Син став жити у батька, той був не в захваті від цієї ситуації, цей період став переломним, його як підмінили, коли я зателефонувала батькові, він мені відповів: «А що ти хотіла? Ти мене покинула, ось тепер і отримуй», я почала зустрічатися з іншим чоловіком, але до нас у будинок його ніколи не приводила, син якось мені сказав: «Приведеш когось, я його зі сходів спущу», за два місяці я знову поїхала до дочки, син пішов до батька і більше не повернувся, я приходила до них додому, вони або не відчиняли двері, або просто його батько не пускав мене, і син не виходив до мене, хоч був удома

Син припинив спілкуватися і не хоче мене знати. У мене були ідеальні стосунки із сином. Він довіряв мені всі свої проблеми у школі, зі своїми друзями, обговорювали багато тем. Батько часто ображав його і принижував, я завжди заступалася за нього, але батькового статусу не принижувала.

Але коли йому було 16 років, пішла від чоловіка. Син почав жити зі мною, з батьком не хотів спілкуватися. Я всі зусилля докладала, щоб їхній зв’язок не губився, просила дзвонити йому, зустрічатися (тато не особливо наполягав на зустрічах).
Старша дочка жила в іншому місті, і коли настав час народжувати, я вирішила до неї поїхати і допомогти спочатку.

Син на цей час став жити у батька (той був не в захваті від цієї ситуації). Цей період став переломним. Його як підмінили. Після мого приїзду віддалився від мене, перестав спілкуватися, почав грубіянити, пояснити, що трапилося, відмовлявся. Коли я зателефонувала батькові, він мені відповів: «А що ти хотіла? Ти мене покинула, ось тепер і отримуй».

У цей період я почала зустрічатися з іншим чоловіком, але до нас у будинок його ніколи не приводила. Син якось мені сказав: «Приведеш когось, я його зі сходів спущу». За два місяці я знову поїхала до дочки, син пішов до батька і більше не повернувся. Не відповідав на телефонні дзвінки.

Я приходила до них додому, вони або не відчиняли двері, або просто його батько не пускав мене, і син не виходив до мене, хоч був удома. Почав прогулювати технікум. Я рік ходила до технікуму, домовлялася з викладачами, він намагався щось перездавати, але зрештою його відрахували та забрали до армії.

Проводила його в армію я, потім пів року кожні вихідні їздила до нього (він служив недалеко у двох годинах їзди). За цей час у нас стосунки налагодилися, він мені дзвонив і ми довго розмовляли. Батько до нього приїжджав лише один раз, не вважав за потрібне, казав: «він в армії, а не в дитячому садку».

Потім його перевели в іншу частину, але спілкування телефоном ми не припиняли. Я так чекала на його повернення, але, на жаль, він повернувся до батька. Я була шокована його рішенням, але ми спілкувалися, він приходив до мене, спілкувався з усією родиною, я була дуже рада і вірила, що більше такого не повториться.

Але пів року тому знову повторилася ця ситуація. Він позичив багато грошей у мікрофінансових організаціях, колектори почали дзвонити мені, моїм літнім батькам, на цьому ґрунті виник конфлікт, підсумок якого стали слова сина: «у тебе більше немає сина». Заблокував телефон, соцмережі.

З ним намагалися розмовляти дочка, її чоловік, але марно. Повний ігнор. Нині йому 23 роки. Не знаю, як мені жити із цим? Як реагувати на це все? Я розумію, скільки можна стукати в зачинені двері, але це ж моя дитина.