, ви за моєю спиною вирішили продати квартиру моїх батьків і податися за місто? — тремтячим голосом цікавилася Віра Петрівна.

— Звісно ж ні, ми збиралися вам усе розповісти по факту, — виправдовувалася Наталя. — Просто ми з Борисом не хотіли зайвий раз вас хвилювати, ось і мовчали.

— Ми теж уперше про це чуємо, — розгублено говорила Наталина мама Ірина. — Але ми радіємо за вас, якщо все справді складеться добре й вийде так, як вам би хотілося!

— А чому б вам не радіти? — переключилася на сватів Віра Петрівна. — Тільки квартира ця моя, що перейшла мені у спадок, була подарована дітям, а тепер продається потайки від мене!

— Давайте повернемося до цієї розмови пізніше, зараз ми святкуємо Новий Рік, — намагався хоч якось залагодити тему Борис.

— Нічого собі, я, виходить, не гідна знати правду і навіть права голосу вже в цій хаті не маю? — розпалювалася Віра. — Звісно, я тепер нікому не потрібна і можна від’їхати подалі, тільки гроші за квартиру привласнивши!

— Якщо для вас це настільки принципово, ми не будемо продавати квартиру, — відчувала ніяковість перед гостями Наталя. — Просто не думали, що це може стати такою проблемою.

— Воно й не дивно, тобі й твоїм батькам я не дивуюся, але від сина такого не чекала! — не звертала уваги на присутніх Віра.

Дмитро почувався вкрай незручно через те, що розбовтав секрет друзів і став причиною сварки. Борис намагався вивести матір до іншої кімнати для серйозної розмови, тільки вона вже увійшла в раж і жодних виправдань слухати не хотіла.

— Мамо, ми просто житимемо тепер в іншому місці, але це ніяк не позначиться на наших стосунках і спілкуванні, — намагався вгамувати матір Борис. — Будемо постійно в гості приїжджати і тобі в нашому будинку підготуємо окрему кімнату.

— Отже, ви встановите регламент, коли мені можна вас навідувати, а самі забудете про моє існування одразу після переїзду! — уже не контролювала свого гніву Віра Петрівна. — Воно й зрозуміло, навіщо я тепер вам потрібна!

— Ви так говорите, неначе ми емігруємо на інший кінець світу, а не в сусіднє передмістя, — наводила свої доводи Наталя. — Ми переглядали безліч варіантів, і цей видався нам найзручнішим.

— Звісно, я навіть не сумніваюся, що тобі видалося зручним поїхати від мене подалі і Бориса з дітьми вивезти, — кричала Віра. — Але ти дуже даремно так чиниш, у самої ж діти ростуть!

— Ну, то ми заради їхнього майбутнього й наважилися на зміни, — не розуміла логіки Наталя. — Діти зростатимуть у великому будинку з особистим простором для кожного, в якому буде місце для всіх наших близьких людей.

— Я все зрозуміла й завжди знала, що ти мене вважаєш сторонньою людиною у вашій родині! — не могла заспокоїтися Віра.

З’їданий почуттям провини за свою базікавість Діма заквапився додому, підштовхуючи дружину до виходу. Посилаючись на можливість спільної поїздки з ними, подалася й друга пара друзів.

Наталя ледь стримувала сльози, почуваючись ніяково перед гостями. Її батьки й сестра з родиною теж були б раді втекти, але жили в іншому місті й зараз просто намагалися злитися зі стінами.

— Мамо, годі звинувачувати нас у всіх гріхах і проблемах, — остаточно втратив терпець Борис. — Ти задоволена, що зіпсувала всім святковий настрій?

— Значить, ви проводите махінації за моєю спиною, а винна в усьому я? — не слухала голосу розуму Віра. — Тільки я не дозволю із себе дурницю робити! Це все підступи Наталі та її родичів.

Після таких звинувачень Наталина мати спробувала якось заперечити свасі, потім зі сльозами на очах вибігла до іншої кімнати.

Слідом за нею подалася сестра, а потім і Наталя, яка більше не могла вислуховувати зарозумілість свекрухи.

— Свято вдалося, дякую всім, — стомлено опустився на стілець Борис.

Борису так хотілося позитивно завершити рік, що минає, і приємно розпочати новий, а все полетіло шкереберть.

У з’ясуваннях стосунків вони навіть пропустили опівніч і вже двадцять хвилин нового року продовжували сваритися з матір’ю.

— Зараз я постараюся викликати тобі таксі, — стомлено сказав Борис, узявши до рук телефон. — Свято зіпсоване, настрій в усіх жахливий і далі не бачу сенсу обговорювати цю тему в такому тоні.

— Значить, навіть із квартири мене вже женете? — витирала сльози Віра. — Ось і все. Ось вона, вдячність за виховання тебе самотужки, усю мою допомогу і цю квартиру, в якій стільки років жили безплатно.

Борис ледве знайшов службу таксі, що працювала в новорічну ніч, сплатив її послуги втричі дорожче і відправив матір додому.

Наталя з кам’яним обличчям прибирала зі столу частування, до яких ніхто навіть не доторкнувся.

Борис із тестем і чоловіком сестри на кухні пропустили по чарці для зняття напруги й подалися спати, хоча сну ні в одному оці не було.

Батьки Наталі пошепки обговорювали нахабство свахи, родичі намагалися вкласти дітей, господарі квартири не могли отямитися після неприємної історії.

— Твоя мати завжди мене ненавиділа, тому я точно сумувати за нею після переїзду не буду, — ображено висловлювалася Наталя. — Вона давно нам не давала спокійно жити, а сьогодні ще й образила наших близьких людей і виставила нас посміховиськом в їхніх очах.

— Я з нею поговорю, тільки дай трохи часу правильно дібрати слова, — просив Борис.

Віра Петрівна тільки вдома дала волю сльозам, розридавшись на весь голос.

Вона ж, по суті, просто хотіла донести до сина й невістки, що не хоче з ними розлучатися і боїться самотності в місті.

Тільки не звикла вона просто про це говорити, вважаючи напад найкращим захистом.

Після цього скандалу точно не доводилося розраховувати на гарне ставлення невістки.

У пенсіонерки навіть майнула думка попросити в них пробачення, але вона була відкинута як прояв слабкості.

А слабкою Віра бути не вміла, вірніше, вона нею була, тільки показувати цього не хотіла, ось і нападала завжди першою.

***

Яка ж тоненька межа відділяє турботу від бажання контролювати! Ця історія — гірке нагадування: батьківська любов, закута в страх самотності, може спричинити найбільший біль.

Борис і Наталя шукали простір для своєї великої родини, а Віра Петрівна вбачала в цьому знак того, що її викреслюють із життя.

А як ви вважаєте, чи варто було Борису й Наталі одразу, не чекаючи, розповісти свекрусі про свої плани, щоб уникнути такого болючого свята?