— Та що такого? Ну, був у нього випадок до неї. Дівчина «залетіла», він не захотів дитину. Позбавилися проблеми — і все. У нас у молодості, Іринко, пам’ятаєш, скільки таких історій було? Я сама двічі… ну, ти знаєш. І нічого, живемо ж

— Та що ти так хвилюєшся, Іринко? — каже Юля. — Дівчина вона молода, двадцять шість усього. Знайде собі іншого. Подумаєш, весілля скасувала.

Ірина зітхає, хитає головою. Заміж її єдина донька мала виходити за три тижні. Так чекала цього дня, готувалася.

І грошей багато витратили, хоча свято і не було заплановане на вселенський масштаб, і нервів пішло багато, зокрема і в неї, матері.

— Та не в тому річ, — каже Ірина подрузі. — Я ж її розумію. Уляна… вона завжди була така, знаєш, принципова. А тут таке почути від нареченого… Я б теж задумалася. І краще вже зараз припинити все, коли ще толком не почалося головне, ніж потім страждати. Та вже, рік зустрічалися і все просто було ідеально, а тут…

Днями Уляна дізналася, що її наречений, будучи у стосунках до їхньої зустрічі, відправив свою колишню дівчину на переривання…

Одружитися він не хотів, хоча й не планував розлучатися з подругою. Вони два роки зустрічалися, жили разом близько пів року вже.

Дівчина дитини позбулася, але оголосила про те, що вони більше не пара. Власне, спільно нажитого нічого не було, жили й жили. В орендованій квартирі, до того ж. Розлучилися, а за місяць молодий чоловік зустрів Уляну.

— Та що такого? Ну, був у нього випадок до неї. Дівчина «залетіла», він не захотів дитину. Позбавилися проблеми — і все. У нас у молодості, Іринко, пам’ятаєш, скільки таких історій було? Я сама двічі… ну, ти знаєш. І нічого, живемо ж, — знизує плечима Юля.

Як дізналася про все Уляна? Добрі люди знайшлися, язики довгі, це тільки здається, що Вінниця — велике місто, насправді — п’ятою наступити нікуди.

За місяць до весілля, коли приготування йшли повним ходом, вона зустрілася з подругою нареченого, яка ненароком обмовилася про минуле Артема.

Спочатку Уляна не надала значення, але слова знайомої засіли в голові. Увечері, залишившись з Артемом наодинці, вона наважилася запитати. Розмова була короткою, але його наслідки перевернули все.

— Артеме, Катю сьогодні бачила, розговорилися і вона згадала якусь дівчину… що чекала дитину від тебе. Це правда?

— Правда. І що? Це було давно, до нас із тобою. Яка різниця? — Артем насупився, але погляду не відвів.

— Чому вона зробила переривання? — запитала Уляна.

— Тому що я не хотів дитину. Я тоді взагалі не був готовий, та й зараз… ну, ти знаєш, я кар’єру будую.

— А чому ти допустив це, якщо не хотів?

Артем знизав плечима, його тон став різкішим.

— Слухай, це її відповідальність була. Оберігатися — жіноча справа. Я що, мав за неї все контролювати?

Уляна замовкла. Вона дивилася на людину, з якою збиралася провести життя, і раптом зрозуміла, що не знає його.

«Любов — це не тільки метелики в животі»

— Улянка твоя перегнула, — вважає Юля, вислухавши Ірину. — Ну сказав він дурницю, з ким не буває? Чоловіки взагалі іноді таке несуть, що вуха в’януть. Але це ж не привід усе руйнувати. Сукня вже куплена, зал оплачений… Скільки ви там вбухали, більше ста тисяч?

Ірина морщиться, ніби від болю.

— Гроші — дрібниця. Повернемо, розберемося. Тут справа в іншому. Уляна мені вчора сказала: «Мамо, я не хочу жити з людиною, яка вважає, що дитина — це тільки моя відповідальність. А якщо я буду в положенні, а він скаже, що не готовий? Що тоді?» І знаєш, я її розумію.

— Ой, Іринко, не сміши, — посміхається Юля. — Це вона зараз така розумна, а за пару років пошкодує. Де ж любов? Вони стільки разом, все було нормально. А тут через якусь стару історію — бац, і кінець.

— Любов — це не тільки метелики в животі, — вважає Ірина. — Це ще й повага. А Артем… він показав, що поваги в нього немає. Ні до тієї дівчини, ні до Уляни.

— Та яка повага? Це життя! — гарячкує подруга. — Усі помиляються. Ти он теж не свята, і я не свята. А молодь нині — суцільні принципи. Прямо ідеальних чоловіків шукають, як у кіно.

«Молодь інша»

Кімната Уляни нагадує склад, усюди коробки з речами, які вона збиралася перевезти до Артема. На ліжку — весільна сукня, акуратно складена, але так і не одягнена.

Уляні бачити її неприємно, рішення про розрив з нареченим їй далося непросто. А зараз друзі та знайомі пари розділилися на два табори: одні її підтримували, інші крутили пальцем біля скроні.

А ще для Уляни показова реакція молодого чоловіка, Артем, дізнавшись про скасування весілля, спочатку намагався її переконати, а потім вибухнув.

— Ти через це все руйнуєш? — кричав. — Через те, що було до тебе? Та ти просто істеричка!

— Ні, Артеме, — відповіла тоді Уляна. — Просто не хочу бути з людиною, яка думає, що жінка має все вирішувати сама. Ти прирік ту дівчину на такий крок, піддав її ризику її здоровʼя та майбутнє материнство. А тепер кажеш, що це не твоя провина?

— Знаєш що? — обличчя Артема спотворилося від злості. — Іди ти… шукай свого ідеального принца. Тільки не плач потім, коли сама залишишся. Ще прибіжиш…

— Гаразд, Іринко, не дуйся, — примирливо каже Юля. — Я ж не зі зла. Просто шкода дівчину. І тебе шкода. Ти ж стільки сил у це весілля вклала.

— Не шкода мені нічого, — відповідає Ірина впевнено. — Уляна правильно зробила. Не побоялася сказати «ні», хоча всі навколо твердять, що треба терпіти. Це не наше століття, Юлько. Молодь інша. Вони не хочуть, як ми, через біль і компроміси.

Я всю ніч думала. Ми ж із тобою звикли жити по-іншому. Сварки, чоловіки, які слова доброго не скажуть… Ми терпіли, бо думали, що так треба. А зараз дівчата інші. І я думаю, що вони мають рацію.

— Може, ти й маєш рацію. Просто… незвично. Але Улянка… Характер — у тебе.

***
Буває, що старі рани заживають, але не зникають, і їхній досвід стає гірким уроком для наступних поколінь.

Ця історія — про те, що справжні цінності перевіряються не гарними словами, а вчинками. Як гадаєте, чи є минуле лише минулим, чи воно завжди залишає свій слід і впливає на майбутнє?