— Та я ж тебе вранці привітав! Навіщо акцентувати увагу: «Гості дорогі, у моєї дружини теж сьогодні день народження, давайте її привітаємо»? Це ж нерозумно звучить. Свекруха, до речі, теж невістку не привітала — навіть на словах, не те що подарунком. Подружжя тоді сильно посварилося

— Та мабуть, розлучатися треба, — зітхнула Алла, розмовляючи з двоюрідною сестрою. — Скільки можна? І справа ж не тільки в дні народження, а в тому, що я для нього завжди на другому плані.

— І правильно, я вважаю, — підтримала кузина. — Добре, що дітьми не обзавелися, а квартира… Продасте, поділите і забудеш про ту сімейку як про страшний сон. У твого чоловіка завжди на першому місці буде мама. Не було б дня народження — знайшлося б ще щось, от побачиш.

Алла й сама в цьому була впевнена, хоч на душі було гірко.

Разом із Віктором вони три роки, майже два з них — в офіційному шлюбі. Купили однокімнатну квартиру в кредит, і, здавалося б, усе складалося непогано, якби не одна дивна деталь. День народження Алли та її свекрухи випав на один і той самий день.

З’ясувалося це ще на початку знайомства. Вітя тоді вигукнув, що його мама теж Козеріг за гороскопом, як і Алла.

А далі виявилося, що й дата збігається — п’яте січня.

— Перший рік, коли ми тільки зустрічалися, — згадує Алла, — ми святкували окремо. Ми тоді тільки-но познайомилися перед Новим роком, тож Вітя був із родиною, а мене просто привітав повідомленням. Я тоді й не думала ображатися — мама є мама, у нас ще й стосунків серйозних не було.

А от наступного року Алла вже була нареченою. Весілля призначили на лютий. Тоді й пробігла перша чорна кішка. Аллі виповнювалося двадцять п’ять — ювілей!

Батьки хотіли свята: спочатку вдома з ріднею, а ввечері — кафе з друзями.

Під «ріднею» мали на увазі родину Алли, свекруха туди не входила.

— Це ж логічно, — міркувала дівчина, — щоб і вдома, і в кафе зі мною був мій майбутній чоловік. Родичі нарешті б познайомилися з ним ближче. У Віті був день народження в жовтні, то я ж була на всіх їхніх посиденьках. А тут що — подружки прийдуть із хлопцями, а я, наречена, сама буду за столом сидіти?

— Ой, сонечку, я не можу, — заявив Віктор, коли Алла сказала, що чекає його на обід. — Мама якраз на цей час гостей покликала. Як я піду? Там же купа родичів буде.

Алла ледь стрималася, щоб не влаштувати скандал.

Про плани її батьків було відомо за два тижні, та й у свекрухи дата була зовсім не кругла. Зараз Алла розуміє: треба було ще тоді все закінчити, але ж у голові — любов, а в животі — метелики.

— У кафе о котрій? О сьомій вечора? Чудово, туди я точно встигну! — запевнив Віктор.

Приїхав.

Майже об одинадцятій вечора, коли кафе вже зачинялося. Розповідав, як розвозив гостей, як у діда тиск підскочив… Привіз величезний букет, плюшевого ведмедя і симпатичні сережки.

Приїхав, але настрій у іменинниці був безнадійно зіпсований.

Минув рік, вони розписалися.

Жили наче нормально: свекруха в їхні справи не лізла, з інспекціями не ходила, ковдру на себе особливо не тягнула.

Кілька разів просила кудись підвезти, зазивала на чай — звичайні родинні справи. Аж поки знову не прийшло п’яте січня. Цього разу у свекрухи був ювілей.

— Ну то й разом відзначимо! — весело запропонувала мати Віктора невістці. — Ти ж не чужа людина. Хочеш, клич і своїх батьків. Місця в нас небагато, гостей на мій ювілей буде багато, але добре, хай і свати приходять.

Аллі цей варіант знову не припав до душі. Вона хотіла бачити свою тітку, бабусю, сестру, а тут — «місця мало». Та й мама Алли не зраділа такому святкуванню «за компанію».

Сказала, що краще відзначать окремо шостого чи сьомого числа.

Але Алла не могла не привітати свекруху. Купили подарунок і пішли.

— Я ж мала право розраховувати, що мене теж привітають? — обурюється Алла. — Нехай не першим тостом, не я ж свято збирала. Але уявляєш — ніхто й словечка не мовив! Навіть власний чоловік. Він вранці привітав, а за столом тільки про «любиму матусю» оди співав.

— Алло, ну ти як маленька! Свято збирала мама, гості були її. Твої батьки навіть не прийшли, — виправдовувався Віктор дорогою додому, коли Алла в сльозах висловила все, що думає. — Усім там було діло тільки до ювілярки, розумієш?

— А тобі? Тобі теж було діло тільки до неї? І байдуже, що я поруч сиділа?

— Та я ж тебе вранці привітав! Навіщо акцентувати увагу: «Гості дорогі, у моєї дружини теж сьогодні день народження, давайте її привітаємо»? Це ж нерозумно звучить.

Свекруха, до речі, теж невістку не привітала — навіть на словах, не те що подарунком. Подружжя тоді сильно посварилося.

І от — знову п’яте січня. Новий рік зустрічали з друзями, і Алла заздалегідь запросила всіх до себе на свято.

Але Вітя злякано витріщив очі:

— Алло, ти що? Ми не можемо святкувати п’ятого. Це ж мамин день народження, вона нас чекатиме!

— Це мій день народження, — відкарбувала Алла. — Я буду святкувати його день у день, у цьому кафе, о вісімнадцятій годині. Крапка.

Весь наступний тиждень чоловік намагався її «прогнути»: пропонував перенести на шосте, на сьоме, на будь-яку іншу дату. Свекруха теж дзвонила, знову пропонувала «разом». Алла стояла на своєму.

У підсумку п’ятого січня чоловік вранці буркнув привітання і поїхав до мами. Мовчки, бо Алла відмовилася їхати з ним. До кафе він приїхав знову о десятій вечора — якраз під завісу.

Алла не стала влаштовувати сцен при гостях. Просто попросила відвезти її до батьків і сказала, що подає на розлучення.

Віктор вважає, що вона робить трагедію на порожньому місці через один день на рік. А Алла просто хоче бути для когось головною жінкою в житті, а не вічним «додатком» до його мами.

Цю історію надіслала нам читачка Алла, і вона справді зачіпає за живе. Коли в родині одна людина стає лише тінню іншої, навіть у власне свято, то чи є там місце для справжньої любові?

Часто ми готові терпіти дрібні образи, не помічаючи, як вони вибудовують стіну байдужості, яку вже неможливо перестрибнути. А як ви вважаєте, чи справді це «трагедія на порожньому місці», чи все ж таки сигнал про те, що в такому шлюбі майбутнього немає?