— Синку, ну не можна ж так. Мало того, що ти сім’ю розбиваєш, так вона ж вас обох за ніс водить. Дітей своїх кидає і до тебе біжить. Ну зійдетеся ви, з’явиться у вас спільна дитинка, де гарантія, що вона і з тобою так не вчинить? Її поведінка багато каже про її серце

— Як у тебе справи? З сином хоч бачишся? — запитує літня жінка свою дещо молодшу сусідку. — Розписалися вони? Де живуть? Тебе бодай провідують?

— Не бачуся, — відповідає 56-річна Анна Денисівна, — і нічого про них не знаю. Де живуть, як живуть… Ані я не дзвоню, ані мені. Не потрібна я синові, сумно це визнавати, але така вже правда.

— Ех, — зітхає сусідка, — правду кажуть: вкладаєш у дітей усю душу, а чи повернеться воно колись теплом — хтозна.

Життя заради сина

Історія з сином Анни Денисівни, Дмитром, розгорталася три роки тому просто на очах у всього будинку. Мати виховала його сама.

Коли Дмитро тільки-но почав тупати ніжками, у сім’ю прийшло горе — нещасний випадок забрав чоловіка. Відтоді Анна Денисівна так і не влаштувала свою долю.

— Спочатку від розпачу навіть дихати не могла, — згадує жінка, — потім син був маленький, ні з ким залишити, щоб на якісь побачення бігати. Згодом він підріс і почав дуже гостро сприймати мої спроби познайомити його з якимось «дядьком». А пізніше вже й вибору не лишилося — або пияки, або міцно одружені.

До стосунків із одруженими чоловіками Анна завжди ставилася різко негативно.

Не хотіла руйнувати чужі гнізда, та й «щастя на годину» вважала для себе неприпустимим.

— Та й як можна поважати чоловіка, який зраджує? — казала вона. — Нехай не мене, нехай іншу жінку, але ж зраджує. А я стаю спільницею.

Можливо, це була надто безкомпромісна позиція, але дуже чесна. Тільки от життя своє жінка так і не влаштувала, розчинившись цілком і повністю в синові.

Гордість матері

Дмитрик ріс чудовою дитиною: вихований, відповідальний, добре вчився, завжди допомагав. Мати водила його на гуртки, у секції, а влітку він, ще підлітком, уже шукав підробіток.

— На власні гроші купив собі велосипед, а торік — новий телефон, — з гордістю розповідала Анна Денисівна знайомим.

Сусідки тільки підтакували:

— Комусь такий чоловік дістанеться — і уважний, і не лінивий, і дбайливий. Гарного хлопця ти виховала, Аню.

Матері було приємно чути ці слова. Здавалося, життя прожите не дарма, вдалося виростити гідну людину. Дмитро закінчив інститут, пішов працювати. А коли йому виповнилося двадцять чотири, сталася ця історія.

Фатальна зустріч

— Я так зрозуміла, що він на роботі її й зустрів, — ділилася Анна Денисівна з близькою подругою. — Він же хлопець зовсім молодий, а їй уже тридцять один. Заміжня, двоє діток маленьких… Тільки-но з декрету на роботу вийшла.

Перший час мати й не здогадувалася, що за жінка з’явилася в житті сина.

Діма літав на побачення, аж світився від щастя.

— Я його питаю: «Коли вже наречену знайомити приведеш?», а він усе казав, що ще не час.

Римма – так звали жінку – ще близько року продовжувала жити з чоловіком у його квартирі. На побачення до Дмитра втікала, залишаючи своїх дітей на літню бабусю чоловіка.

Якось Анна Денисівна йшла з роботи з колегою, зайшли в магазин і там побачили Діму з Риммою.

Син коротко представив подругу і швидко пішов, посилаючись на справи. А колега прошепотіла:

— Та я ж її знаю! З її свекрухою якось у лікарні лежала. У неї ж двоє діток і чоловік. Живуть усі разом. Як же так? Та вона ж і старша за твого сина на добрячих сім років!

Розрив

Увечері Анна Денисівна спробувала поговорити з сином:

— Синку, ну не можна ж так. Мало того, що ти сім’ю розбиваєш, так вона ж вас обох за ніс водить. Дітей своїх кидає і до тебе біжить. Ну зійдетеся ви, з’явиться у вас спільна дитинка, де гарантія, що вона і з тобою так не вчинить? Її поведінка багато каже про її серце.

Син відреагував дуже різко, навіть слухати не захотів.

— Римма мене попереджала, що саме ці слова ти мені й скажеш! — вигукнув він. — І вся справа лише в тому, що в неї двоє дітей? Не думав я, що її слова виявляться пророчими. Якщо ти її не приймаєш, значить, і мене не приймаєш теж!

Наступного дня Дмитро зібрав речі й пішов з дому.

Анна Денисівна намагалася дзвонити, говорити з ним, навіть із Риммою пробувала зв’язатися. Але та лише сухо відрізала, що вони все одно будуть разом, бо вона вже подала на розлучення.

А з сином спілкування так і не залагодилося.

— Відповідає крізь зуби, — сумує Анна Денисівна, — наче я йому вже й не рідна. І я відступилася. Боляче, але вирішила так: якщо буду потрібна синові — сам прийде. А Римму її приймати не збираюся. Можете вважати мене якою завгодно, але справа вже навіть не в її віці чи дітях.

Вона мого сина заздалегідь проти матері налаштувала. Ще й в очі мене не бачила, а вже отрути у вуха налила. Навіщо мені така невістка?

Кажуть, «нічна зозуля денну перекує», і в цій історії воно так і сталося. Важко сказати, чи правильно вчинила Анна Денисівна, зайнявши таку тверду позицію.

Але іноді материнське серце просто не може мовчати, коли бачить, як руйнується те, що будувалося роками.

Цю історію розповіла нам жінка, яка опинилася в ситуації, знайомій багатьом матерям дорослих синів. Народна мудрість вчить нас, що дитина — це гість у твоєму домі: вигодуй, вивчіть і відпусти, але як відпустити туди, де панує обман і чужий біль?

А як ви вважаєте, чи варто матері втручатися в особистий вибір сина, якщо вона бачить у ньому загрозу для його майбутнього, чи краще мовчки спостерігати з боку?