Young brunette woman in white shirt on summer street background
«Місяць тому син привів додому дівчину.
— Мама, це моя Зоя. Ми любимо одне одного і будемо жити разом.
Як будь-яка мати, я бажаю щастя своїй дитині. Хочуть жити разом — нехай живуть, я звичайно ж, не проти.
— Добре, синку. Ви поки йдіть на кухню, чайку попийте. А я речі твої зберу.
— В якому сенсі — речі збереш? — здивувався син. Я дивлюся на сина і бачу його щире замішання.
Він явно не зрозумів, довелося пояснити:
— В прямому. Я зараз зберу твої речі й ви підете жити разом. Адже ви цього самі хочете!
— Нуу, мам, розумієш, винаймати квартиру дорого, та й нема на що — ми студенти, ти ж сама знаєш. Ми тут думали пожити. Ми тобі не завадимо.
Звучить непогано, але ж я сама зі свекрухою десять років жила, поки ми з чоловіком квартиру не отримали. Відносини у нас, природно, зіпсувалися.Це зараз я їм не заважаю. А через місяць-другий полетять в мене капці: криво дивлюся, зауваження роблю, виживаю з дому. Не треба мені такого щастя. Ех, Зоя, ти ж навіть не уявляєш, від якого пекла я тебе позбавляю.
— Ні, синку. Якщо ти вважаєш себе досить дорослим, щоб жити з коханою дівчиною, постарайся забезпечити вам умови для спільного життя. А що значить бути дорослим: перевестися на заочне навчання, знайти роботу і винаймати квартиру. Але простіше і дешевше кімнату! Тоді й живіть разом, скільки душа забажає.
— Мама, та ти що?! Жити в комуналці з чужими людьми? Ми не хочемо. Ось так. Тобто, мою квартиру в комуналку перетворити та чужу людину підселити — ми хочемо. А самі з чужими людьми — не хочемо. Цікаво.
— Зоя, ви любите мого сина? Хоча, напевно любите, раз хочете жити разом.
— Так. Я люблю вашого сина. Дуже — ледь чутно промовила повітряне створіння.
— Ви любите один одного, а з коханим рай і в курені. Правильно я кажу, Зоя?
— Так вірно. Я і на комуналку згодна, аби разом.
— Ну ось, син, так тому і бути. Повір, Зоя буде тобі вдячна за мою відсутність. Влаштовуйте своє життя без мого контролю та участі. Але щодо комуналки не переживайте: буду додавати, щоб на квартиру вистачало.
Через пів години, закривши за дітьми двері, я розридалася. Аж надто великою була спокуса молодь у себе залишити: і син поруч, і невістка під наглядом. Але не можна — дорослі діти повинні жити окремо від батьків. Я свою справу зробила — виростила. Прийшла пора відпустити сина у вільне плавання.
Олені Михайлівні виповнилося шістдесят. До свого ювілею жінка готувалася ретельно: заздалегідь вимила до блиску всю…
Ларисі п’ятдесят три. Вона живе у затишному обласному центрі на заході України, куди колись приїхала…
Лідія Олексіївна живе скромненько, бо ж пенсіонерка. За продуктами намагається ходити зрання, коли в крамницях…
— Боже мій, та в нас же своїх троє! Настя важко опустилася на старий диван…
Негаразди в родині Михайлюченків таки довели їх до розлучення. — Йди з хати, Сергію, —…
— Мені її навіть шкода. Живе собі людина, старається, а за спиною таке робиться, —…