— Та ще й ціну задерла, і про завдаток збрехала, навіщо? — лютувала кузина Жанни. — Дача не моя, — стояла Оксана на своєму. — Навіть не мого чоловіка, а його матері. А вона зобов’язана безкоштовно нам її надавати майже на тиждень? Знаєте, зараз такий час, усе продається й купується. За все треба платити

Не встигнемо й оком моргнути, як час пролетить, і ось він — Новий рік! Жанна два тижні тому в розмові з подругами вже почала будувати плани на те, як вони зустрінуть зимові свята.

Їхня компанія — кілька сімей: Жанна з чоловіком та семирічною донькою, двоюрідна сестра Жанни з чоловіком і двома дітками дев’яти та шести років, подруга з чоловіком і восьмирічним сином, і ще одна подруга з чоловіком та двома дітлахами: п’яти та десяти років.

Знають одне одного давно, ще зі студентських часів. Жанна разом зі своїм чоловіком навчалася, кузину та її чоловіка давно познайомила з подругами та їхніми другими половинками.

Так вийшло, що й заміж виходили приблизно в один час, і дітки зʼявилися на світ з невеликою різницею.

Тепер уже величезною юрбою відпочивали на природі, відзначали дні народження та свята.

Кілька років тому, коли стало не так клопітно відпочивати з малечею, Новий рік святкували у сільському будиночку спільної бабці.

З двоюрідною сестрою вона була у них одна на двох. Бабусю забрала до себе мама Жанни, останні роки бабуня провела в неї, але мама Жанни допомагала у догляді, тож образ ні на кого немає.

Два роки тому бабці не стало.

Мама Жанни й тітка дачу не люблять, та й вирішили спільно, що гроші потрібніші за дачу. І Жанні, і кузині треба було розширювати життєвий простір: тісно в однокімнатних квартирах із дітками, годі й казати.

Будинок продали, хоча було дуже шкода.

Минулий Новий рік уперше відзначали не в бабусиному домі, не в кафе чи в когось із них у гостях, а у орендованому заміському будинку.

Знайшли за добрими відгуками, домовилися ще в жовтні. Дорогувато, але будинок великий, місця вистачить, на подвір’ї зручно, ялинка є, навіть гірки для дітей стоять.

Розділили суму на всіх, плюс ще й продумали, чим вони харчуватимуться самі й діток годуватимуть. Їхали ж не на пару днів, а практично з тридцятого грудня до сьомого січня, цілісінькі канікули.

Відсвяткували весело, топили лазню (господарі жили в сусідньому селі в дітей), залишилися задоволені. Так, дорожче, ніж у бабусі, але навіть комфортніше — будинок був значно більший і сучасніший.

— Будь-який будинок відпочинку, якщо взяти, дорожчий, — вважає Жанна. — А якщо порахувати не на сім’ю, а на душу, так би мовити, то дуже навіть нормально відпочили.

Зате в місті не сиділи, з погодою пощастило, дітвора нагулялася.

Враження від відпочинку було чудовим, ще тоді, коли роз’їжджалися, мріяли повторити. Влітку дачу винаймати сенсу немає.

Влітку вони десь під Одесу їздять, іноді й разом, часто відпочивають біля річки чи озера з наметами, а взимку намет не поставиш.

Загалом Жанну, як ініціаторку, уповноважили зателефонувати колишнім господарям і домовитися.

І… виявилося, що дачу у вересні продали.

Засмутилися, звісно, почали шукати нове місце, моніторили відгуки, зробили кілька дзвінків, аж тут одна з подруг сказала, що знайшла місце: знайомі підказали, мовляв.

Подруга ж, яку звуть Оксана, взяла на себе ініціативу. Потім доповіла: відсотків на тридцять дорожче, ніж торік, дача трохи менша, але є лазня, є подвір’я і навіть місце для мангала обладнано.

— Ні, а що ви хотіли? — розвела Оксана руками. — Усе дорожчає. Тут мені, принаймні, за людей ручаються, що не обдурять, не кинуть. І меблі я з’їздила подивитися — пристойні умови.

Якщо зараз почнемо носом крутити, взагалі нічого не знайдемо. І що? У когось у двокімнатній збиратися чи в кафе сидіти? А дітей куди? На бабусь зараз особливо й не будеш сподіватися, бабусі самі ще ого-го, відпочити захочуть!

Загалом, обговорили все між собою, з чоловіками, дійшли висновку, що так, чого шукати, так, ціни зараз ростуть, беремо, чого вже там.

Оксана всім оголосила, що перевела завдаток господині дачі, питання закрили, до Нового року ще багато часу, багато роботи, багато справ.

— Жанно, — зателефонувала кузина днями. — А ти пам’ятаєш адресу, яку називала Оксана?

— Пам’ятаю, а що таке?

— А нічого, просто, лови файл.

Файлом виявилися відомості про об’єкт нерухомості. І прізвище в документах підозріло збігалося з прізвищем спільної подруги. Не з дівочим, а з новим, по чоловікові.

День усі учасниці, крім Оксани, звісно, думали й обговорювали, що і як. А потім вирішили запитати прямо. Справді, вони товаришують багато років, ну що вже там соромитися.

Дача, яку Оксана «знайшла», виявилася будинком, який навесні успадкувала від брата свекруха Оксани. У брата не було спадкоємців, син помер, із дружиною розлучений.

Неприємно вразило те, що про спадок, який звалився на їхню матір, не обмовилася ані Оксана, ані її чоловік.

Гаразд, це теж можна якось пояснити: не зобов’язані, не їм же дача дісталася.

Але те, що Оксана видавала дачу свекрухи за орендований варіант — не пояснювалося нічим.

— Та ще й ціну задерла, і про завдаток збрехала, навіщо? — лютувала кузина Жанни.

— Дача не моя, — стояла Оксана на своєму. — Навіть не мого чоловіка, а його матері. А вона зобов’язана безкоштовно нам її надавати майже на тиждень? Знаєте, зараз такий час, усе продається й купується. За все треба платити.

Так, ми з чоловіком не платимо за оренду. Чому вам не сказала? А тому, що не хотіла ось цього всього! Ви б одразу почали носом крутити й натякати, що треба безкоштовно.

— Оксано, а нічого, що ми багато років відпочивали в будинку, який не належить ані мені, ані Жанні? — запитала кузина з усмішкою. — І нічого, не вимагали грошей, скидалися тільки на харчі. Це як? Жодного разу за роки й копійки не зібрали.

— А це ваша особиста справа, — знизала Оксана плечима. — Бабуся не вимагала, тому ми й не платили ні за що. Є люди, які взагалі грошей не рахують. А моя свекруха інша, я тут до чого?

Ваша справа, що ви такі добрі, ніхто не зобов’язаний бути таким самим!

Звісно, відпочивати на дачі мами чоловіка подруги за шалені гроші всі відмовилися.

Та й з якими обличчями відпочивати? Оксана з чоловіком нормально б відпочивали? Робили вигляд, що нічого й не сталося?

Тепер узагалі є у Жанни, її кузини й решти подруги сумніви, що з Оксаною вони проведуть це свято. І взагалі, у дружбі з родиною сумніваються. Ну так, можливо, гроші — вимога свекрухи.

Ну, то скажи про це, навіщо брехати про рекомендації, вигадувати, що завдаток віддала? Неприємно.

А найбільше неприємно, що тепер, виходить, розпадається їхня дружня компанія. Не брати Ніну з чоловіком із собою? І обговорювати у свято те, що сталося?

Коли в гру вступають гроші, навіть найміцніша дружба часто тріщить по швах. Особливо, коли до цього додається ще й лукавство. Річ не в сумі, а в зраді довіри.

Якби Оксана сказала правду, можливо, друзі знайшли б інший варіант або погодилися б, але без цієї неприємної брехні. На жаль, як то кажуть, від добра добра не шукають, а від грошей розум гублять.

А ви, любі читачі, чи стикалися ви з таким от «комерційним» підходом у близьких стосунках? Чи вдалося вам зберегти дружбу після подібних непорозумінь?